Тема: організаційно-функціональні механізми регіонального управління

Питання для обговорення

1. Механізми реалізації регіональної політики держави: інституційно-правові, організаційні, фінансові, економічні, соціально-психологічні.

2. Регіональні програми як інструмент реалізації регіональної політики.

3. Прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіону.

4. Регіональний аналіз в системі регіонального управління.

5. Моніторинг розвитку регіону.

6. Особливості функціонування та управління розвитком територій зі спеціальним статусом.

В системі функціональних механізмів управління регіональними соціально-економічними процесами прогнозування дозволяє визначити можливі траекторії та перспективи розвитку регіону. Прогноз соціально-економічного розвитку регіону розглядається як система кількісних показників та якісних характеристик розвитку соціально-економічної ситуації в регіоні на визначений прогнозний період. Процес розробки прогнозу ґрунтується на аналізі стану соціально-економічного розвитку регіону за попередній період і науково-обґрунтованих припущеннях щодо змін зовнішньої економічної кон'юнктури та внутрішньої політики регіону на майбутнє.

В регіональному управлінні слід здійснювати класифікацію прогнозів регіонального розвитку за певними критеріями (об’єктами прогнозування, відношенням до об'єкту прогнозування, наявністю інформації, терміном складання, траекторією прогнозування тощо); визначати основні завдання соціально-економічного прогнозування у регіоні; аналізувати структуру прогнозу соціально-економічного розвитку регіону.

При вивченні даної теми необхідно уяснити, що основними засобами практичної реалізації регіональної політики держави виступають регіональні програми. Особливо зростає роль програмування (як основного засобу управління регіональними процесами та основного засобу реалізації регіональної політики) в умовах нестабільного перехідного періоду, коли механізми ринкового саморегулювання не спрацьовують, і паралельно актуалізуються завдання структурної переорієнтації соціально-економічного комплексу регіону.

Саме реалізація регіональних програм дозволяє в умовах напруженості місцевих та державного бюджетів акумулювати обмежені фінансові ресурси та направляти їх на вирішення пріоритетних для регіону завдань. Крім того, реалізація вказаних програм дає змогу узгоджувати інтереси всіх суб’єктів економічної діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, а також переорієнтовувати на місцевому рівні використання соціально-економічного потенціалу регіону на виконання найважливіших завдань комплексного регіонального розвитку.

Регіональна програма – це спеціальний організаційно-економічний інструмент втілення пріоритетів та завдань державної регіональної політики, це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку регіону, окремих галузей, секторів регіональної економіки, конкретних регіональних процесів і явищ, що здійснюються з використанням коштів Державного та місцевих бюджетів, інших фінансових ресурсів та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Метою розроблення регіональних програм є сприяння реалізації державної регіональної політики, її окремих складових (регіональної економічної, соціальної, екологічної, інноваційної, гуманітарної, національної політики тощо); забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів.

Види регіональних програм:

• державні регіональні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного екологічного розвитку регіонів , які спрямовані на розвиток адміністративно-територіальних одиниць, економічних районів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади на основі залучення коштів державного бюджету (наприклад, Державні програми соціально-економічного розвитку Поділля, Карпатського регіону, Причорномор’я та ін.);

• регіональні програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку регіону, що потребують державної підтримки. До них відносять економічні, соціальні, науково-технічні, екологічні, правоохоронні, гуманітарні та програми іншого цільового спрямування;

• програми структурної перебудови економіки регіону, програми залучення інвестицій, інноваційної діяльності;

• програми розвитку підприємництва та малого бізнесу;

• програми зайнятості, програми розвитку соціальної сфери та соціального захисту населення;

• програми економічного і соціального розвитку вузько профільних місць або спеціалізованих територій (ВЕЗ, ТПР, рекреаційних зон тощо);

• програми охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування.

Процес регіоналізації управління економікою супроводжується змінами в сфері планології (переходу від директивного планування до індикативного і до “планування розвитку”). Основною формою здійснення планування соціально-економічних процесів на рівні регіону є розробка програм соціально-економічного та культурного розвитку окремих територій (адміністративно-територіальних одиниць різного ієрархічного рівня).

Програма соціально-економічного розвитку регіону – це організаційно-економічний та інформаційно-аналітичний документ втілення положень економічної політики держави, який вміщує систему цільових завдань та заходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою досягнення поставлених цілей у відповідному прогнозно-плановому періоді.

Основними завданнями розробки і реалізації програми соціально-економічного розвитку регіону є: забезпечення збалансованого комплексного соціально-економічного розвитку відповідної території; удосконалення структури економіки регіону; досягнення раціонального використання усіх регіональних ресурсів; забезпечення надійного функціонування соціальної та виробничої інфраструктури; послідовне зростання рівня та якості життя населення регіону.

Програма соціально-економічного розвитку регіону розробляється у формі регіонального зрізу державної програми соціально-економічного розвитку України.

Програма соціально-економічного розвитку регіону носить інформативний, рекомендаційний характер, метою її є забезпечення пріоритетних державних завдань у регіонах (у формі планів-намірів уряду), спонукання підприємницьких структур, що функціонують і регіоні, до діяльності в напрямку бажаному для держави, при одночасному врахуванні специфіки розвитку регіону, його геополітичного розташування, природоресурсного забезпечення, спеціалізації розвитку регіональної економіки, а також забезпечення регіональних (локальних) інтересів та цілей розвитку.

Програми соціально-економічного розвитку регіону дають можливості центральним органам виконавчої влади, Міністерству економіки іншим зацікавленим міністерствам та відомствам приймати обґрунтовані рішення у процесі визначення завдань та пріоритетів регіональної політики, створювати умови для залучення інвестицій до пріоритетних галузей та сфер економіки з урахуванням інтегрального ефекту та відповідно до інтересів окремих регіонів, їхньої спеціалізації, геополітичного розташування, соціальних особливостей , ресурсних можливостей тощо.

Реалізація програм соціально-економічного розвитку регіону повинна забезпечувати підвищення ефективності функціонування регіональних господарських комплексів, раціонального використання соціально-економічного потенціалу регіонів, активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності, досягнення єдиних соціальних стандартів рівня та якості життя населення незалежно від місця його проживання, а також дотримання вимог та індикаторів сталого розвитку регіонів.

У програмах соціально-економічного розвитку регіону реалізується комплексний підхід до розвитку територій на засадах комбінування різних джерел фінансування, а найперше – на основі застосування програмно-цільових та територіальних (функціональних) підходів до здійснення регіонального управління.

Залежно від визначених цілей та фінансових можливостей програми соціально-економічного розвитку регіонів розробляються на коротко- (1-2 роки), середньо (3-5 років) та довготерміновий (понад 5 років) періоди.

При розробці програми економічного та соціального розвитку регіону враховують економічну діяльність всіх суб’єктів господарювання, що розташовані на території регіону, незалежно від форм власності та підпорядкування. До складу цієї комплексної програми повинні входити найважливіші завдання і показники, що визначені у національних, державних, галузевих, регіональних та місцевих (локальних) цільових програмах.

Головні показники програм соціально-економічного розвитку регіонів використовує Міністерство економіки України для розробки державної програми соціально-економічного розвитку держави з виділенням найважливіших показників цієї програми стосовно конкретних регіонів. Особливий акцент при розробці програми соціально-економічного розвитку регіону робиться на врахуванні особливостей, специфіки, переваг та пріоритетів регіонального розвитку, на врахуванні регіональних та локальних завдань і інтересів.

Зміст програми соціально-економічного розвитку регіону визначається розрахунком системи показників, які повинні відповідати цілям та завданням програми, характеризувати стан розвитку економіки регіону, рівень та якість життя населення регіону, слугувати засобом регулювання соціально-економічних відносин, відображати місце регіону в національній економіці, забезпечувати координацію завдань з урахуванням внутрі- та міжрегіональних зв’язків, мати конкретну спрямованість та об’єктивніть.

В програмі соціально-економічного розвитку регіону міститься система показників: натуральних, вартісних, абсолютних, відносних, кількісних, якісних, єдиних та диференційованих, а також група прогнозних, розрахункових та директивних показників, і відповідна група показників пріоритетів, індикаторів та регуляторів.

При розробці програми соціально-економічного розвитку регіону використовуються напрацьовані світовою практикою методи індикативного планування: системного аналізу, балансовий, нормативний, програмно-цільовий, економіко-математичний, а також методи соціально-економічного прогнозування : фактографічні та експертні.

Поряд з індикативним плануванням у процесі регіонального управління застосовуються елементи стратегічного планування, яке дозволяє забезпечувати процес створення та підтримки стратегічної відповідності між цілями регіонального підприємництва, його потенційними можливостями (тобто, ресурсним та організаційним забезпеченням) та шансами у сфері маркетингу (тобто, просування регіонального продукту до споживача).

Стратегічне планування, на основі застосування результатів SWOT-аналізу, дає можливість визначити сильні та слабкі сторони розвитку регіону, враховувати його потенційні загрози та можливості для визначення стратегічних завдань та пріоритетів розвитку регіону, а також для обґрунтування ресурсів та траекторій їх досягнення.

Крім того, в практиці регіонального управління запроваджується нова форма регіонального планування, а саме - розробка регіональних бізнес-планів.

Регіональний бізнес-план – це спеціальний інструмент менеджменту, який використовується і регіональними управлінськими структурами, і безпосередніми учасниками підприємництва в регіоні для прийняття адекватних управлінських рішень щодо розміщення та доцільності організації певного бізнесу у регіоні. У процесі вивчення теми необхідно оволодіти методикою та особливостями складання регіональних бізнес-планів.

Регіональний аналіз розглядається як одна з визначальних складових регіонального управління, як основа економічного обґрунтування управлінських рішень щодо регулювання соціально-економічного розвитку регіону.

Регіональний аналіз слід вважати вихідним моментом для здійснення кожного з функціональних механізмів управління розвитком регіону, адже для того, щоб прийняти правильне, економічно обґрунтоване рішення щодо напрямів та механізмів регіональної політики, необхідно провести глибокий аналіз того чи іншого процесу чи явища у регіоні, аби виходячи з даних, що надходять до регіональних органів управління, скласти цілісну картину процесу, виявити властиві йому тенденції та закономірності, запропонувати оптимальний варіант управління ним.

Регіональний аналіз – це сукупність адекватних способів і прийомів для дослідження системи показників функціонування економіки регіону в цілому, його окремих економіко-територіальних формувань, а також розвитку регіональних процесів і явищ.

В системі функціональних механізмів управління регіональним розвитком регіональний аналіз виконує сукупність завдань, які можуть бути згруповані в управлінському, соціально-економічному, економіко-географічному та ринкознавчому аспектах.

При вивченні теми доцільно зосередити увагу на методологічних та методичних засадах регіонального аналізу, на засвоєнні системи основних прийомів регіонального аналізу, а саме: спеціальних прийомів (порівняння, групування, деталізації, індексного, балансового, елімінування), графічних прийомів, економікою-математичних, економіко-статистичних, експертних тощо.

З огляду на це, слід наголосити на основних принципах здійснення регіонального аналізу, таких як системність, конкретність і дійовість, об’єктивність, використання системи повної інформації, поєднання методичних підходів до аналізу показників регіонального розвитку; а також на необхідності вичленування системи об’єктів та суб’єктів аналізу соціально-економічного розвитку регіону.

Особливий акцент при розгляді проблематики теми слід зробити на вивченні окремих видів регіонального аналізу, сфер, методичних засад проведення і особливостей їх застосування в аналізі регіональних процесів та явищ. Серед основних видів регіонального аналізу виділяють: системний аналіз, факторний аналіз, секторний аналіз регіону, кластерний аналіз, SWOT-аналіз та інші. Специфічну роль у здійсненні регіонального аналізу відіграє застосування гео-інформаційних систем та технологій.

В системі функціональних механізмів управління регіональним розвитком, а найперше, в інформаційному забезпеченні регулювання соціально-економічного та екологічного розвитку регіону, займає моніторинг регіонального розвитку.

Моніторинг розвитку регіону розглядається як складна система збору, збереження, передавання і підготовки інформації для аналізу і прийняття управлінських рішень щодо соціально-економічного розвитку регіону. Це є спеціально організоване цільове неперервне (систематичне) спостереження і короткострокове прогнозування розвитку найважливіших регіональних процесів і явищ з метою їх аналізу, ідентифікації та виявлення впливу факторів у процесах підготовки й прийняття управлінських рішень.

В процесі вивчення теми студенти повинні засвоїти:

• характерні риси соціально-економічного моніторингу (а саме: цільовий характер спостережень, пошук регульованих факторів регіонального розвитку, врахування системи кількісної та якісної інформації, а також короткострокове прогнозування перебігу регіональних процесів);

• основні методи проведення моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів різних рівнів (зокрема, методи економічних індикаторів та індексів, методи економетричного моделювання, порівняльної регіоналістики, статистичні методи тощо).

Вивчаючи тему, необхідно розмежувати систему індикаторів для проведення моніторингу, спостерігаючи за якими, констатуючи їх позитивні та негативні зміни, постає можливість адекватно реагувати на вплив внутрішнього та зовнішнього середовища та приймати оперативні управлінські рішення щодо розвитку регіону. Серед індикаторів моніторингу соціально-економічного розвитку регіону виділяють: індикатори економічної діяльності, структурні індикатори, соціальні та інфраструктурні, екологічні, суспільно-політичні, демографічні, зовнішньоекономічні індикатори, а також індикатори підприємницької, інвестиційної та інноваційної діяльності тощо.

В Концепції державної регіональної політики одним із приоритетних завдань визначено вичленування та державну підтримку соціально-економічного розвитку депресивних (проблемних) регіонів.

Депресивний регіон – це адміністративно-територіальна одиниця (їх сукупність, або окрема частина), у межах якої показники соціально-економічного, екологічного розвитку, а також соціального забезпечення громадян за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі, ніж відповідні середні показники в державі.

У просторовій організації соціально-економічного розвитку держави депресивні регіони вирізняються масштабністю та особливою кризовістю прояву тієї чи іншої складної проблеми регіонального розвитку, самостійне вирішення якої, без допомоги з боку держави, є неможливим.

Слід зазначити, що у світовій практиці виділяють такі основні типи депресивних регіонів:

• регіони, депресивний стан яких спричинений низьким рівнем соціально-економічного розвитку, недостатнім наявним соціально-економічним потенціалом, низьким рівнем інфраструктурного забезпечення, складними економічними, етнічними та національними умовами;

• регіони, депресивний стан яких зумовлений негативними структурними зрушеннями та монофункціональною спрямованістю розвитку їх економіки.

В практиці регіонального управління України та європейських країн використовують цільову систему індикаторів для визначення статусу та рівня депресивності територій, а саме, індикатори: стану та структури регіональної економіки; соціального стану та рівня життя населення; поселенської політики; якості навколишнього природного середовища; інфраструктурні індикатори; суспільно-політичні індикатори.

Статус депресивних територій, період та форми державної підтримки їх розвитку визначаються відповідним законодавством на основі науково обґрунтованої комплексної оцінки їх економічного, соціального та екологічного стану. І відповідно до цього виробляються механізми державної підтримки розвитку депресивних територій.

У Концепції державної регіональної політики визначено, що стимулювання розвитку депресивних (проблемних) територій здійснюється шляхом запровадження на них особливих механізмів бюджетної, податкової, цінової, грошово-кредитної, інноваційної та інвестиційної, соціальної та екологічної політики, з метою активізації використання їх соціально-економічного потенціалу, прискорення соціально-економічного розвитку, використання конкурентних переваг, підтримки соціальної активності та мобільності населення, створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, збереження та раціонального використання природних ресурсів, підвищення рівня та якості життя населення, а також забезпечення екологічної та національної безпеки.