47. Культура часів «хрущовської відлиги» та «брежнєвського застою»(шістедисятники, дисиденти 70-х)

Друга половина ХХ сторіччя характеризується, насамперед смертю тирана Й.Сталіна та десталінізація всієї держави, а отже і культури. Настає, так звана відлига. Але, насправді, державний контроль за культурою залишається дуже суворим. Першими на нову ситуацію зреагували письменники. Виходять автобіографічна повість Довженка " За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа", повісті Сосюри, Первомайського, Тютюнника. У поезії активно виступали Симоненко, Руденко, Костенко, Павличко, Шевчук.

Але найбільшою заслугою "Відлиги" стало породження такого явища як шістдесятництво – руху творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Найяскравішими представниками цього покоління письменників, критиків і поетів, були Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко.

Оскільки Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресовані незаконно, дедалі гучніше лунали вимоги їхньої реабілітації. Першими, кому посмертно повернули добре ім'я, стали фундатори націонал-комунізму М. Скрипник та М. Хвильовий. Незабаром уже пропонувалося реабілітувати ключові постаті діячів культури драматурга Миколу Куліша, театрального режисера Леся Курбаса, кінорежисера Олександра Довженка й видатного мислителя XIX ст. Михайла Драгоманова. Іншим питанням, що стало обговорюватися, був занепад української науки. В науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені можливості, втрати передових позицій у світовій науці.

Частина істориків виступила проти жорстокого ідеологічного контролю Москви в їхній галузі, що призвів до "зубожіння історії". У 1957 р. українські історики дістали дозвіл заснувати власний часопис під назвою "Український історичний журнал". Через два роки почалася публікація Української Радянської Енциклопедії. За цим пішли такі вагомі багатотомні публікації, як "Словник української мови", "Історія української літератури", "Історія українського мистецтва" й дуже деталізована "Історія міст і сіл України". З'явилися численні україномовні журнали з природничих та суспільних наук. Українська інтелектуальна еліта збиралася використати створені десталінізацією можливості для поширення сучасних знань українською мовою.

Половинчастість радянських реформ особливо вирізнялась у царині освіти. Так, у 1958 р. була запроваджена реформа освіти, деякі положення якої торкалися мовного питання: школярі були зобов'язані вивчати рідну, але також обов'язково російську мову.

Я згадувала вище, що виникнення течії шістдесятників стала найбільшою та найвизначнішою подією всієї другої половини ХХ століття. Вони не лише відкидали втручання партійних чиновників у культуру, а й викривали лицемірство. Відомий літературний критик Євген Сверстюк зазначає: "Шістдесятники – велике явище другої половини XX ст., дивне своєю появою у велику пору "відлиги" і стоїчним протистоянням неосталінізмові та живучою енергією в пору лібералізації".

Ситуація у сфері культури різко змінилася з відставкою Хрущова і приходом до влади Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіями, утисками, та переслідуваннями багатьох видатних майстрів культури.

Навесні 1963 р. в Україні розпочинається новий наступ офіційних властей проти "незрілих елементів" в українській літературі. Першими піддалися критиці такі літературознавці, як Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба. В Києві розпочалися нові арешти: було схоплено близько двох десятків осіб, які особливо гостро критикували існуючу систему. В травні 1964 р. вщент згорів відділ бібліотеки Академії наук України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і документів з української історії та культури. Все це свідчило про закінчення "відлиги" в стилі радянського керівництва суспільним життям і, в першу чергу, культурою.

Український живопис 60-80 рр. 20 ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 ст., пропагандизмом і догматичністю. Традиційно значними були досягнення української музики. З'являлися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.

У 80-их роках з'являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова.

Рольавангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган – газета "Літературна Україна"