31. Об’єкти і суб’єкти криміналістичного діагностувати.

Об'єктами криміналістичного діагностування є:

І. Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) – стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

ІІ. Діагностуючі (ті, з допомогою яких відбувається діагностика) – ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутніх таких фрагментів всередині кімнати – свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

Суб'єктами діагностики – це особи, які вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

Слідчий і суддя здійснюють діагностування як у процесуальній, так і у непроцесуальній формі у ході провадження у справі: під час огляду місця події для з'ясування механізму вчинення злочину; під час конструювання та перевірці слідчих та судових версій тощо.

Експерт – завжди у процесуальній формі, під час виконання судової експертизи, а також в непроцесуальній, коли розробляє експертні методики.

32. Структура процесу криміналістичного діагностування.

Процес криміналістичного діагностичного дослідження є експертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналі­тичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсут­ня. І ие зрозуміло чому. Адже стадія порівняння/Є складовою мето­дики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а зав­дання вказаного періоду експертного дослідження полягає в то­му, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів.

Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експерт­них досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

переноситися (вилучатися) поверхневі сліди взуття (ніг) або їх окремі фрагменти, шо утворені завдяки нашаруванню чи відшару­ванню пилу (пороху, бруду тощо) на твердій поверхні слщосприи-маючого об'єкта. З цією метою використовують також липкий па­пір або листову сиру гуму, один бік якої по всій площині потрібно зачистити грубозернистим наждачним папером чи іншим спе­ціальним матеріалом.

Отже, на поверхневий слід взуття (ноги) прикладають зачише-ним боком листову, сиру гуму (липкий папір), яку поступово щіль­но втискають упродовж 2-3 хв.

---33. Криміналістичне прогнозування та його наукове і прикладне значення.

Прогнозування — практику розробки прогнозів, намагаючись досягти випереджаючого розвитку першої у порівнянні з прогностикою.

Термін «криміналістичне прогнозування» доцільно розглядати у двох аспектах:

а) як спеціальну діяльність щодо реалізації положень криміналістичної прогностики на практиці за допомогою використання найефективніших прогностичних методик і спрямовану на побудову прогнозів щодо визначення основних тенденцій, шляхів розвитку криміналістичних об’єктів, їх стану в майбутньому;

б) як галузь правового (юридичного) прогнозування, що є різновидом передбачення у сфері боротьби зі злочинністю, де спільною сферою прогностичних досліджень правознавців, процесуалістів та криміналістів є передбачення тенденцій і перспектив розвитку та вдосконалення методів і засобів здійснення розслідування, розширення доказової бази, своєчасного введення нормативного регулювання і відповідальності.

 

Оскільки прогнозування є невід’ємною функцією криміналістики, то й об’єктами прогнозу виступають сама наука криміналістика та об’єкти її пізнання:

а) злочин (функціональна сторона злочинної діяльності) і породжувані ним наслідки;

б) діяльність щодо розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Спрямованість здійснення прогностичних досліджень може мати науковий, науково-прикладний та практичний характер.

1. Наукові дані:

а) положення загальної теорії та окремих криміналістичних теорій (наприклад, дані щодо повторюваності способу вчинення і приховання злочинів, механізмів слідоутворення, навичок злочинної діяльності при збереженні стабільності детермінуючих чинників);

б) результати наукометричних досліджень у криміналістиці (наприклад, висновки щодо напрямів, інтенсивності та змісту дисертаційних досліджень з певних проблем криміналістики);

в) відомості, що характеризують сучасний рівень розвитку природничих та технічних наук, дані яких використовуються в криміналістиці, а також тенденції і перспективи розвитку науково-технічного прогресу (наприклад, результати досліджень у сфері природничих, технічних та суспільних наук постають інформаційною базою для побудови прогнозів про шляхи та напрями трансформації та адаптації цих результатів для удосконалення науково-технічних засобів криміналістики і методів їх практичного застосування);

г) результати соціологічних, правових та кримінологічних прогнозів;

ґ) опитувальні дані (результати анкетування, інтерв’ювання наукових і практичних працівників, а також висновки (думки) експертів щодо об’єкта і ситуації прогнозу).

 

б) кількісні характеристики злочинності, її окремих видів, динаміки.

3. Узагальнені дані практики (в тому числі зарубіжний досвід):

а) інформація про нові способи вчинення злочинів, нові різновиди злочинних посягань, нові види предмета посягань, трансформацію обстановки, в якій вчиняються ті чи інші злочини;

б) відомості про ефективність тих чи інших засобів, прийомів та методів криміналістики для процесу розслідування і попередження злочинів певного виду;

в) інформація про нові засоби і прийоми судового дослідження, що виникли на практиці тощо.

За масштабом охоплення обставин і фактів, що відображаються в прогностичних судженнях, та обсягом розв’язуваних завдань в судово-слідчій практиці прогнозування диференціюється на стратегічне, тактичне та індивiдуальне.

Стратегічне прогнозування пов’язане з прогнозуванням перспектив розслідування і судового розгляду у справі в цілому,.

Тактичне прогнозування — це прогнозування результативності планованих тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду, а також наслідків використання одержаних результатів у доказуванні, ступеня тактичного ризику і засобів його мiнiмізації тощо.

 

Індивідуальне прогнозування спрямоване на розробку прогностичної моделі щодо:

а) можливої поведінки професіональних і непрофесіональних учасників під час досудового слідства та судового розгляду;

б) можливого прояву в невстановленого і незатриманого злочинця та його спільників елементів доказової поведінки;

---34. Методологія криміналістики як науки і як виду практичної діяльності.

Методо­логічною основою криміналістики є теорія пізнання.

Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, використання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практи­чній діяльності по боротьбі зі злочинністю відіграють філо­софські положення про єдність теорії і практики, взаємо­зв'язок і обумовленість, здатність матерії до відображен­ня, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріант­ність, суперечності та ін.

Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді підпорядкований загальним закономірностям з урахуванням певних особливостей. Розкриття та розсліду­вання злочинів являє собою окремий випадок пізнання об’єктивної дійсності.

Розслідування злочинів та розгляд кримінальних справ у суді має ретроспективний характер. Слідчий або суд вивчають подію злочину за допомогою відображень, залишених на місці події, речових доказів,

казань свідків, висновків судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати подію злочину, він сприймає вже результат події. Відображення злочину в матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим ступенем повноти або фрагментарності.

Процес пізнання при розслідуванні злочинів відбува­ється в установленій законом процесуальній формі, з до­триманням процедури збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів доказування за криміналь­ною справою. Встановлення істини під час розслідування чи судового розгляду обмежено часом, встановленими за­конодавством строками.

--35. Чуттєво-раціональні та формально-логічні методи криміналістики.

Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі й чуттєве, і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована. До них належать:

Спостереження — метод дослідження, який полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшукуванні смислу цих явищ. У криміналістиці спостереження використовується як безпосереднє, так і опосередковане.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічення кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слідчих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встановлення природи явища та ін.

 

Порівняння — метод, який заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюваними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, предмети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загального, що є в об’єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, що прийнята за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній практиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі бувають ідеальні та матеріальні. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта неможливе чи недоцільне.

Особливості криміналістики зумовили на самих ранніх етапах її розвитку використання формально-логічних методів

Аналіз — це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на час­тини.

Синтез — процес практичного або уявного возз'єднан­ня цілого з частин або з'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, по­ложень до загальних висновків. Це рух знання від одинич­них тверджень до загальних положень. Індукція тісно по­в'язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У кри­міналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове поло­ження виводиться суто логічним шляхом від загальних по­ложень до окремих висновків. Це рух знання від більш за­гального до менш загального, окремого, виведення наслід­ків із припущень. Дедукція є теж умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні у процесі пізнання істини.

Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предме­тами, поняттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від загального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за ана­логією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, систем тактичних прийомів, таблиць Відонова тощо.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відмітається все несуттєве. Абстракція це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб'єкт, від­криваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об'єкта, не бере до уваги інші — несуттєві.

36. ----Поняття, види та джерела криміналістичних знань.

Джерела криміналістичної інформації — це матеріальні об'єкти живої та неживої природи: люди, тварини, комахи, мікроорганізми, об'єкти рослинного походження, фізичні тіла неорганічного похо­дження — тверді, сипучі, рідкі та газоподібні. В процесі механізму злочину вони вступають у взаємодію і стають джерелами інформації. Механізм та форми відображення інформації залежать, перш за все, від рівня організації об'єкта та форми руху матерії (механічної, | фізичної, хімічної, біологічної та психічної), що лежать в основі ут­ворення слідів. Психічна форма руху та відображення притаманна тільки людині. Ось чому закономірності утворення інформації про злочини в пам'яті людини складають самостійне вчення, основи якого входять в систему криміналістичних знань.

Залежно від механізму утворення слідів, інформацію про об'єкт, що утворює та сприймає сліди, запам'ятовують шляхом: 24

— розміщення у просторі об'єкта;

— об'єму, який займає предмет у просторі;

— кількісної характеристики об'єкта (вага, питома вага, густина);

— якісної структури об'єкта.