9. Розвиток криміналістики за кордоном.

Перші наукові криміналістичні рекомендації щодо прийомів виявлення, розкриття і розслідування злочинів та встановлення істини містились у працях з кримінального процесу (адже початково криміналістика виникла, власне, в надрах кримінального процесу), таких, наприклад, як

•“Посібник з судового розслідування” Людвіга фон Ягсмана (Франкфурт, т.1 – 1838; Т.2 – 1841;

•“Досвід стислого посібника для провадження слідства” Миколи Орлова (М.-1833);

•“Правила і форми про провадження слідства, складені за Збірником Законів “Омеляна Колоколова” (М.-1850).

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки. Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

Цей перелік можна продовжити прізвищами таких криміналістів як Роберт Гейндль, Стіфф Оттоленгі, Генрі Едуард, Френсіс Гальтон і т.д.

10. Теоретичні і методологічні основи криміналістики як частина криміналістики.

Теорія є найважливішою частиною науки як соціального інституту. Теорія науки - це модель її об'єкта. Як оригінал при цьому виступає який-небудь фрагмент (шматок, частина) навколишнього світу, тої або іншої сфери практичної діяльності, цілям удосконалювання, перетворення, оптимізації якої служить дана наука. Тому криміналістичну теорію можна розглядати як типову інформаційну модель пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі. Інакше кажучи, це знання про об'єктивно-предметну область даної науки а також про те, як добувається й у яких цілях використається це знання. Наукове знання не є можливе, розрізнене, випадкове, інтуїтивне або повсякденне знання. Воно відрізняється рядом істотних ознак. Це, по-перше, позитивне, не суперечливе, узагальнене на відповідному типологічному рівні знання. По-друге це - цілісне знання про весь комплекс істотних сторін, зв'язків і відносин об'єкта. По-третє, це - систематизоване на основі відповідної інтегративної ідеї (системообразующего фактора) знання.

З обліком цього теорію криміналістики можна визначити як систему, що несе об'єктивне знання про загальні положення й особливості окремих видів сторін і елементів пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі.

Теорія криміналістики - відрита, що розвивається система. Вона складається із двох частин 1) загальної частини (загальної теорії), 2) особливої частини, що містить сукупність приватних навчань і теорій. Загальна теорія криміналістики виходить із завдання дати подання про основи, загальні положення, загальних рисах пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі і її закономірностях. Кожна із приватних теорій також являє собою сукупність відповідних теоретичних положень, але більше низького рівня. Одні із цих положень несуть знання про ту або іншу ознаку або групу ознак зазначеної діяльності, інших - про її види або щодо самостійних частинах, елементах. У їхнє число входять вчення про попередню перевірку й попереднє розслідування як специфічних видах пошуково-пізнавальної діяльності в карному процесі, вчення про етапи попереднього розслідування, про слідчу ситуацію, про криміналістичну характеристику злочинів, про тактичну операцію й тактичний прийом, про механізм і спосіб здійснення злочинів, про криміналістичну модель і версионном мисленні слідчого й т.д.

Наступна група питань, розглянутих у першому розділі курсу криміналістики, ставиться до методології науки. Мова йде про засоби, методи, процедури, методичному інструментарії, які використаються в ході наукових досліджень для одержання знання про об'єкт криміналістики і його застосування в наукових і практичних цілях. Все це дозволяє представити теорію й методологію криміналістики в якості відкритої, що розвивається системи, що відбиває знання про об'єкт даної науки, про технологію одержання й використання цього знання при розробці відповідної наукової продукції теоретичного й прикладного характеру.