Глава 2 Соціологічні концепції Вебера

Некласичний тип науковості соціології розроблений німецькими мислителями Р. Зиммелем ( 1858 – 1918 роки ) і М. Вебером ( 1864 – 1920 роки). У основі цієї методології лежить уявлення про принципової протилежності законів природи й нашого суспільства та, отже, визнання необхідності існування двох типів наукового знання : наук про природу ( природознавства ) і наук культуру ( гуманітарного знання ). Соціологія ж, на думку, це прикордонна наука, у цій вона повинна переважно запозичати у природознавства і гуманітарних наук усе найкраще. У природознавства соціологія позичає відданість точним фактам і причинно – слідчі пояснення дійсності, у гуманітарних наук - метод розуміння і віднесення до ценностям.

Таке трактування взаємодії соціології та інших наук випливає з їхньої розуміння предмета соціології. Р. Зіммель і М. Вебер відхиляли як предмет соціологічного знання такі поняття, як « суспільство », « народ », « людство », « колективне », тощо. вони вважали, що предметом дослідження соціолога може лише індивід, бо це має свідомістю мотивації своїх діянь П.Лазаренка та раціональним поведінкою. Р. Зіммель і М. Вебер підкреслювали важливість розуміння соціологів суб'єктивного сенсу, вкладеного на дію самим чинним індивідом. На думку, спостерігаючи ланцюжок реальних дій людей, соціолог повинен сконструювати їх пояснення з урахуванням розуміння внутрішніх мотивів цих дій. І тут йому допоможе знання те, що в подібних ситуаціях більшість людності надходять однаковим чином, керуються аналогічними мотивами. З свого уявлення про предмет соціології та її місце серед інших наук

Вебер формулює ряд методологічних принципів, на

які, на його думку спирається соціологічне знання :

1. вимога усунення з наукової світогляду уявлення про об'єктивності змісту наших знань. Умовою перетворення соціального знання на справжню науку і те, що його на повинен видавати свої поняття і схеми за відображення чи вираз самої дійсності і його законів. Соціальна наука зобов'язана виходити із визнання принципової відмінності між соціальної теорією і действительностью.

2. У цій соціологія має на що- то більше, ніж з'ясування причин тих чи інших доконаних подій, утримуючись від про « наукових прогнозів ».

Суворе проходження цим двом правилам може створити враження, що соціологічна теорія немає об'єктивного, загальнозначущого сенсу, а є результатом суб'єктивного сваволі. Щоб зняти це враження, Р. Зіммель і М. Вебер стверджують :

3. соціологічні теорії та поняття є результатом інтелектуального сваволі, бо сам інтелектуальна діяльність підпорядковується цілком певних соціальних прийомів і, правилам формальної логіки й загальнолюдським ценностям.

4. Соціолог має знати, що у основі механізму його интелектуальнолй діяльності лежить віднесення усього розмаїття емпіричних даних до цих загальнолюдських цінностей, котрі задають загальне напрям всьому людському мисленню. « Віднесення до цінностей кладе межа індивідуальному сваволі», - писав М. Вебер.

М. Вебер розрізняє поняття « ціннісні судження» і «віднесення до цінностей». Ціннісне судження завжди особистісно і суб'єктивно. Це –або твердження, яке пов'язане з морального, політичною, або який – чи інший оцінкою. Наприклад, висловлювання : « Віра в Бога – це неминуще якість існування». Віднесення до цінності – це процедура і добору, та молодіжні організації, емпіричного матеріалу. У наведеному вище прикладі це процедура означатиме, збір фактів вивчення взаємодії релігії, і різних сфер суспільної відповідальності і особистому житті людини, добір і класифікація цих фактів, їх узагальнення і інші процедури. У чому необхідність цього принципу віднесення до цінностей ? Річ у тому, що пересічний науковець - соціолог розуміння стикається з величезним різноманіттям фактів, й у добору, і аналізу цих фактів він повинен виходити із який – то установки, яка, і формулюється їм, як ценность.

Та постає запитання : звідки ж беруться ці ціннісні переваги ? М. Вебер відповідає так : 5. зміна ціннісних переваг соціолога визначається « інтересом епохи», тобто соціально – історичними обставинами, у яких действует.

Які ж інструменти пізнання, якими реалізуються основні засади « розуміє соціології »? У Р. Зиммеля таким інструментом служить, яка фіксує у соціальному явище самі стійкі, універсальні риси, а чи не емпіричне розмаїття соціальних фактів. Р. Зіммель вважав, над світом конкретного буття височить світ ідеальних цінностей. Цей світ цінностей існує у власним законам, відмінними від законів матеріального світу. Метою соціології вивчення цінностей самих собою, як чистих форм. Соціологія повинна прагнути ізолювати бажання, переживання і мотиви, як психологічні аспекти, від їх об'єктивного змісту, вичленувати сферу ціннісну як область ідеального на основі цього будувати як взаємовідносини чистих форм якусь геометрію соціального світу. Отже, у навчанні р. Зиммеля чиста форма – взаємини між індивідами, розглянутими окремо від тих об'єктів, котрі виступають об'єктами їх бажань, прагнень та інших психологічних актів. Формально - геометричний метод Р. Зиммеля дає можливість окреслити суспільство взагалі, інститути загалом і побудувати таку систему, у якій соціологічне знання звільнялося від суб'єктивного свавілля та моралізаторських оціночних суждений.

Головним інструмент пізнання у М. Вебера виступають « ідеальні типи ». « Ідеальні типи ». По Веберові, немає емпіричних прообразів самі реальності й не відбивають її, а є розумові логічні конструкції, створювані дослідником. Ці конструкції формуються з допомогою виділення окремих чорт реальності, вважаються дослідником найбільш типовими. « Ідеальний тип, - писав Вебер, - це «картина однорідної мислення, існуюча уявою вчених і призначена до розгляду очевидних, найбільш « типових соціальних фактів». Ідеальні типи – це граничне поняття, використовувані розуміння як масштабу для співвіднесення і перевірки ними соціальної історичної реальності. По Веберові, все соціальні факти пояснюються соціальними типами. Вебер запропонував типологію соціальних дій, типів держави й раціональності. Він оперує такими ідеальними типами, як « капіталізм», « бюрократизм», « релігія » і т.д.

Отже, яку основне завдання вирішують ідеальні типи ? М. Вебер вважає, що мета соціології – зробити максимально зрозумілим те, що небувало таким реальності, виявити сенс те, що було пережито, навіть коли цей сенс самими людьми зовсім не був усвідомлений. Ідеальні типи і дозволяють зробити цей або соціальне матеріал більш осмисленим, чим він був у самому досвіді реальної жизни.