Тема 1. Етика та естетика в системі соціально-гуманітарного знання

Етика та естетика належать до дисциплін гуманітарного профілю, який традиційно пов'язується із заглибленням у духовні процеси та явища. Найперші ж підходи до етики та естетики засвідчують їх органічний зв'язок із найважливішими особливос­тями людського буття, із тим, що вони за змістом та спрямованістю є сферами проявів внутрішнього людського ставлення до дійсності, а отже - сферами свободи, вибору та самоутвердження. Ці характеристики спільні для етики та естетики, проте між ними існують і відмінності, які саме і дають змогу їм існувати у людсь­кій культурі у єдності та взаємодоповнюваності.

План (логіка) викладення матеріалу

1. Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання.

2. Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет ети­ки. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм у суспільному житті.

3. Предмет естетики. Співвідношення етики та естетики та їхня структура.

4. Місце етики та естетики в духовній культурі людства.

Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання

Етика та естетика, як вже згадувалося вище - це сфери знання, які стосуються людини, людського ставлення до дійсності будь-якого роду, хоча на першому плані і в тому, і в іншому випадку перебувають людські взаємини. Саме взаємини між людьми визначають етичні та естетичні уявлення. Проте сфера людського - тобто, стосунків, життєдіяльності людей, -це сфера надзвичайно складна щодо її вивчення та осмислення.

7

Зазвичай цю сферу залежно від того, на чому роблять наголос, називають сферою соціальних або гуманітарних явищ та процесів. Коли наголошують на суспільних явищах та процесах, на тому, що пов'язане із існуванням суспільства, суспільним порядком, суспільними інститутами, нормами, установами, йдеться про соціальну сферу, а коли на перший план виходить свідомість, роздуми, духовні явища та процеси, йдеться про гуманітарну реальність.

За такого окреслення цих сфер не може не впадати у вічі їхня величезна навантаженість суб'єктивними прагненнями, інте­ресами, бажаннями, адже суспільне та духовне прямо і безпо­середньо стосується людини, внаслідок чого тут майже немож­ливі відсторонення, байдужість. Тут спостерігається зіткнення думок, інтересів, прагнень, панує дух змагання, а то й прямої, інколи дуже гострої боротьби. За таких обставин мимоволі виникає питання про можливості соціально-гуманітарного піз­нання, адже у пізнанні ми ставимо перед собою завдання інтелектуально виявити та окреслити найважливіші риси певних явищ - байдуже, чи вони нам подобаються, чи ні. Наприклад, коли мікробіологи вивчають смертельно небезпечний для людсь­кого здоров'я вірус, вони це роблять не тому, що він їм подобається і не так, щоб те, що їх приваблює, враховувати, а те, що не приваблює, заперечувати; природно, що правильне вивчення передбачає всебічне охоплення явища, врахування якомога більшої кількості його властивостей та якостей. З іншим підходом стикаємося у сфері соціально-гуманітарного пізнання: тут прямі людські інтереси та зацікавлення значною мірою визначають предмет і спрямованість пізнавальних зусиль, тобто пізнання виділяє ті сторони явища, які той, хто пізнає, вважає значущими.

Та найзагальніша особливість соціально-гуманітарного піз­нання наштовхує на думку: соціально-гуманітарне пізнання як правильне та неупереджене інтелектуальне осмислення явищ дійс­ності загалом неможливе. Або ж у кращому випадку воно буде давати викривлену, модифіковану картину реальності. І такий

8

висновок є не дивиною у цій сфері: досить багато науковців, філософів, соціологів робили й роблять відносно соціально-гуманітарних процесів саме такий висновок. Проте поставимо таке запитання: а чи можливо виключити людину із цієї сфери задля того, щоби розглядати її відсторонено? Скажімо, процеси, що їх вивчає мікробіологія, відбуваються поза участю людини, а соціально-гуманітарні процеси - це процеси, зумовлені саме людською активністю, без людини їх немає і бути не може. Отже, вилучати із них людину не можна. Окрім того, саме участь людини в цих процесах робить останні відкритими для пізнання, доступними пізнанню. Отже, зацікавлене відношення людини до сфери соціально-гуманітарних явищ і процесів є необхідним моментом для більш органічного проникнення до їхньої сут­ності, для кращого спостереження і дослідження. Але і дослід­ження тоді має бути не таким, як дослідження природних про­цесів, що не означає, що воно є неможливим.

Запитаємо: яким саме повинне бути соціально-гуманітарне пізнання? Насамперед, воно має володіти особливими засобами пізнавальної діяльності: тут не можна застосувати хімічні реактиви, прилади вимірювання, майже неможливий експери­мент. На перший план тут виходять такі специфічні методи пізнання, як системний аналіз, структурно-функціональний ана­ліз, категоріальний аналіз, опитування, анкетування та ін. Водночас дуже важливого значення набувають методи опрацю­вання знакових процесів і явищ, оскільки з часом все більше і процеси соціально-гуманітарного плану, і їхні результати поста­ють перед нами як особлива реальність саме у знаковій формі.

Замислимось над тим, за яких умов ми могли би сподіва­тись на виправданий результат соціально-гуманітарного пізнан­ня, враховуючи те, що тут завжди присутня зацікавлена позиція та неможливе відсторонене ставлення. По-перше, ми маємо бра­ти до уваги не лише свою власну позицію, а максимально врахо­вувати підходи та бачення всіх (за змогою) учасників певних соціальних або гуманітарних процесів, адже якщо введення людини до цих процесів тільки й надає можливість їх сприймати та розуміти, то, умовно кажучи, "більша кількість розумінь" дасть нам і повнішу картину таких процесів. Отже, інтеграль­ний підхід є бажаним, а то й неминучим у такому пізнанні.

По-друге, відсутність єдиної об'єктивної та відстороненої позиції передбачає, що нарощування знань у цій сфері можливе не тому, що ми проводимо нові експерименти або застосовуємо нові прилади, а лише завдяки тому, що ми інтерпретуємо вже наявні знання і відомості. Такого роду інтерпретації є не простою балаканиною, а прагненням виявити в обговорюваних питаннях ще не виявлене, приховане. Інтерпретаційний характер гуманітарного пізнання ґрунтується на припущенні, що ми у нашому людському ставленні до реальності виносимо на поверх­ню певні внутрішні можливості, які ще не проявилися.

По-третє, навряд чи можна сподіватись на успішне пізнан­ня явищ соціально-гуманітарного плану поза активною комуні­кацією між численними суб'єктами пізнавальної діяльності, адже навряд чи будь-яка окрема людина може мати привіле­йоване становище в соціально-гуманітарних процесах, тобто таке становище, яке б давало змогу бачити все поле цих процесів "єдино правильно": тут треба об'єднати зусилля різних людей, а, отже, ввести їх до взаємного обміну результатами пізнання.

Нарешті, по-четверте, соціально-гуманітарне пізнання перед­бачає сповідування позиції толерантного відношення до будь-яких позицій, точок зору, концепцій та методологічних установок.

Ці особливості соціально-гуманітарного пізнання назива­ють у сучасній філософії пізнавальним дискурсом, тобто способом розгортання міркувань у режимі обміну думками, їхнього зіставлення та пошуків взаємоприйнятних рішень.

Всі названі особливості соціально-гуманітарного пізнання важливо враховувати й під час обговорення проблем етики та естетики, адже названі науки мають, як вже зазначалось, яскраво виражений характер соціально-гуманітарного знання. Тобто розглядаючи етико-естетичну проблематику, ми повинні враховувати якомога більшу кількість різних підходів до них, різних тлумачень, по-своєму їх інтерпретувати, толерантно ставитись до тих інтерпретацій, які не збігаються із нашими або й навіть їм суперечать.

10