3. Формування української державності в ході визвольної війни.
Процес формування української почався після підписання Зборівського договору з Польщею в 1649 р. Цим договором Річ Посполита визнала факт існування козацької держави. І після ряду блискучих перемог козацька держава стає активним суб'єктом міжнародних відносин, до союзу з якою прагнуть і турецький султан, і кримський хан, і шведський та угорський королі та інші володарі.
Свою державу Б.Хмельницький розбудовував за воєнним принципом, що було " продиктовано необхідністю боротьби за незалежність та традиціями козацтва. Вся територія України поділялася на 16 військово-адміністративних одиниць - полків, на чолі з полковниками, котрі являлися одночасно адміністраторами; полки поділялисяна на сотні. Столицею держави був Чигирин. Найвища законодавча влада належала козацькій раді; виконавча, воєнна та судова - гетьману, котрий керував державою через генеральну канцелярію. В управлінні йому допомагала генеральна старшина.
Була створена чітка фінансова система і податки поступали до українського скарбу. З 1649 р. почалося карбування власної грошової одиниці.
Основну армію складали реєстрові та запорозькі козаки. Змінилася система судочинства, котра складалася із генерального, полкових та воєнних судей. Незмінним залишалося міське судочинство.
В державі проходила глибока соціально-економічна перебудова: ліквідовується шляхетсько-магнатське землеволодіння, козацтво перетворюється на привілейований стан суспільства; знищується влада іноземців в містах, ліквідовується релігійний та національний гніт.
На початок 1650 р. в цілому завершується процес творення державних інститутів козацької України. Договір з Москвою (Березневі статті) передбачав збереження створених" державних форм правління.
4. Україна після смерті б.Хмельницького
Розвиток Українських земель в II пол. XVII ст. був дуже суперечливим. Після смерті Б.Хмельницького гетьманом вибирають його сина Юрія, але молодість і відсутність досвіду змушують старшину обрати гетьманом І.Виговського.
Іван Виговський (1657-1659). Основне прагнення - запевнити Україні повну самостійність. В жовтні 1657 р. уклав оборонний союз із Швецією. Відновив союз із Кримом . В пошуках противаги Московським впливам зміцнює зв'язок з Польщею. В своїй політиці опирається на козацьку старшину, ігноруючи інтереси простих козаків. Ця політика призвала до вибуху соціальної боротьби. Проти нього виступили запорізькі козаки на чолі з Яковом Барабашем і Полтавський полк під проводом Мартина Пушкаря. В червні 1658 ворогуючі козацькі армії зіткнулися у битві. Переміг Виговський, але ця перемога коштувала 50 тис. життів українців. Московщина намагалася використати цю війну для поширення своїх впливів. Все це примусило Виговського підписати Гадяцький договір з Польщею 16 вересня 1658 р. За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд з Польщею та Литвою ставало рівноправним членом Речі Посполитої. Україні надавалася широка автономія. Гетьман мав відповідати тільки перед королем, мав власне військо, суди, скарбницю та монетний двір. Скасовувалась Берестейська унія, а православні одержували рівні права з католиками. Потенційне значення угоди велике, але наслідки мізерні. Виговський розриває союз з Москвою. В серпні 1658 р. почалася війна з Москвою. Під Конотопом царські війська були розгромлені козаками. Але Виговський не міг використати своєї перемоги. Поляки почали порушувати угоду. Це викликало спалах громадянської війни. Московські війська князя Трубецького зайняли Правобережжя. Виговський в жовтні 1659р. зрікся булави і втік до Польщі.
Юрій Хмельницький (1659-1663 рр.) . Під тиском московітів був змушений підписати в Переяславі новий підроблений договір, який вимагав від гетьмана скласти поклін у Москві цареві, забороняв входити в зв'язки з іншими державами, київський метрополіт мав визнати зверхність московського патріарха, Рада не могла усунути гетьмана без дозволу царя, гетьман не має права усувати полковників без дозволу царя, гетьман за наказом царя має іти з військом куди йому звелять.
Цей договір почав руйнувати українську державність. Москва почала війну з Польщею за владу на Україні (1660 р.). Після поразки московських військ під Чудновим Ю.Хмельницький погодився на поновлення Галицького договору . Правобережжя перебувало під владою гетьмана, але Лівобережжя - під владою царя. Громадянська війна продовжувалась, московські, польські і татарські загони рушили Україну. На початку 1663р, Ю Хмельницький зрікся гетьманства і постригся у ченці . Козацька Україна розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом. Доба Руїни сягнула свою епопею.
Павло Тетеря (1663-1665). Правобічні козаки обрали гетьманом Павла Тетерю, зятя Б.Хмельницького. Проводив протипольську політику, яка сприяла занепаду ідеї Руського князівства.
На Лівобережжі став наказним гетьманом Яким Сомко, суперником якого був ніжинський полковник Василь Золотаренко, яких на Чорній Раді було покарано смертю, а булава була передана запорізькому кошовому Івану Брюховецькому.
Іван Брюховецький (1663-1668). Умілий демагог, заграє з черню, з ненавистю ставиться до Польщі. Заявив себе прихильником підданства цареві. Запропонував власними коштами утримувати царські залоги на Україні, першим вклонився цареві. Підписав договір, що обмежував права українців, розміщуючи московські залоги в містах.
В 1667 р. між Москвою і Польщею був підписаний Андрусівський договір про розділ України, за яким Київ переходив до Польщі. Цей договір визвав обурення московською політикою. По Лівобережжі прокотилася хвиля повстань.
Спробу об'єднати українські землі робить Петро Дорошенко (гетьман Правобережної України з 1665 р.). Він підписує договір з Туреччиною і Кримським ханством (турецька альтернатива Хмельницького) і при їх допомозі, розгромивши поляків, він займає Лівобережжя і стає гетьманом всієї України (1668 р.); але на короткий час. Частина козаків його не підтримує, висуваються один за другим кандидати на гетьманську булаву, з якими Дорошенко був змушений боротися, а в цей час татари та турки (хоч і були союзниками) грабують населення. В і 669 р. в Україні воюють між собою три гетьмани,
В 1672 р. гетьманом Лівобережжя вибирають І.Самойловича, який в 1676 р. був проголошений гетьманом всієї України.
Україна лишилася розірваною на частини. В 1681 р. між Росією та Туреччиною було закладено Бахчисарайський договір, який розчленував Україну, а "Вічний мир" між Польщею та Росією (1686 р.) закріпив це становище.
Таким чином, Руїна — трагічний період нашої історії. Смерть Б.Хмельницького припинила державотворчий процес і призвела до посилення впливу Москви, Польщі та Туреччини. З їх допомогою українське суспільство було розколоте на декілька таборів, що воювали один проти одного. Головним підсумком цього періоду стала втрата незалежності і територіальної цілості України.
Гетьманщина. На початку 18 ст. Лівобережжя перетворилося в центр політичного та культурного життя України, Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни -Малоросією. До нього входило 10 полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький. Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський та Полтавський. Столиця Гетьманщини і резиденція гетьмана - м. Батурин.
Іван Мазепf (1678-1708рр.) — один з найвидатніших політичних діячів козацької України. Діяльність Мазепи носить неоднозначний характер. В своїй внутрішній політиці Мазепа робив ставку на козацьку старшину. Завдяки царським щедротам він стає одним із найбагатших феодалів Європи, але велику частину своїх багатств він віддає на розбудову церков, культурних та освітніх установ.
В зовнішній політиці головними були відносини з Москвою. На першому етапі цієї політики було підтримання добрих відносин з Москвою. Мазепа стає близьким другом Петра 1. Отримує звання Російського генерала, князя, нагороджується орденом Андрія Первозваного. Він надає допомогу Петру 1 в Азовських походах, стає його радником у польських справах, а потім близьким другом. „Цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі"— говорили козацькі полковники.
З початком Північної війни ситуація змінилася. Козаки змушені були воювати за чужі їм інтереси, далеко від рідних домівок. Внаслідок поганої підготовки, вони не могли рівнятися з регулярними військами і несли великі втрати (50-70% складу). Цивільне українське населення повинне було утримувати російське військо, працювати на спорудженні укріплень. Централізація державного управління почала серйозно загрожувати автономії України, з'явилися чутки про наміри царя з реорганізувати козацтво, захвилювалася старшина , з'явилася загроза гетьманській владі. Все це штовхнуло Мазепу шукати новий союзників. Перспективи для України гетьман вбачав в союзі зі Швецією. В 1706 р. був підписаний таємний договір, згідно якому після війни з Москвою Україна ставала незалежною, а шведський король гарантом її незалежності.
В1708 р. шведи вступили на територію України. 28 жовтня 1708 р. Мазепа відкрито переходить на сторону шведів. Народні маси не знали про замисли гетьмана і не підтримали його. За гетьманом пішла тільки частина старшини та запорожці на чолі з кошовим Костем Гордієнко. Хоч запорожці на протязі гетьманування були в опозиції до Мазепи, боротьба за волю батьківщини поєднала їх.
Російська і радянська історична наука, слідом за Петром 1 оголосили: Мазепу зрадником. А чи був Мазепа зрадником і якими мотивами він керувався? Як ми бачимо, в перший період своєї діяльності він був щирим прихильником союзу з Москвою, Надавав Петру 1 допомогу в походах проти турків, татар, результатом яких було взято Азову. Але ці походи торкалися інтересів України - забезпечення безпеки її південних кордонів. Зовсім іншою справою була північна війна, котра інтересів України не торкалася, а тільки вимагала людських і матеріальних витрат.
В реорганізаторській: політиці Петра І по створенню централізованої держави зовсім не було місця автономії України, якої так ждав Мазепа. Вона взагалі загрожувала козацькому устою, а також інтересам козацької старшини. До того ж, коли поляки почали загрожувати нападом на Україну, Петро 1 на прохання допомогти відповів: „Боронися, як знаєш", - чим порушив зобов'язання боронити Україну від поляків. Тому перехід в північній війні на бік Швеції, яка гарантувала Україні незалежність, можливо порівняти, з війною за незалежність. Зробивши цей крок, гетьман виявив себе як великий патріот своєї батьківщини, я не зрадник.
Російська наука наголошує на особистих мотивах зради Мазепи (бажання почестей та багатства), але він їх мав достатньо. Сам Мазепа пояснював мотиви свого кроку: „я заприсягався на Євангелії, що не ради високих почестей, не для багатства, а для добра нашої бідної України, для користі всього народу України, для піднесення його прав і вольностей".
Цар Петро 1 жорстоко наказав всих, хто підтримував гетьмана. Столиця України м. Батурин була знищена разом з жителями. Запорізька Січ була зруйнована. Церква піддала Мазепу анафемі, об'являючи його
військ. Шведський король і Мазепа з прихильниками втекли на турецьку територію (перші українські політемігранти).