16. Кр у культурно-політ. Перспективі Укр.

Культ. КР стала колискою трьох культур – укр., рос., білоруської. Але це стосується тільки книжної культ. Більше того, книжна сх-христ-ка культ. церковнослов’янськ. мовою була спільн. також для болгар, східних романців, сербів.

Водночас із певним внутрішнім опором сприймається беззастережне проголошення КР давньою Україною. Не кажучи вже про те, що сам термін «Укр» якщо і вжив. в давньоруські часи, то лише в розумінні лісостепової «окраїни» держави. Сумнівним залишається сам факт відокр-ня русинів Київс. часу в окрему етнічну категорію у їх власній самосвідомості. Літописці сприймають слово як чуже і ледве-ледве засвоєне в слов’янському світі. А іншого етноніма для пн території Сх. Слов’янщини - нинішньої України - не існувало.

В культ. ситуації КРусі мовою л-ри, культу, права була спеціальна «висока», книжна мова. В побуті розмовляли «племінними», етнічними діалектами, які впливали на мовні стилі л-рних пам’яток залежно від місця їх створення і соц..-культ. функції. Така ситуація існувала в Україні десь до XVI ст., в Росії - на століття пізніше.

Йдеться, таким чином, не тільки про мовну, а й про культ. загалом самосвідом. Самосвідомість взагалі є культурне явище, вона належить не до побутового, а до «високого» рівня, не до рівня стихії, природи, а до рівня порядку і культури. Звичайно, кожен знав, що він древлянин чи полянин, нарешті, що він слов’янин взагалі, але як людина культ., як людина із самосвідомістю, він ототожнював себе з Руссю як державою, або з християнством як культурою. Звідси не випливає, що етнокультурної спільноти, яка була базою для майбутньої української нації, в часи КРусі не існувало. Ніколи для людини не збігається самосвідомість і буття, ніколи не одне і те ж - бути кимось і думати про себе, хто ти є.

Впродовж цього періоду на півдні Русі утворюються три «землі», відносно самостійні Київське, Чернігівське та Галицько-Волинське князівства. Територію Київської землі населяли 2 етноси: поляни і древляни. Ці три південнорус. землі розташовані на території найдавнішого слов’янського розселення, базовій території для наступної слов’янської колонізації лісової півночі Східної Європи та її південного лісостепу, а згодом і степу. Галицько-Волинська, Київська та Чернігівська землі охопл. вологу і достатньо родючу лісову смугу, що поступово переходить в чорноземний лісостеп. Рубіж із барвистим трав’яним степом - історична межа Укр, край поля, який завжди притягував охочого до землі хлібороба, край загрози і свободи.

В соціальній, політичній та культурній історії Київської Русі приблизно всередині XII ст. проходить рубіж, який відділяє епоху, де діяла інерція централізованої держави, де відбулася перша рецепція християнської культури, від нової епохи, коли всі регіони східної Слов’янщини набувають свого неповторного культурно-політичного обличчя.

Цілісність території підтримувалась і її релігійною інтеграцією, і книжною культурою, і полісною структурою — взаємними стосунками між містами, де велику роль відігравав престиж міста, і близькістю народних вірувань та діалектів.