20. Поняття та форми безпосередньої демократії

Безпосередня демократія має велику кількість проявів та різноманітних форм і практик свого втілення в життя. Хоча слід зазначити, що в жодній демократичній країні світу окрім Швейцарії, такі її прояви не набули ознак системності у застосуванні. Більше того, наразі неможливо виокремити критерій, згідно якого той чи інший інструмент політичної діяльності можна однозначно віднести до її засобів. Відповідно, відношення до кожного із цих можливих інструментів формується індивідуально, в кожній країні, згідно її власної політичної традиції та кон’юнктури.

Серед найбільш поширених у світі інструментів прямої демократії називають:

народне обговорення (референдум); подання петицій; народна законотворча ініціатива; «народне вето» (скасування вже діючих законів); накази виборців; дострокове відкликання з виборних посад;

загальні збори; комітети громадян (з владними повноваженнями у певній сфері життя: житлові, виробничі тощо); консультативне опитування.

Застосувавши цей перелік до політичних практик конкретних країн можна виявити сталу тенденцію. Будь який з цих інструментів може бути застосованими як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Однак, чітко проглядаються дві традиції їх використання: розділення має засадничий характер. В одному випадку принцип впровадження можна схарактеризувати як спрямований до конкретного (горизонтальний рівень місцевих інтересів), а в іншому цей принцип вибудовується як універсальний (узагальнений стосовно потреб всієї політичної системи).

Наприклад, у США знаходимо практично весь спектр перерахованих засобів, тим не менш, в середині суспільства тільки на місцевому рівні їх визнають дієвими засобами прямої демократії. Саме в підтримання такої логіки інститут відкликання з виборних посад, що в Австрії можна застосувати до депутатського корпусу і навіть Президента, в Сполучених Штатах не розповсюджується далі ніж на посаду губернатора в частині штатів. Референдуми тут взагалі не застосовується на загальнодержавному рівні на відміну від більшості демократичних країн, що практично завжди мають в центрі уваги цей інструмент політичної дії. Так само в Конституціях Італії та Іспанії надається великого значення інституту петицій та народної законотворчої ініціативи (в останній навіть існує спеціальне обмеження стосовно неможливості надання колективних петицій силовими структурами), а в США ця позиція взагалі випадає з інструментарію прямої демократії через наявність там традиції та унормованих механізмів лобізму.

Найбільш універсальним з інструментів прямого волевиявлення народу є інститут референдуму. Будь який інший засіб прямої демократії зазвичай являє собою похідну від нього форму, саме тому доцільно розглянути окремо принципи його улаштування.

21. Представницька демократія: поняття та форми реалізації

Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя представницька. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному парламент, народні, національні збори, конгрес тощо.

Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними). Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.

У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюють професійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізації проблемами, розв'язання яких часто неможливе засобами прямої демократії. Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади – парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування. Вільні вибори є однією з основних ознак демократичності будь-якого суспільства. Практично неможливо уявити собі демократичну країну, в якій не існує виборів. Вибори дають змогу народу формувати владу, здійснювати контроль за виконанням її функцій.

22. Поняття та принципи виборчого права

Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право – це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади на місцевого управління (самоврядування).

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

1) вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву – абсентеїзм (лат. absentis – відсутній). У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах (Австрія – 1000 шилінгів або ув’язнення протягом 4-х тижнів);

2) вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

3) вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

4) вибори є прямими та непрямими. Прямі вибори – система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори – система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями (вибори президента у США, Фінляндії);

5) вибори є таємними. Таємне голосування – порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в урну (в США використовуються машини для голосування);

6) відбуваються шляхом вільного волевиявлення – право кожного виборця віддати свій голос за кандидата, який йому імпонує за політичними, економічними, освітніми, чи іншими переконаннями (ніхто не має права примусити голосувати людину за кандидата, який їй не подобається з тих чи інших міркувань).

Активне виборче право - право громадян брати участь у виборах голови держави, представницьких органів влади (парламенту, місцевого органу влади), у ряді країн - також судів. Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється конституцією. В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком осіб, визнаних судом недієздатними, а також що міститься в місцях позбавлення волі по вироку суду).

Пасивне виборче право - право громадянина бути вибраним до представницьких органів держави. (ВР – 21 рік, Президентом – 35 років)