Основні причини економічних циклів.
Загальні причини економічних циклів:
• імпульсні дії на економіку, економічні шоки (технологічні зрушення, відкриття нових джерел сировини, сильні зміни світових цін на джерела сировини), політичні шоки;
незаплановані збільшення запасів сировини, інвестицій у виробництво;
трудові відносини, боротьба профспілок за гарантії зайнятості і оплати праці.
Причини циклічного розвитку і криз пов'язані з двома обставинами:
з функцією грошей як засобу обігу. Неспівпадання купівлі-продажу за місцем і часом може створити передумови для розриву багатьох ланок в ланцюзі продажів і покупок;
з функцією грошей як засобу платежу. Виробник не має гарантій, що до моменту платежу покупець його продукції виявиться платоспроможним. Неплатіж за одними зобов'язаннями може викликати ланцюгову реакцію, яка приведе до розладу системи обігу і, в кінцевому випадку, - виробництва.
За характером походження чинники, що впливають на циклічність розвитку економічної системи можуть бути об'єднані в дві групи: екзогенні (зовнішні) і ендогенні (внутрішні).
До внутрішніх чинників можна віднести:
недосконала система розподілу доходів, яка спричиняє відставання зростання заробітної плати від зростання цін, споживання від інвестування;
особисте споживання, скорочення або зростання якого позначається на об'ємах виробництва і зайнятості;
інвестування, тобто вкладення коштів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;
економічну політику держави, його пряму або непряму дію на виробництво, попит і споживання.
До екзогенних чинників відносяться:
могутні прориви в технології, винаходи і інновації, що дозволяють корінним чином змінити структуру суспільного виробництва;
відкриття крупних родовищ нафти, золота, урану;
коливання чисельності населення земної кулі;
політичні потрясіння (війни, революції і інше);
освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення.
Чинником, що безпосередньо визначає рівні виробництва і зайнятості, є рівень витрат. Тому політика, спрямована на згладжування циклічності і послаблення інтенсивності криз або спадів, повинна впливати на розвиток економіки через сукупний попит і сукупну пропозицію.
3. Концепції циклів
Налічується понад 200 концепцій, за допомогою яких описують циклічність економіки .
Так, У. Джевонс пояснював циклічність появою плям на сонці, Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, С. Сісмонді - недостатнє споживання населення, М. І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями, М. Фрідмен - нестабільність грошової пропозиції, зумовлену втручанням держави в економіку, Н. Калдор - розрив у динаміці інвестицій і заощаджень. Дж. Кейнс пов'язував цикли з надмірними заощадженнями і недостатніми інвестиціями, К. Маркс вважав, що головною причиною циклу є протиріччя капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою власност.
Загалом дослідників економічної теорії циклів поділяють на дві школи: «Континентальної» традиція та «Англо-американської» традиція. Так, представники Континентальної традиції, або загальної теорії кон'юнктури, до яких належать Дж. Кітчин, К. Жюґляр, К. Райт, М. Туган-Барановський, К. Віксель, Д. Гобсон, Й. Шумпетер, А. Шпітгоф, Г. Кассель, Д. Робертсон, Фостер, В. Хетчінгс, М. Кондратьєв, Ф. Хайєк, Р. Фріш, Є. Слуцький, Кузнець, стверджували, що в основу нерівномірного економічного зростання країн покладено реальні (немонетарного характеру) чинники, зокрема радикальні інноваційні зрушення, технологічні зміни, інвестиції. При цьому макроекономічна рівновага порушується на горизонтальному рівні унаслідок диспропорцій у реальних секторах економіки (промисловість, сільське господарство тощо).
На відміну від «Континентальної традиції», представники «Англо-американської», або загальної теорії бізнес-циклів, до яких належать такі економісти, як Дж. Міль, В. Джевонс, А. Маршал, І. Фішер, В. Беверідж, А. Афталіон, Р. Хоутрі, Д. Кларк, А. Пігу, здебільшого фокусували увагу на зовнішніх чинниках економічних циклів (психологія людей, монетарна система, зовнішні шоки), тобто таких, які не мають прямого відношення до реальної економіки, і віддавали перевагу емпіричним дослідженням (У. Мітчелл, А. Берне). Макроекономічні диспропорції розглядалися цими дослідниками на вертикальному рівні крізь механізм координації економічної системи в часі. Принциповим моментом «Континентальної традиції» є розмежування економічних циклів за функціональним критерієм і виділення на цій основі так званих циклів Кітчина, циклів Жюґляра та циклів Кузнеця.
Однак, не всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують сезонні коливання ділової активності, наприклад, значне підвищення купівельного попиту напередодні свят (Нового року, 8-го Березня, Великодня тощо). Також до сезонних коливань схильні такі галузі як сільське господарство, будівництво, машинобудування тощо.
Види і тривалість циклів. Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його походження.
Виділяють чотири типи циклів в залежності від інтервалу повторюваності.
Короткі цикли Кітчина (3-4 роки) пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку та динамікою запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки. В сучасній економічній теорії генерування цих циклів зазвичай пов'язують з часовими лагами у русі інформації, що впливають на прийняття рішення комерційними фірмами.
Середні цикли Жюґляра (7-11 років) виникають як результат закономірностей грошового обігу та змін у кредитній сфері. На відміну від циклів Кітчена в рамках цих циклів спостерігаються коливання не лише в рівні завантаженості існуючих виробничих потужностей, а й у обсягах інвестицій в основний капітал. У результаті до часових лагів додаються затримки між прийняттям інвестиційних рішень та зведенням виробничих потужностей.
Цикли (ритми) Кузнеца (18-25 років) винахідник пов'язував з періодичним поновленням виробничих споруд, устаткування й житла внаслідок демографічних перетворень, тому він назвав їх «демографічними» або «будівельними». Сьогодні ці цикли розглядають як технологічні або інфраструктурні. В рамках цих циклів відбувається масове оновлення технологій.
Довгі цикли (хвилі) Кондратьєва (48-55 років) - їхня головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892-1938), який у 1920-х pp. вивів теорію довгих циклів на основі аналізу показників економічної активності (виробництво чавуну і вугілля, середні рівні цін, заробітної плати, відсотків на капітал, обсяги зовнішньоторговельного обороту тощо) Великобританії, Німеччини, Франції та CША за 140 років. Емпіричні ряди показників було розкладено на три елементи: загальну тенденцію змін (тренд), відхилення фактичних показників від тренду та випадкові відхилення. Саме відхилення представлені як вияви змін економічної кон'юнктури.
М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:
- І фаза - висхідна хвиля (25-30 років) - це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології, його супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції);
- ІІ фаза – низхідна хвиля (20-25 років), криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. Підйом першого циклу він пов'язував з промисловою революцією в Англії (рис. 1.3); підйом другого - з розвитком залізничного транспорту; третього - з винаходами та впровадженнями електроенергії, телефону, радіо; четвертого - з автомобілебудуванням [5, с. 41]. П'ятий цикл сучасні економісти пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів.
М. Д. Контратьєв вважав, що хвилеподібні рухи представляють собою процес відхилення від стану рівноваги, до якого прямує капіталістична економіка. Згідно Кондратьєву існує три види циклів:
рівновага «першого порядку» - між ринковим попитом і пропозицією. Відхилення від нього породжують коливання періодом 3-3,5 років, тобто цикли товарних запасів;
рівновага «другого порядку» - досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, що інвестується, головним чином, в обладнання. Відхилення від цієї рівноваги та її відновлення Кондратьєв пов'язував з циклами середньої тривалості;
рівновага «третього порядку» - стосується «основних матеріальних благ». До цієї категорії вчений відносив промислові будівлі, інфраструктури! споруди, а також кваліфіковану робочу силу, що обслуговує даний технічний засіб виробництва. Запас «основних капітальних благ» повинен знаходитися у рівновазі з усіма факторами, що визначають існуючий технічний спосіб виробництва, з існуючою галузевою структурою виробництва, сировинною базою та джерелами енергії, цінами, зайнятістю та суспільними інститутами, стан кредитно-грошової системи тощо. Періодично така рівновага також порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б задовольняли новий технічний спосіб виробництва. За Кондратьєвим таке оновлення, що відображає рух науково-технічного прогресу, проходить не плавно, а поштовхами та є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури.
Довгі хвилі Кондратьєва впливають і на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями та інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.
Існують також наддовгі тенденції економічної і політичної динаміки. Деякі вчені, наприклад, виділяють сторічні цикли, пов'язані з появою наукових відкриттів та винаходів, які здійснюють справжній переворот в технології виробництва (наприклад, «століття пару» змінилося «століттям електрики», а потім «століттям електроніки та автоматики»). Ф. Бродель у 1979 році виділив «столітню тенденцію» тривалістю 100-150 років в обсягах ВНП, чисельності населення і рівні доходу на душу населення. Він описав історію економічного прогресу як схему взаємодії столітньої тенденції з циклами меншої тривалості. Хвилі тривалістю 400 років у показниках сільськогосподарських цін, кількості населення і ВВП на душу населення виявив також Г. Снукс. Аналіз наддовгих хвиль продовжили С. Меньшиков і JI. Клименко, які виділили наддовгі хвилі в темпах приросту промислової продукції з періодом в 100 років і більше. Дж. Модельські виявив цикли у світовій політиці тривалістю від 90 до 122 років, пов'язані з періодами глобальних світових воєн і встановленням світової політико-економічної сили. Тип економіки в різних фазах цього циклу, як показав Р. Стік, різний: фаза вільної торгівлі - це, перш за все, економіка пропозиції, а фаза регулювання - це економіка попиту.
Сучасний діловий цикл. Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі класичного економічного циклу, який був характерним для економіки XIX - поч. XX ст., та змісті його окремих фаз, спричиненими значним технологічним розвитком, інформатизацією економіки та державним втручанням в економіку.
Як видно з рис. 1.4, сучасний діловий цикл характеризується наявністю двох основних фаз: піднесення (пікові точки - B,F,M) та дно (нижні точки - D, К, Р). Відрізки BD, FK та MP відображають стан рецесії, а відрізки АВ, DE та KM - розширення виробництва.
Чітко простежуються два етапи розвитку ринкової економіки: під'їм і кризу. Під'їм економіки починається з пожвавлення ділової активності у формі укладення нових контрактів, деякого скорочення безробіття, підвищення споживчого попиту, внаслідок чого відбувається збільшення об'єму виробництва товарів і послуг, яке поступово наростає. Ринок завмирає в очікуванні бурі. Вершина підйому називається бумом.
Криза ринкової системи господарства характеризується різким спадом виробництва, який починається поступовим звуженням, скороченням ділової активності (рідше укладаються торгові операції, зменшується об'єм ділових операцій, що здійснюються як в кредит, так і за готівковий розрахунок). Криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією тим, що вона виникає як загальне перевиробництво, що супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і зупинкою виробничих підприємств, зростанням позикового відсотка, безробіттям. Нижча точка падіння називається дном. Це період депресії, яка характеризується застійним станом господарства, слабким попитом на товари і послуги, значним недовантаженням підприємств, масовим безробіттям. Негативні явища в циклічному розвитку економіки характеризує і рецесія - це стан економіки, коли ВНП при неухильному зниженні стає на дві чверті менше, що свідчить про спад виробництва або уповільнення темпів його розвитку.
В цілому розглядаючи динаміку економічного розвитку, виділяють чотири основні фази, які в сукупності становлять цикли, декілька циклів іменуються циклами зростання (Growth cycles) :.
рецесія (Recession), або криза — зниження ділової активності, падіння виробництва, рівня зайнятості і доходів, розрізняють по ступеню падіння економіки — криза і депресія;
дно (депресія) – застійний стан економіки, призупинення виробництва, масове безробіття, зниження доходів і як наслідок зниження попиту на товари та послуги довготривалого споживання, скорочення поточного попиту тощо;
відновлення (Recovery) — підйом економічної активності, зростання ринкової кон'юнктури, зростання випуску після його падіння, що мало місце в період рецесії, до попередніх рівнів;
розвиток (Expansion) — продовження зростання економіки після стадії відновлення, як правило, до досягнення нового максимуму випуску, що перевершує досягнутий в попередньому циклі.
Таким чином, особливостями сучасного економічного циклу є:
зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;
повні цикли відрізняються між собою за тривалістю;
відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стає тривалішою;
повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою.
Американські вчені Артур Берне та Веслі Мітчелл, досліджуючи динаміку рядів обсягу випуску і зайнятості, дійшли висновку, що у довгостроковому періоді ці показники демонструють економічне зростання, яке було названо зростаючим трендом. Це зростання у часі не є безумовним. Періодично воно переривається, а потім знову відновлюється.
Тренд - це результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання таких показників, як рівень заощаджень, наявність механізму перетворення заощаджень у інвестиції, приріст трудових ресурсів та зростання продуктивності їх праці, технологічні зрушення і т. ін..
Бізнес-цикл (економічний цикл), згідно з цією теорією, - це тимчасове відхилення від довгострокової тенденції економічного зростання. Тобто діловий цикл є коливанням ділової активності навколо тренду.
Жоден економічний цикл не схожий на інший. За відносно недовгий час, поки люди вимірювали параметри економіки США, періоди підйомів (від нижчої точки падіння виробництва до вищої точки підйому) і спадів (від вищої точки до нижчої) сильно варіювали по тривалості, хоча передували цикли, особливо в недавній час, були зазвичай довші і стійкіше, ніж наступні. Підйоми тривали від 120 місяців (квітень 1991 - квітень 2001) до 10 місяців (березень 1919 - січень 1920), а спади - від 43 місяців (вересень 1929 - березень 1933) до 6 (лютий 1980 - липень 1980). Амплітуда вищих і нижчих точок також значно змінювалася від циклу до циклу.
У сучасній економічній теорії існує альтернативний підхід до теорії циклів. Так, Олівер Бланхард і Стенлі Фішер стверджують, що коливання ділової активності можуть бути спричинені як тимчасовими відхиленнями від зростаючого тренда, так і впливом постійних шоків на сам тренд. Саме остання причина зумовлює суттєві випадкові зміщення тренда (рис. 1.5).
Рисунок 1.5. Зміщення
тренда та відхилення від тренда
Як зрозуміло із рис. 1.5, в економіці є два типи коливань ділової активності: перший тип зумовлений тимчасовими шоками, які мають тенденцію до згасання; другий тип коливань зумовлений постійними шоками, які на певний період зміщують сам тренд уверх або вниз.
Невизначеність у результаті взаємодії цих двох типів коливань посилюється, що вимагає можливості впливу на них з боку держави.
Отже, циклічні коливання економіки - проблема надзвичайно цікава і водночас складна. Вплив на різноамплітудні відхилення від трендової тенденції економічного зростання зумовлюють різні чинники природного, економічного, політичного, інституційного, етико-соціального та іншого характеру. Реакція різних економічних систем на ці впливи теж сприймається своєрідно. Все це ускладнює усвідомлення причин та форм вияву циклічних коливань та можливість прогнозування тенденцій економічного розвитку.
Проте незважаючи на потужну руйнівну склу циклічних коливань, внаслідок чого порушується рівновага в економіці, відбувається падіння обсягів виробництва і доходів, зростають безробіття та банкрутства, посилюється невпевненість та неспокій, цикли виконують і позитивну функцію, очищуючи економіку від тих галузей та видів виробництва, що віджили своє, є неефективними, стимулюючи підприємців до впровадження досягнень НТП, а найманих працівників - до підвищення кваліфікації, здатності до перекваліфікації та постійного зростання впродовж усього життя.
Теорія фінансових циклів ще в 60-х була розроблена Хайманом Мінські — відомим американським економістом (1919–1996), учнем Василя Леонтьева і Йозефа Шумпетера. На думку Мінські, всі фінансові кризи розвиваються по одній схемі, яка поєднує як економічні, так і психологічні аспекти.
У першій фазі циклу відбувається «заміщення», якась подія, яка міняє уявлення людей про майбутнє.
У другій фазі циклу відбувається зростання цін на активи в тому секторі, який торкнувся «заміщенням».
Третя фаза циклу — отримання доступу до дешевого кредиту і зростання фінансових інновацій, пов'язаних з використанням і забезпеченням кредиту.
Четверта фаза — бурхливе зростання операцій, коли ринок постійно залежить від притоки нових учасників, які незнайомі з правилами гри («ще більших дурнів», в термінології Мінські).
П'ята фаза — ейфорія, коли новоприбулі учасники ринку сподіваються заробити стільки ж, скільки їх попередники. Критиків же, передбачають «здування міхура», зазвичай піднімають на сміх, тому що критики помилялися дуже довго.
У шостій фазі відбувається фіксація прибутків інсайдерами, які розуміють неминучість кризи.
Після чого наступає сьома фаза фінансового циклу — власне криза.
У випадку з теперішнім фінансовим циклом, «заміщення» почалося в результаті масштабного скорочення процентних ставок в 2000– 2002 роках, яке привело до зростання цін на багато активів, перш за все на нерухомість. Найсильніше цей ефект спостерігався в США, де процентні ставки були нижчі, ніж в Європі. Дешевий і простий кредит забезпечувався фінансовими інноваціями, які дозволили банкам перекласти відповідальність за кредит комусь ще (через механізми іпотечних облігацій CDO). Фактично банки стали грати роль посередників, пропонуючи фінансування іпотечних кредитів не з власних, а з позикових коштів, що вимагало постійного залучення нових позик, яке б забезпечувало подальше фінансування.
Потім на ринку нерухомості почався бум, коли дома купувалися не для того, щоб в них жити, а для подальшого перепродажу. Розповсюдження субстандартних іпотечних кредитів (часто позичальникам навіть без роботи і без доходу) стало симптомом ейфорії. За межами ринку нерухомості ейфорія виявилася в масштабних інвестиціях банків в індустрію хедж-фондов, які, у свою чергу, купували боргові облігації CDO, що теоретично забезпечувалися іпотекою. Фінансування хедж-фондов відбувалося через довгострокові фінансові інструменти SIV (структурні інвестиційні компанії), що дозволяло фондам грати на різниці процентних ставок на ці довгострокові інструменти і короткострокові CDO. Наприкінці 2006 початку 2007 років частина інвесторів почала фіксувати прибутки — як тільки на американському ринку житла сповільнилося зростання і почалися проблеми з платоспроможністю іпотечних позичальників після серії підвищень процентних ставок.
В кінці липня — початку серпня 2007 року ринки опинилися в передкризовому стані, що привело до масштабного продажу фінансових активів, зниження їх вартості і виникнення серйозних проблем у кредиторів.
Фінансові інновації привели до формування величезних масштабів фактично віртуальних капіталів, які були забезпечені під заставу сильних переоцінених активів. З 2004 по 2006 рік випуск облігацій CDO на світових ринках виріс з 157 до 489 млрд. доларів — значно швидше подорожчання власне нерухомості навіть на самих розігрітих ринках.
Фінансовий цикл прийшов до свого історичного завершення 9 серпня. Цього дня котирування акцій банків на Уолл-стріт зробили найзначніше падіння за три роки, а центробанки були вимушені використати сотні мільярдів доларів термінових антикризових кредитів. Як заявив тодішній президент британського банку, що розорився на іпотечній кризі, Northern Rock, «того дня ринки замерзли».