Банківська система Німеччини
Пояснення до схеми:
Німецький федеральний банк (НФБ), що очолює банківську систему, відзначається високою мірою незалежності. Ні уряд, ні парламент не можуть втручатись у його діяльність, зокрема, змушуючи до емісії. Але у своїй діяльності НФБ зобов’язаний підтримувати політику федерального уряду. У ролі “банку банків” НФБ виконує такі функції:
а) кредитує комерційні банки в обмін на їхні векселі та цінні папери;
б) регулює норму банківських резервів;
в) маніпулюючи нормою процента, під який комерційні банки беруть кредит, зменшує або збільшує кількість грошей в обігу.
За сферою діяльності комерційні банки країни (4500 банків) поділяються на універсальні та спеціалізовані. Універсальні (на них припадає 78% обсягів обороту) займаються одержанням кредитів, пошуком сфер прибуткового надання коштів, здійсненням платежів в усіх сферах. Спеціалізовані зосереджують свою діяльність у певній сфері, наприклад: будівельні, ті, що надають кредит під нерухомість тощо.
За характером виникнення (формою власності) комерційні банки поділяються на громадсько-правові кредитні установи, де акціонерами є різні об’єднання громадян (50% обороту), кооперативні банки (30% обороту), приватні банки (20%).
Розгляд банківських систем дає підстави для таких узагальнень:
• банківська система країни передбачає підпорядкованість нижчих щаблів вищому, тобто ієрархію;
• у межах банківської системи існує розподіл функцій між центральним банком та іншими установами, з одного боку, та між різними елементами нижчих щаблів, — з другого;
• в арсеналі засобів впливу центрального банку на інші елементи банківської системи є: емісія грошей, норма процента, під яку надаються кредити комерційним банкам, норма банківських резервів.
Банківська система кожної країни є своєрідним інструментом для здійснення грошової політики. В цій системі, як бачимо, кожному елементу належить особлива роль у формуванні пропозиції грошей. Зокрема, Центральний банк емітує готівку і в той же час визначає можливості комерційних банків пропонувати гроші (надавати кредити) клієнтам. Комерційні та інші спеціалізовані банки і установи, приймаючи гроші від населення на депозити, примножують кількість грошей в обігу, надаючи кредити. В економічній науці є дві теорії, що визначають зміст грошової політики держави і водночас можливості впливу на економіку через зміну пропозиції грошей, це — кейнсіанство і монетаризм.
Сутність кейнсіанського підходу
1. Через кредитно-грошову політику держава здатна впливати на інвестиції і на експортні можливості економіки.
2. Головним засобом впливу є процентна ставка. Змінювати рівень процентної ставки можна через зміну пропозиції грошей.
3. Якщо в країні існують недовикористані ресурси, то з метою стимулювання уряд мусить вдатися до політики “дешевих” грошей. Засобами цієї політики є:
а) викуповування у населення державних цінних паперів;
б) зменшення норми обов’язкових банківських резервів, тобто збільшення коштів, що їх банки можуть надавати в позику;
в) зменшення залікової ставки, під яку центральний банк видає кредити комерційним. В результаті таких дій збільшується пропозиція грошей. Подальші наслідки можна зобразити схематично:
Схема 67