6. Предмет і завдання криміналістики.

Предметом будь-якої науки виступають властивості і відносини оточуючого світу, що виділені у процесі практики в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей або по іншому – це закономірності об”єктивної дійсності, що зовні виражені у різноманітних явищах, процесах, фактах.

Безумовно, кожен злочин є унікальним із властивими тільки йому обставинами, обстановкою, наслідками й учасниками. Разом з тим усім їм властиво багато спільного, майже аналогічного і такого, що неодноразово повторюється у кожному окремо взятому випадку – тобто закономірного.

Власне дослідження цих закономірностей і є предметом криміналістичної науки.

Предмет криміналістики утворюють дві групи закономірностей:

І група: закономірності виникнення слідів злочину (закономірності між дією та її наслідками; закономірності зв”язку між способом дії та слідами злочину, між способом і особою злочинця; закономірності залежності способу дій від конкретних умов перебігу злочинної діяльності тощо).

ІІ група: закономірності роботи з доказами (закономірності щодо: пошуку, фіксації, зберігання, перевірки і використання джерел інформації про злочин).

Іншими слвами – закономірності цієї групи характеризують діяльність слідчого (у широкому розумінні), яка полягає у збиранні, дослідженні, оцінці та використанні інформації про злочин (чи про незлочинну подію) в процесі доказування у кримінальній справі.

Значення криміналістики для практичної діяльності у сфері кримінального судочинства полягає в тому, що вона на основі наукових досліджень і практичних розробок:

- надає слідчим, суддям, прокурорм, о-р-працівникам, експертам-криміналістам накуково обгрунтовані засоби, прийоми і методи розкриття, розслідування й попередження злочинів;

- задовольняє сучасні потреби слідчої, експертно-криміналістичної і судової практики в ефективних засобах і методах діяльності для виконання завдань кримінального судочинства.

До функцій криміналістики (а функції – це основні напрямки діяльності) у загальному вигляді можна віднести:

а) методологічну – забезпечення правильного розуміння предмету і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дозволяє правильно визначити співвідношення науки і практики;

б) синтезуючу – криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання. Завдяки криміналістиці відбувається упорядкування накопиченого емпіричного матеріалу шляхом його синтезу, яке виявляє внутрішню єдність отриманих відомостей ( тобто відбувається систематизація й узагальнення емпіричного матеріалу як передумова його синтезу),: інколи цю функцію називають статичною (закріпляючою);

г) прогнозуючу – тобто криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому. Іншими словами криміналістика слугує основою для теорії прогнозування. По-іншому прогнозуючу ще називають динамічною.

7. Методи криміналістики.

Метод криміналістики – це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмету та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

1. всезагальний (діалектичний) метод пізнання;

2. загальнонаукові (загальні) методи;

3. спеціальні (окремі) методи.

І. Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методологією криміналістичного дослідження.

ІІ. Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1) чуттєво-раціональні;

2) логічні або методи формальної логіки;

3) математичні методи;

4) кібернетичні методи.

1. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі і чуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

а) спостереження;

б) описування;

в) порівняння;

г) експеримент (дослід);

д) моделювання.

Спостереження – сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів – безпосереднім (прямим), опосередкованим (не прямим).

Не пряме спостереження має місце тоді, коли інформація про об'єкт, подія, факт отримується від інших осіб.

Описування – має місце тоді, коли встановлені шляхом спостереження чи іншими методами вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації – вербально-графічним.

Опосередковане спостереження – здійснюється самим дослідником, але з урахуванням ознак об'єктів, які сприймались іншими особами, наприклад, ознаки злочинця зі слів очевидця.

Порівняння – співставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент (дослід) – відтворення явища або події для вивчення зв'язків його з іншими явищами, діяннями чи процесами.

Метою експерименту є встановлення природи явища тощо, що спостерігаються, їх сутність, походження, шляхів та методів управління (керування) ними.

Моделювання полягає у заміні об'єкта – оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

2. Логічні методи або методи формальної логіки.

До них належать:

а) аналіз і синтез;

б) індукції та дедукції;

в) гіпотеза і аналогія;

г) абстрагування (конкретизація) і узагальнення та ін.

3. Математичні методи:

а) вимірювання;

б) вираховування;

в) геометричні побудови.

Вимірювання – полягає в порівнянні досліджуваної величини із одною їй величиною (зазвичай такою, що береться за одиницю виміру і її називають мірою (еталоном) і встановленні кількісного співвідношення між відомою та невідомою величинами.

Вираховування – використовується для встановлення названих вище параметрів, а також використовується під час проведення математичного моделювання.

Геометричні побудови – без них неможливо побудувати плани, креслення, схеми; цей метод безпосередньо пов'язаний з вимірюванням.

ІІІ. Спеціальні методи - такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

А. – це методи, які початково були розроблені виключно криміналістичною наукою, і лише нею використовувалися:

1) техніко-криміналістичні методи;

2) структурно-криміналістичні методи.

1) – методи, що використовуються у галузі техніко-криміналістичних наукових досліджень:

а) фотографічні;

б) трасологічні;

в) балістичні;

г) одорологічні тощо.

Іншими словами це – методи підґрунтям яких є безпосередні закони природничих та технічних наук – оригінальні криміналістичні методи, вироблені тільки криміналістикою.

2) структурно-криміналістичні – методи побудови у криміналістиці певних структурних систем (систем основних елементів планування розслідування злочинів; тактичних прийомів, що утворюють тактику слідчих дій, рекомендацій, що утворюють основні методики розслідування окремих видів злочинів тощо).

Спеціальні методи інших наук – вони можуть бути використані криміналістикою або безпосередньо, тобто без модифікації (наприклад, методи фотографування, мікроскопії) або такі, що модифіковані – пристосовані до вирішення криміналістичних завдань (метод спектрального аналізу (цветоделения), метод побудови словесного портрету композиційна модифікація антропологічного методу).