Природне право у контексті розуміння свободи за Томасом Гоббсом

Розуміння поняття «природне право» за весь час історії Філософії права трактувалося по різному. Науковці виводили це поняття через інші категорії Філософії права. Томас Гоббс поняття природного права вивів через категорію свободи.

Концепція природного права Томаса Гоббса знайшла своє відображення у праці «Левіафан». Філософ визначає наступне поняття природного права: «Природне право являє собою свободу будь-якої людини використовувати власні сили за своїм переконанням для збереження власної природи, тобто власного життя і відповідно свободу робити все, що за її (людини) судженням є найбільш вдалим для цього»

Природне право є свободою будь-якої людини використовувати власні сили та засоби за своєю власною волею для збереження своєї природи. Природне право (lex naturalis) Т. Гоббс описує, як загальне правило, що знайшло власний розум та може само по собі діяти, відповідно до якого людині забороняється робити те, що може негативно відобразитись на її житті або порушити умови самозбереження людського життя, а також зневажати те, що людина вважає найкращим для самозбереження. Поняття «своя природа» Т. Гоббс розуміє як своє власне життя. Тому при такому підході людина має надані їй від природи та Бога природні права, - тобто право робити власними силами все, що може забезпечити її існування та життєдіяльність.

Під свободою Гоббс розуміє відсутність зовнішніх перешкод для руху: «Якщо щось може рухатися лише у середині визначеного середовища, обмеженого будь-яким зовнішніми тілом, то ми говоримо, що це щось не має свободи» [1, с. 89]. Свободи не може бути у людини, котра не має волі бути людиною. Для того щоб бути людиною необхідно мати власну волю. Особливістю розуміння свободу Т. Гоббсом є те, що він її пов’язує з владу і наголошує на тому, що свобода не може існувати окремо від влади. Тому існує лише одна свобода - природна свобода, що заснована на нормах природного права. В свою чергу природна свобода тісно пов’язана з Богом, який визначає людині діяти певним чином. У випадках, коли людина діє проти свободи Бога, - це протиправність. Людина має необхідну свободу, так як існування людини є необхідним для природи. Людина не може вибирати жити їй чи не жити, це вирішує Бог. Тому людині необхідно жити, і скільки вона живе – вона має свободу. Таке існування людини і забезпечується природним правом. Хоча природне право і не є обов’язковим для всіх індивідів, але держава може надати йому обов’язковості.

Таким чином, людська свобода не може бути безмежною і посягати на природні права інших людей. Свобода людини визначається Богом і забезпечується природним правом, яке в свою чергу дещо обмежує свободу. Природне право має оду з головних характеристик – це діяти за власним бажанням для зберігання власної сутності.

Сучасні концепції природного права

Відродження сучасного вчення про природне право в нашій країні обумовлено потребами соціально-історичних перетворень і особливо - забезпеченням прав особи, яке передбачає: по-перше, відновлення перерваної спадкоємності з вітчизняною історією політичних і правових вчень та подолання ізоляції від західної філософської й політико-правової думки; по-друге, акумуляцію та розвиток сьогоднішнього досвіду, усвідомлення й вирішення правових проблем нашого суспільства.

Як свідчать наукові розробки, ідеї природного права супроводжують усю історію розумового розвитку людства. Теорія природного права стала першою в історії філософсько-політичної думки гранично простою, яка подолала віки та епохи, ідеєю, спрямованою на те, щоб усього лише, згідно зі здоровим глуздом і вимогами науки, зв´язати право природними засадами життя людей, як розумних істот, із природним середовищем, із людським буттям. Очевидно, саме тому природноправова теорія стала одним із найзначніших завоювань гуманітарної думки в історії людства, здійсненням і своєрідним відкриттям людського духу.

Водночас на питання, що таке природне право, різні природ-ноправові концепції давали і дають сьогодні різні відповіді. Як традиційне, так і «відроджене» природне право позбавлено належної змістовності, визначеності поняття і загальної значимості. Відомо, однак, що ніколи не було, нема і в принципі не може бути якогось одного-єдиного природного права, а було і є багато різних (окремих і особливих) природних прав, точніше - їхніх концепцій і версій. Так що під загальною назвою і єдиним терміном «природне право» розуміють різні за змістом, сутністю й поняттям варіанти природного права, різне розуміння, яке вкладають його минулі та сучасні прихильники і противники в це стале і широко використовуване збірне поняття.

Плюралізм природноправових вчень відображає, отже, плюралізм природних прав та їхніх понять, при цьому кожне з цих конкуруючих між собою вчень претендує на істинність саме своєї версії особливого природного права, свого розуміння (і поняття) того, що є природне право. За всієї різноманітності поглядів, зауважує С. С. Алексєєв, необхідно з належною чіткістю розрізняти природне право, як: а) категорію методологічного порядку, б) реальний факт соціальної дійсності. Розгляд природного права як методологічної категорії, на його думку, привносить у науку права саме те, що покликана дати методологія, а саме: загальнийпідхід до явищ правової дійсності. Звідси випливає, що справжнє філософське бачення правових явищ - це й є, передусім, їх розгляд під кутом зору природного права. За допомоги такого підходу можна вийти із замкненого кола самих лише юридичних явищ та безпосередньо з ними пов´язаних феноменів - етики і релігії, побачити реальні основи, а може, навіть, і передоснови права, причому такі основи чи передоснови, які справді мають для законів, правосуддя, всіх юридичних явищ визначальне, базове значення.

Сутність ідеї природного права, на думку С. С. Алексєєва, полягає в тому, що поруч із правом, створеним людьми і вираженим у законах, в інших джерелах існує природне право - сума вимог, за своєю вихідною основою безпосередньо, без будь-якої прямої людської участі, народжених самим натуральним життям суспільства, природою, єством людського буття, об´єктивними умовами життєдіяльності, природним плином речей. До таких вимог він відносить: право на еквівалент у господарських справах, право першості, право старшинства, право народів на визначення своєї долі тощо. Саме тут, в ідеї природного права, і проявляється жорстка залежність права від зовнішніх факторів, від усього того, що утворює людське буття, зокрема й від економічного базису, як казав Маркс.

Отже, стрижень ідеї природного права - вимоги життєдіяльності людей як розумних істот. Але як такі, що випливають із природного середовища,- це ще не правові вимоги. Щоб набути правового характеру, вони мають переломитися через правосвідомість, насамперед розуміння права в широкому значенні цього слова, його культурні коди (його понятійний апарат і лексику). Тільки тоді вимоги, що випливають із природного середовища, набувають образу правових вимог і прообразів правил, що складаються згідно з ними,- характеру прообразів юридичних норм. Такі правові вимоги і складають безпосередній зміст природного права.