Кримські походи 1687 і 1689 pp.

Кримські находи - спільні воєнні походи московсько-українського війська проти Кримського ханства, здійснені на підставі зобов'язань Московської держави за ‘ Вічним миром 1686 р.

Перший кримський похід 1687 р. — Московська армія - 100 тис, українські козаки —

50 тис. Командування, московський воєвода В. Голіцин, якому підпорядковувався гетьман

І. Самойлович. Кримські татари, щоб зупинити наступ, підпалили степ. Через нестачу провіанту і корму для коней, не дійшовши 200 км до Криму, Голіцин наказав повернути назад. Провину за невдалий похід було покладено на І. Самойловича, якого звинуватили в таємних зв'язках а татарами і скинули з гетьманства.

Другий кримський похід 1689 р. - московська армія - 110 тис, українські козаки - 40 тис. Командування: воєвода В. Голіцин, якому підпорядковувався гетьман І. Мазепа Наприкінці травня московсько-українські війська підійшли до Перекопу, укріплення якого перекривали шлях на Кримський півострів. Взяти фортецю штурмом без тривалої облоги було неможливо. Розпочиналася велика спека. Голіцин вирішив відмовитися від облоги і припинити похід.

Значення походів:

• започаткували боротьбу Московської держави за панування у Північному Причорномор’ї і здобуття виходу до Чорного та Азовського морів;

/ обидва походи не принесли реальних успіхів Московській державі, але сприяли набуттю її армією досвіду ведення воєнних дій у несприятливих умовах степів;

а/ своїми походами московська армія позбавила ту рецького султана допомоги кримського хана в боротьбі проти ‘ Священної ліги”

ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТІ Я І ІЮЛ1ТИЧНИЙ УСТРІЙ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ ТА СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ І ГОЛОВИНІ XVIIСТ.

Слобідська Україна (Слобожанщина) регіон, то уі вирився на території Дикого Поля

між кордонами Московської держави, Речі Посполитої і Кримського ханства в ХУІІ-ХУІІІ ст. Охоплювала територію сучасних Харківської, Сумської, півночі Донецької і Луганської областей України та південні частини Бєлгородської, Курської і Воронезької областей Росії.

Етапи колонізації:

1. XV - перша половина XVI ст - початок заселення території Дикого Поля українськими селянами і козаками;

2. друга половина XVI - середина XVII ст. - активізація переселенського руху, основну масу якого складали селяни, міщани, козаки і духовенство, які рятувалися від утисків польської влади;

3. друга половина XVII ст. - нова хвиля переселенців із Правобережної і Лівобережної України, пов'язана зі складною обстановкою доби Руїни.

Адміністративно-територіачьтшустрій Слобідської України Слобідська Україна —► Острогозький полк —► Сумський полк —> Охтирський полк —> Харківський полк —> Ізюмський полк —► окремі сотні.

Система органів влади Слобідської України Бєлгородський воєвода 1

Полковий уряд

Обозний *-> Хорунжий Осавул <— Полковник —* Суддя <-► Військовий писар <-> Цивільний

писар

І

Сотенний уряд Отаман «-> Хорунжий <— Сотник —> Осавул <-> Писар Відмінності козацької полкової системи Слобідської України від Гетьманщини Головні особливості'.

слобідські полки адміністративно та у військовому відношенні підпорядковувалися бєлгородському воєводі;посади гетьмана не існувало;

полковників обирали на полкових козацьких радах. Вони користувалися надзвичайним авторитетом, оскільки фактично були засновниками полків, спостерігалося успадкування посади полковника;

кожен полк окремо і в різний час отримував царську жалувану грамоту', де визначалися його права і привілеї: на козацький устрій, вільну торгівлю, володіння землями, звільнення від податків на землю тощо.

Вищі органи влади Лівобережної Гетьманщини в другій половині XVII ст.

І. Генеральна військова рада утратила початковий характер вищого законодавчо- розпорядчого органу влади. Більшість генеральних військових рад за своїм призначенням та представництвом мали випадковий харакгер і скликалися залежно від обставин, зокрема для підтвердження статей - договірних умов між гетьманською адміністрацією і царським урядом га схвалення погодженої з Москвою кандидатури гетьмана.

2. Старшинська раОа заступила місце загальної військової ради Фактично орган

козацької старшини, утворюваний на основі представництва від полків. Йа цих радах обиралася генеральна старшина і полковники, визначалися розміри податків, оренд, вирішувалися справи військово-оборонного характеру. Московський уряд саме на старшинській раді затверджував кандидатів на гетьманство.

3. Гетьман - обирався на невизначений термін Генеральною військовою радою за згодою верхівки старшини і з наступним затвердженням царським урядом. Права і компетенції кожного гетьмана визначалися спеціальними Статтями (умовами), які він підписував з московським урядом за умови обрання. Гетьман мав право роздавати землі старшині у володіння за службу або у власність, що ставило старшину в повну залежність від гетьманської прихильності

Соціальна структура населення Лівобережної Гі'етьманщини та Слобідської України другої половини

XVII ст.

3. Козацька старшина - внаслідок виокремлення з козацтва посіла панівне становище в суспільстві. Мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки

2. Українська шляхта - панівний стан українського суспільства; швидко злилася із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв.

3. Духовенство - привілейований соціальний стан. Верхівка духовенства мала великі земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від простого духовенства - парафіяльних священиків.

4. Козацтво - привілейований соціальний стан. Козаки були особисто вільними, звільнялися від усІ£ державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мали право на становий суд і спадкове землеволодіння. Наприкінці XVII ст. козаки поділялися на заможних (виборних) і зубожілих (підпомічників), що не могли самотужки придбати воєнне спорядження і служили багатим.

5. Міщанство - напівпривілейований стан, що мав права і привілеї на самоврядування, становий суд, заняття ремеслами, промислами і торгівлею, але був зобов'язаний сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.

6. Селянство - непривілейований соціальний стан, який у результаті громадянської війни здобув особисту свободу і право змінювати місця проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати податки натуральними продуктами і грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки до царської казни.