Файли та каталоги на дисках.

Інформація на жорстких дисках зберігається у файлах.

Файл — це логічно пов‘язана сукупність даних, що має власне ім‘я і займає певний обсяг пам‘яті. Файли поділяються на текстові та двійкові.

Ім'я файлу може містити до 255 символів в Windows, та до 8 символів у DOS. Як правило, воно скла­дається з двох частин: власне імені й необов'язкового розширення (типу файлу), що відокремлюється від імені крапкою і може містити до трьох символів. Розширення зазвичай вказує на характер інформації, що зберігається у файлі, тобто визначає тип файлу, наприклад

. сом – непереміщувана виконувана програма; . ехе – переміщувана виконувана програма;

. ваt — командний файл,

. doc, . rtf — файли документів Microsoft Word,

. dat — файл даних, . txt — текстовий файл.

. for, . pas, . c, . asm – розширення відповідно програм написаних на різних мовах програмування фортрані, паскалі, сі та асемблері.

Для запису імен файлів і розширень можна використовувати ве­ликі і малі літери, цифри від 0 до 9, а також спеціальні символи, за винятком ?, * , /, \, :, | , <, >.

Файли не можуть містити імен, які закріплені за стандартними пристроями введення-виведення інформації: prn — принтер; lpt1-lpt3 — пристрої, що приєднуються до паралельних портів (прин­тери, сканери); сом1-сомз — пристрої, що приєднуються до послі­довних портів; aux — комунікаційний канал; con — "консоль" (клавіатура при введенні, дисплей при виведенні); null — "порож­ній" пристрій.

Існують так звані групові імена файлів (шаблони імен), що описують імена одразу кількох файлів одного вигляду. У шаб­лонах вказується тільки спільна частина імен, а для відмінних частин використовуються спеціальні символи "*" і "?". Символ "*" позна­чає будь-яку кількість довільних допустимих символів. Знак "?" означає, що на його місці може бути лише один будь-який символ.

Використання шаблонів дає змогу звернутися одразу до всіх фай­лів групи за допомогою однієї узагальнюючої команди.

Приклади шаблонів: * . сом — усі файли типу сом; ав* . * — усі файли з іменами, що починаються з ав; *.* — будь-які файли; file?. exe — усі файли, що різняться лише п'ятим символом в імені.

Каталоги

Імена файлів реєструються на жорстких дисках у каталогах (папках). Каталог файлів містить інформацію про групу файлів, що зберігаються на одному носії.

Каталог має ім'я, яке дається йому при створенні за такими ж правилами, що й файлам (розширення, як правило, не використову­ється), і, у свою чергу, може бути зареєстрований в іншому каталозі. У цьому разі він називається підпорядкованим каталогом або підка­талогом, а каталог, в якому він зберігається — батьківським катало­гом або надкаталогом. На кожному жорсткому диску завжди є один головний, або кореневий, каталог, що створюється при форматуванні диску і в якому реєструються підкаталоги першого рівня і звичайні файли. У каталогах першого рівня, у свою чергу, можуть реєструватися зви­чайні файли і каталоги другого рівня і т. д. Так створюється ієрархі­чна деревоподібна структура каталогів.

Запрошення системи

Запрошення до введення команд система видає у стані очікуван­ня дій користувача. Стандартне запрошення вказує, який дисковод і каталог поточні. Наприклад:

D: \> — поточними є накопичувач D: і кореневий каталог \;

D:\1B\2B> — поточними є дисковод D: і каталог 2В, що міс­титься в каталозі 1B кореневого каталогу.

Користувач може змінювати вміст запрошення. У цьому разі за­прошення може містити й іншу інформацію, наприклад номер версії Windows, поточну дату, час тощо.

Введення команд

Команда має ім'я, а також може мати параметри та перемикачі, що відокремлюються від імені команди і один від одного пропуска­ми. У загальному вигляді команду можна записати так:

<Command>_[Par1]_[Par2]_. . . [/Swl]_[/Sw2] _ …,

де <Command> — ім'я команди; [Par1], [Par2] — параметри ко­манди;

[/Swl], [ Sw2] —перемикачі. Перед перемикачами повин­на стояти скісна /.

Команди вводяться з клавіатури у відповідь на запрошення в ко­мандному рядку. Введення команди завершується натисканням кла­віші <Enter>.

Редагування і повторне введення командних рядків здійснюються за допомогою команди DOSKEY, яка забезпечує використання функ­ціональних клавіш у певних режимах:

<F1> — виклик у командний рядок одного символу попередньої команди;

<F3> — виклик у командний рядок попередньої команди;

<F7> — виведення списку команд;

<Alt+F7> — очищення списку команд;

[символи]<F8> — пошук команди, назва якої починається з вка­заних символів;

<F9> — вибір команди за номером у списку;

<>, <> — виклик команди відповідно попередньої або наступної;

<PgUp> — виклик першої збереженої команди;

<PgDn> — виклик останньої збереженої команди;

<DeI> — видалення символу над курсором;

<Back Space> — видалення символу зліва від курсору;

<> — переміщення курсору на одну позицію вліво;

<> — переміщення курсору на одну позицію вправо;

<Ctrl+> — переміщення курсору на одне слово вліво;

<Ctrl+> — переміщення курсору на одне слово вправо;

<Ноmе> — переміщення курсору на початок рядка;

<End> — переміщення курсору на кінець рядка;

<Esc> — очищення командного рядка.

Команда doskey_/history забезпечує виведення на екран з па­м'яті всіх команд поточного сеансу.

Команда операційної системи може бути вбудованою, або внут­рішньою (обробляється і виконується командним процесором cmd. ехе), і зовнішньою (програмою, що має вигляд окремого фай­лу; ім'я такої програми є іменем команди). При введенні зовнішньої команди командний процесор шукає програмний файл з іменем, вка­заним у команді, серед файлів з розширеннями . сом, . ехе, . ваt у зазначеному порядку. Пошук здійснюється серед файлів поточно­го каталогу або каталогів, перелічених у команді path. Для вико­нання програми, що не міститься в цих каталогах, слід вказати її по­вне ім'я, тобто задати маршрут, який визначає каталог, де міститься файл, що реалізує цю команду.

Припинити дію команди можна за допомогою комбінації клавіш <Ctrl+C> або <Ctrl+Break>, а призупинити роботу програми або команди — за допомогою клавіші <Pause> або комбінації клавіш <Ctrl+S>. Для продовження роботи слід натиснути будь-яку клавішу.

Маршрут у файловій системі

Маршрут завжди вказує на деякий каталог, яким завершується ланцюг імен, і може використовуватись як префікс до імені файла, що вказує його місцезнаходження. Префікс-маршрут відокремлюється від власного імені розділювачем \. Таким чином, файл повністю визначається такими елементами:

• іменем накопичувача (якщо ім'я не вказано, розуміється поточ­ний дисковод);

• місцем розташування, або маршрутом (якщо шлях не вказаний, розуміється поточний каталог);

• власне іменем файла.

Ці три елементи визначають повне ім'я файла, або його специфі­кацію:

[drive:][path\]Filename

Каталог, з яким користувач працює в цей момент, називається по­точним. Щоб опрацювати файл не з поточного каталогу, треба вка­зати, в якому каталозі міститься файл. Це здійснюється за допомогою завдання маршруту, або шляху, до файла. Маршрут до файла — це по­слідовність імен взаємно підпорядкованих каталогів, розділених сим­волом \, які необхідно пройти від кореневого або поточного катало­гу диска до каталога, що містить шуканий файл. Якщо запис шляху починається з символу \, то маршрут починається від кореневого ка­талогу (абсолютний маршрут), в іншому разі — від поточного (відно­сний маршрут). Використання в маршруті символів .. означає бать­ківський каталог, тобто каталог більш вищого рівня.

Накопичувачі

Інформація, що обробляється на ПК, зберігається на магнітних дисках (МД). Накопичувані на МД (дисководи) прийнято позначати великими латинськими літерами з наступною двокрапкою, наприклад А:, В:, С:. Якщо ПК має два накопичувана на гнучких МД, їм присвоюються імена А: і В:, причому А: відповідає головному (сис­темному) накопичувачу, з якого може здійснюватися початкове завантаження системи; Е : —другому (допоміжному) накопичувачу. Встановлений у ПК жорсткий МД (вінчестер) за допомогою спеці­альних програм можна умовно поділити на частини, що є самостій­ними дисками і називаються розділами або логічними дисками. Для них встановлюються імена С:; D:; Е:; F: та ін. Дисковод, з яким користувач працює в цей момент, називається поточним.