22. Об’єкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація.

В ідентифікації беруть участь 2 групи об'єктів:

1) Ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані тобто ідентифікуємі). У цих об”єктах вивчаються властивості притаманні їм самим.

2) Ті, з допомогою яких проводиться ідентифікація (ототожнюючі тобто ідентифікуючі). У цих об”єктах вивчаються властивості інших, відображених в них об”єктів.

Серед ідентифікуємих можуть бути:

1. люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі);

2. тварини (як правило домашні тварини, сільськогосподарська худоба);

3. предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);

4. населені пункти;

5. ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;

6. витвори мистецтва;

7. соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);

8. інші дискретні об”єкти (тобто ті, що можуть бути виділені із маси об'єктів за властивими лише їм кількісно-якісними просторово-структурними характеристиками).

Ідентифікуючими об'єктами виступають:

1. матеріально-фіксавані відображення ( це:

- сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предметів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; частини зброї на кулях і гільзах;

- копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

- картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилучених з місця події тощо;

- документи, у яких в письмовій формі зафіксовано результати проведенго ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб – за почерком, друкарських машинок – за друкованим текстом тощо;

- докуенти, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісті зниклих),

2. ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам”яті, збережені про подію злочину свідками потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, підсудними);

3. описи (словесні портрети – мальовані, композиційні).

Разом з тим, у процесі ототожнення окрім як названих двох груп об'єктів використовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

Такі зразки потрібні тоді, коли безпосереднє порівняння – розпізнання шуканого і наявного неможливе або ускладнене.

Так, під час ідентифікації цілого за частинами, коли є можливим спостерігати і співставляти ці частини за лініями їх роз'єднань, порівняльні зразки не потрібні.

Порівняльні зразки поділяються на три групи:

а) вільні;

б) умовно-вільні (або відносно-експериментальні);

в) експериментальні.

23. Суб’єкти криміналістичної ідентифікації.

Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

- експерт;

- слідчий, суддя, працівник органу дізнання;

- спеціаліст;

- будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

Але об'єм і значення ідентифікаційних дій цих суб'єктів не однаковий.

Експерт – проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта, має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

Слідчий і суд (суддя) – можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у процесуальній, так і у не процесуальній формі. Наприклад, коли слідчий або суд перед початком процесуальної дії, впевняються, що перед ними саме викликана ними особа – має місце елементарний акт криміналістичної ідентифікації. Вилучаючи з місця обшуку шукані речі, ознаки яких відомі слідчому з матеріалів справи – теж не процесуальна ідентифікація).

Ідентифікація має місце і під час пред'явлення для впізнання (людей, предметів), під час якого впізнаючий ототожнює об'єкт за мисленним образом. На підставі такої опосередкованої ідентифікації слідчий, суд (суддя) роблять висновки про тотожність певних об'єктів, що може виступати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень: про проведення допиту, арешту, вилучення предмета тощо.

Знайшовши на місці події відбиток – слід пальця із завитковим узором, слідчий буде враховувати це під час відібрання порівняльних зразків. І якщо в тих осіб, котрих перевіряють на предмет залишення саме ними знайденого сліду не виявиться такого типу папілярного узору, то відбитки їх пальців слідчий не відправить на експертизу.

Деякі види ідентифікації слідчий, суддя можуть проводити на основі доказів, що вже містять відомості про ототожнення. Наприклад, висновок експерта про наявність тотожності, протокол пред'явлення для впізнання.

Ідентифікація може проводитись і спеціалістом ( не експертом).

У такому разі вона може відбуватись як у процесуальній, так і не процесуальній формі.

Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в протоколі відповідної слідчої дії, до якої він залучався слідчим – результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть процесуальну форму.

Якщо висновки консультативного характеру – тоді вони використовуються лише для конструювання версій, вибору тактики, організації оперативно-розшукової діяльності тощо.

Свідки, потерпілі й інші учасники процесу, що залучаються, проводять ідентифікацію наприклад, під час впізнання об'єктів, у ході співставлення опису ознак предмета з самим предметом в натурі тощо.