1.4. Маркетингова цінова політика

Маркетингова цінова політика – комплекс заходів щодо вибору загальних підходів до ціноутворення, визначення цін на нові товари і ті, що вже знаходяться на ринку.

Ринкова ціна формується під впливом багатьох факторів, основні з них показано на рис. 1.13 (Ноздрева, 1991). Серед факторів вказана середньоринкова ціна. Це свідчить про те, що ціна має певний дуалізм: її рівень залежить від кон’юнктури ринку (під нею розуміють стан речей на ринку або ситуацію, що склалася), але і кон’юнктура залежить від рівня цін (ціна є одним із показників кон’юнктури).

Рис 1.13. Система ціноутворюючих факторів

Ціни на ринку не є незмінними. Їх рівень може змінюватися і коливатися. Залежно від характеру змін і факторів, що їх викликають, розрізняють:

• довготривалі тенденції зміни рівня цін під впливом НТП, природних факторів, політики держав і монополій і т.п.;

• середньострокові тенденції зміни рівня цін під впливом змін у різних фазах економічного циклу (пожвавлення, підйом, криза, депресія) співвідношення між попитом і пропозицією;

• короткострокові тенденції зміни рівня цін під впливом сезонних і випадкових факторів.

Основними елементами політики ціноутворення (Котлер, 1995; Данько, 2001) є:

1. Визначення цілей ціноутворення. Основні:

• збільшення обсягів реалізації, товарообороту (орієнтація на збут);

• підвищення рентабельності виробництва і збільшення прибутку (орієнтація на прибуток);

• укріплення ринкових позицій підприємства (орієнтація на збереження існуючого задовільного стану справ на ринку).

Залежно від мети цінової політики визначають стратегію ціноутворення:

• яка забезпечить прийнятний прибуток і максимізує обсяг реалізації;

• яка максимізує прибуток;

• яка дозволяє утримувати досягнуті ринкові позиції.

2. Визначення і аналіз факторів, які впливають на рівень цін. Основні фактори, від яких залежить рівень цін, подано на рис. 1.13. З їх урахуванням визначається орієнтовна ціна і прогноз обсягу збуту продукції за цією ціною.

3. Аналіз еластичності попиту відносно ціни.

Еластичність попиту відносно ціни визначається за формулою (1.4), при цьому Ц₁ і Ц₂ – відповідно початкова і кінцева ціни; О₁ і О₂ – відповідно початковий і кінцевий обсяги продажу товару. Якщо Е  1, то попит еластичний, тобто незначні зміни ціни приводять до істотних змін попиту, якщо Е  1, то попит нееластичний, тобто зміна цін суттєво на попит не впливає.

(1.4)

У першому наближенні, для практичних розрахунків, еластичність попиту відносно цін може бути визначена шляхом графоаналітичних побудов у такий спосіб. У координатах ціна-обсяг збуту визначають дві точки (рис. 1.14): прогнозований обсяг збуту (О’) при певній ціні (Ц’) і ціну (Ц’’), при якій конкретну продукцію купувати не будуть – у тому випадку якщо вона за рівнем цін наблизиться до найближчого конкурента (зрівняється з ним), якість продукції якого є вищою.

Рис. 1.14. Побудова лінії еластичності попиту відносно ціни

Далі, з певним інтервалом, відзначають ціни і відповідні їм обсяги збуту, що дозволяє отримати ряд даних (О₁, Ц’₁ і т.д.), достатніх для розрахунків еластичності і визначення ціни, яка забезпечить максимальний обсяг збуту або максимальний прибуток.

4. Аналіз співвідношення між змінами ціни і змінами обсягів продаж, вартістю і прибутком.

Незалежно від цінової стратегії ціна повинна забезпечувати беззбитковість і прибутковість (у деяких випадках, наприклад при загостренні конкуренції чи завоюванні нового ринку, протягом певного часу можна працювати безприбутково, тобто на рівні відшкодування повних витрат на виробництво і реалізацію продукції).

Критичний обсяг виготовлення і реалізації продукції, який забезпечить беззбитковість, розраховують за формулою

(1.5)

де ФВ – фіксовані витрати на виробництво і збут продукції; С – собівартість одиниці продукції; ЗВ_пит – питомі змінні витрати (на одиницю продукції).

Обсяг збуту, який забезпечить максимальний прибуток, з урахуванням еластичності попиту відносно ціни, можна визначити застосовуючи таку модель:

(Ц_і – С_і)  О_і  max, (1.6)

при обмеженнях С_i  Ц_і  Ц_max,

де Ц_і – і-те значення ціни; С_і – собівартість одиниці продукції, яка відповідає випуску і реалізації О_і одиниць продукції; Ц_max – максимальна ціна, яка обмежується попитом, конкуренцією і т. п.; О_і – обсяг реалізації, який відповідає ціні Ц_і.

У табл. 1.7 наведено результати розрахунків ціни, яка забезпечує максимальний прибуток (оптимум показано затіненням). Їх неважко виконати за допомогою табличного процесора Excel із пакету Microsoft Office. Залежність попиту (обсягу збуту) від ціни характеризує рівняння О = 193750 – 937,5  Ц, отримане на основі емпіричних даних.

Таблиця 1.7. Розрахунок оптимальної ціни

Ціна (Ці), грн.	Фіксовані витрати (ФВ), грн.	Змінні питомі витрати (ЗВпит), грн.	Обсяг збуту (Оі), од. продукції	Собівартість одиниці продукції (Сі), грн.	Прибуток (Пі), грн.
100	100000	70	100000	71	2900000
110	100000	70	90625	71,1	3525312
120	100000	70	81250	71,2	3965000
130	100000	70	71875	71,4	4211875
140	100000	70	62500	71,6	4275000
150	100000	70	53125	71,9	4149063
160	100000	70	43750	72,3	3836875
170	100000	70	34375	72,9	3337813
180	100000	70	25000	74	2650000

5. Визначення основного типу стратегії ціноутворення або комбінації стратегій як результат аналізу еластичності цін, конкурентоспроможності, співвідношенні між ціною, обсягом продаж і прибутком.

Для просування на ринок нових товарів застосовують такі маркетингові цінові стратегії (Современный, 1991).

Стратегія високих цін, або "зняття вершків". Передбачає продаж товару спочатку за високими цінами, які набагато перевищують його собівартість, а потім поступове зниження у міру насичення ринку.

Цю стратегію застосовують підприємства, що займають домінуюче положення на ринку, коли є гострий попит на продукцію і найближчим часом конкуренції не очікується.

Мета – максимізувати прибуток, поки ринок не стане об’єктом конкурентної боротьби. Це можливо у таких випадках: нові товари захищені патентами; нові товари базуються на крупних винаходах або результатах великомасштабних, а тому дорогих НДДКР; для конкурентів надто високими є витрати входження на ринок; вихідні сировина, матеріали і комплектуючі є в обмеженій кількості тощо.

Приклад 1.6

Нові вироби електронної промисловості у 1970–80 рр. продавали за високими цінами. Перші відеомагнітофони у СРСР продавали за ціною легкового автомобіля типу "Жигулі".

Стратегія низьких цін (проникнення на ринок) передбачає продаж товарів за низькими цінами, які значно нижче цін аналогів (якщо такі є на ринку). Мета – стимулювати попит для завоювання значної частки ринку.

Приклад 1.7

Сигарети "Прима люкс", коли їх виводили на ринок України, продавали за ціною, яка майже у два рази була меншою за ціну імпортних виробів аналогічного класу.

Стратегія встановлення ціни на рівні лідера на ринку. Ціна встановлюється відповідно до ціни товаровиробника, який займає провідні позиції на ринку. При цьому робиться поправка на якість, "розкрученість" товару, рівень сервісного обслуговування тощо.

Стратегії встановлення нескруглених (психологічних) цін, які встановлюють дещо нижче певної величини, наприклад 99,99 гривень. У ряді випадків це створює у споживачів відчуття більш низької ціни, відчуття, що вони економлять, купуючи товар.

Стратегія престижних цін. Передбачає встановлення високих цін на товари, володіння якими може свідчити про певний соціальний статус чи положення у соціальній ієрархії. Це можуть бути деякі види кінофотоапаратури, окремі сорти вин чи інших спиртних напоїв, одежа, що зшита за моделями відомих кутюр’є, та ін.

Стратегії встановлення цін на рівні компенсації витрат виробництва і збуту, тобто встановлення ціни, що покриває витрати на виробництво і збут товару і забезпечує прийнятний рівень прибутку. В умовах ринку такий підхід знаходить обмежене застосування: наприклад, якщо у конкретного товаровиробника собівартість вища, ніж ринкова ціна товару, то такий товар він продати не зможе (це можливо тільки у випадку зменшення собівартості, у противному разі слід переходити до випуску іншого товару чи іншого виду діяльності). Однак він є виправданим при роботі на держзамовлення чи при виготовленні унікальних товарів, які базуються на результатах великомасштабних НДДКР, наприклад комп’ютерних томографів для дослідження мозку, апаратури для космічних досліджень чи сучасних видів озброєння.

Стратегії ціноутворення на товари, що вже продаються на ринку, представлено такими видами.

Стратегія ковзаючих падаючих цін. Передбачає поступове пониження ціни з метою стимулювання попиту в міру насичення ринку. Часто є логічним продовженням стратегії високих цін.

Стратегія встановлення цін, які не змінюються протягом тривалих періодів часу. Демонструє солідність, сталість товару і його виробника. Для підтримання інтересу зміни вносяться у сам товар, за ту ж ціну пропонується більша кількість товару чи більш функціональний та більш якісний товар (жувальна гумка, яка жується довше, пральний порошок, кількість якого в упаковці збільшено, і т.д.).

Стратегія встановлення різних цін на одні й ті самі товари для різних груп споживачів. Враховує різні купівельні можливості споживачів і сприяє збільшенню прибутку. Наприклад, прохолоджувальний напій залежно від місця його придбання (магазин, кафе, ресторан) буде мати різну ціну, яка враховує різницю купівельної спроможності споживачів.

Стратегія переважних цін, за якою лідер на ринку понижує ціну на свою продукцію з метою витіснення конкурентів. Для конкурентів, які займають невеликі ділянки ринку і мають незначні обсяги продажу товарів, це може привести до того, що вони зазнаватимуть збитків і змушені будуть піти з ринку, тоді як лідер, який контролює значну частку ринку, працюватиме з прибутком.

Стратегія договірних цін передбачає надання певних знижок чи пільг при дотриманні певних умов купівлі товару: зниження цін при закупці певної кількості товару чи у певні терміни, надання певної кількості товару безплатно, наприклад четвертої відеокасети, якщо купити відразу три, і т.д.

Стратегія встановлення гнучких еластичних цін, рівень яких регулюється продавцем самостійно залежно від співвідношення попиту і пропозиції без попереднього узгодження (звичайно, у певному ціновому діапазоні).

Стратегія встановлення низької ціни на один із взаємодоповнюючих товарів (якщо товари окремо не використовуються) з метою стимулювання попиту при продажу другого за звичайними чи завищеними цінами.

Примітка

Виробники верстатів можуть знижувати ціну на них, а інструментальне оснащення продавати за завищеними цінами. Цим самим стимулюється попит і одночасно зберігається достатній прибуток з одиниці товару (комплекту), а загальний прибуток збільшується.

Як для нових, так і для тих товарів, що тривалий час продаються на ринку, можуть застосовуватися, крім згаданих, ще такі стратегії:

• стратегія пільгових цін, яка передбачає пониження цін для тих споживачів, у яких товаровиробник (продавець) зацікавлений. Наприклад, товаровиробник, навіть собі у збиток, продає свою продукцію відомій фірмі. Після цього цей факт обігрується у рекламі ("…серед наших клієнтів є такі відомі фірми, як …);

• стратегія дискримінаційних цін, яка передбачає підвищення цін для небажаних споживачів.

Приклад 1.8

Товаровиробник виготовляє надвисокоточні верстати, які для своєї експлуатації потребують спеціальних умов – певної температури, вологості повітря, рівня його запиленості тощо. Лише у цьому випадку можна витримати паспортні параметри обробки. До нього звертається споживач, який (і це заздалегідь відомо) таких умов забезпечити не зможе. В той же час керівник підприємства-споживача має скандальний характер і буде повсюди галасувати, що придбаний верстат не забезпечує заявленої точності обробки. Для запобігання цьому для такого споживача під певним приводом ціна суттєво підіймається – до неприйнятного для нього рівня.

6. Коригування стратегії ціноутворення відповідно до законодавчих обмежень.

Незалежно від стратегії ціноутворення ціна повинна враховувати вимоги чинного законодавства, що регламентує процеси ціноутворення, зокрема: включення до ціни ПДВ та акцизного збору – якщо товар підакцизний, заборону перевищувати верхній рівень цін (якщо для даного товару вони регламентуються), а також максимальну торгову націнку та ін.

7. Встановлення остаточної ціни, принципу її визначення, можливих варіантів знижок/надбавок.

Наприкінці визначається принцип встановлення ціни (за одиницю товару, певну його вагу чи об’єм тощо), базова ціна та можливі варіанти знижок чи надбавок залежно від обсягу закупки, способу доставки, термінів реалізації, форми і терміну оплати тощо (для кожної з модифікацій товару ).

Регулювання процесів ціноутворення є складовою частиною економічної і соціальної політики держави, яка реалізує генеральну мету оптимізації темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізації соціальної системи, а також глобальні цілі посилення національної конкурентоспроможності на світових ринках, боротьби з інфляцією, пом'якшення соціальної напруженості.

Державні заходи щодо регулювання цін можуть носити законодавчий, адміністративний і судовий характер. Прийняті парламентом закони створюють правову основу відносин між суб'єктами господарювання, а також між ними та державою у сфері ціноутворення. Комплекс цих законів становить цінове право. На основі цінового права адміністративну діяльність з регулювання цін здійснюють уповноважені державні органи (центральні органи виконавчої влади: КМ України, Міністерства економіки, фінансів, Національний банк, Рада Міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи міських Рад народних депутатів). Такі заходи можуть бути короткостроковими і довгостроковими.

Основні принципи встановлення і застосування цін на товари і тарифів на послуги, організації контролю за іх дотриманням в Україні визначаються такими законодавчими і нормативними документами:

• Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 3.12.1990 р. (зі змінами і доповненнями);

• Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних формувань (затв. постановою КМУ від 22.02.1995 р.);

• Положення про індикативні ціни на товари при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій (затв. Указом Президента України № N 881/95 від 25.09.1995);

• Постанова КМУ від 25.12.96 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів міських Рад щодо регулювання цін (тарифів)» (зі змінами і доповненнями);

• Постанова КМУ від 26.01.2011  № 67 «Про затвердження переліку об'єктів державного цінового регулювання з визначенням періодів такого регулювання у 2011-2012 роках»

• Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.03.2011 № 466 «Про затвердження Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення»;

• Наказ Мінагрополітики України  вiд 24.06.2011  № 262 «Про затвердження цін реалізації борошна» та ін.

Дія закону “Про ціни і ціноутворення” поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності і підпорядкованості. Відповідно до цього закону застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни та тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни (табл. 6.1).

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 ЗУ).

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення (ст.8 ЗУ):

• державних фіксованих цін (тарифів);

• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Таблиця 6.1. Форми державного регулювання ціноутворення

Види цін	Роль держави	Форми державного регулювання
Вільні (договірні) ціни	Встановлює умови праці на ринку, упроваджує низку заборон на недоброчинну конкуренцію і монополізацію ринку	Заборона на цінову дискримінацію Заборона на демпінг Заборона на горизонтальне фіксування цін Заборона на вертикальне фіксування цін Заборона на несумлінну цінову рекламу
Державні фіксовані ціни	Самостійно встановлює ціни і тарифи	Державні прейскурантні ціни „Заморожування” ринкових вільних цін Фіксування монопольних цін
Державні регульовані ціни	Встановлює правила для підприємств, які самостійно визначають ціни	Встановлення граничного рівня цін Встановлення граничних надбавок або коефіцієнтів до фіксованих цін прейскуранта Встановлення граничних значень елементів роздрібної ціни Встановлення граничного рівня разового підвищення цін Державний контроль за монопольними цінами

Цінова дискримінація (від лат. discriminatio-розрізнення) – ущемлення або позбавлення прав одних економічних суб’єктів порівняно з іншими без законних на те підстав.

Демпінг (від англ. dumping-скидання) – штучне зниження цін на товари з метою завоювання ринків, усунення конкурентів. Продаж за цінами, нижчими за вартість – забороняється здійснювати, якщо вона завдає збитків конкуренції (стосується цін, знижок, премій, гарантій за купонами, постачання, зберігання та умов кредиту).

Державні фіксовані ціни (тарифи) – чітко визначений розмір цін (тарифів), відхилення від якого суб'єктами підприємницької діяльності не допускається (законодавчо встановлено штрафні санкції). Якщо зниження/підвищення цін сприяє збільшенню обсягу продажу, поповненню обігових коштів підприємства, збільшенню прибутку і т.д., а фіксовані ціни стримують діяльність підприємства, то необхідно через відповідні державні органи їх змінювати. Розрізняють фіксування цін по горизонталі і вертикалі.

Горизонтальне фіксування – обмеження, встановлене між виробниками, між оптовою, роздрібною торгівлею щодо визначення цін на даному рівні каналу збуту. Законодавчим шляхом обмежуються спроби змови про ціни і встановлення фіксованих цін між виробниками товару, оптовою і роздрібною торгівлею.

Вертикальне фіксування – контролювання роздрібних цін виробниками або оптовими торгівцями на свої товари: виробники чи оптова торгівля вимагають продажу свого товару за конкретними цінами, контролюючи таким чином роздрібні ціни (наприклад, на журналі вказують ціну реалізації).

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку (ст.9 ЗУ).

Відповідно до Постанови КМУ від 26.01.2011  №67 до переліку об'єктів державного цінового регулювання у 2011-2012рр. включено: пшениця тверда, пшениця м'яка, зерносуміші пшениці та жита (меслин), жито озиме, жито ярове, ячмінь, борошно пшеничне, борошно житнє, гречка, кукурудза, цукор-пісок (буряковий), молоко сухе, масло вершкове.

Граничні рівні цін (тарифів) – встановлене обмеження щодо верхнього рівня цін. Підприємство має право встановлювати будь-який розмір ціни в рамках цього обмеження (як правило, максимальний). Такі обмеження застосовуються за такими видами цін (тарифів):

• плата за технічне обслуговування і ремонт ліфтів;

• послуги з вивезення ТПВ;

• квартирна плата;

• платні послуги лікувально-профілактичних закладів.

Граничні рівні рентабельності в цінах – встановлюються у відсотках до собівартості продукції.

В ст. 6-1 Додатку до Постанови КМУ № 1548 зазначено, що МОН, Держкомінформ, інші центральні органи виконавчої влади, які розміщують державне замовлення на випуск друкованої продукції, встановлюють норматив рентабельності виробництва (у разі випуску друкованої продукції за рахунок бюджетних коштів) у розмірі 15 % та на їх доставку до споживачів у розмірі 5 %.

Граничні рівні націнок (надбавок) – встановлюються у відсотках до ціни придбання товарів. Торгові підприємства і підприємства громадського харчування, яких стосується таке обмеження, також мають можливість змінювати ціни реалізації своїх товарів, але внаслідок зміни цін виробників (постачальників) товарів, причому змінювати ціни не тільки нової партії товарів, а й робити дооцінку раніше придбаної партії.

Постанова КМУ № 1548 регламентує граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі не вище 15% без урахування витрат з їх транспортування у міжміському сполученні.

Заморожування рівня цін застосовується урядом у певних економічних ситуаціях у державі (наприклад, введення гривні, коли на короткий період з метою запобігання росту цін на споживчому ринку і забезпечення стабільності національної валюти КМУ встановив заборону на підвищення цін на товари, роботи і послуги).

Ефективним засобом регулювання цін є податок на додану вартість (ПДВ), який введений з 1992р. (з 1992р. – 28%; з 01.01.1993 р.– 20%; з 15.04.1993 р. – 28%; з 01.01.1995 р. – 20%); регламентувався ЗУ «Про ПДВ» (від 03.04.1997р. №168/97-ВР), а нині – Податковим Кодексом України від 02.12.2010 р. Платниками ПДВ є фізичні і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Примітка: Ставка ПДВ у Швеції, Данії – 25%, Кіпр – 15%, Філіпіни – 12%, Швейцарія – 7,5%, Тайланд – 7%.

За економічною сутністю ПДВ – це форма вилучення в бюджет частини знов створенної вартості. Його виробники включають у ціну товару/послуги і можуть компенсувати з державного бюджету за певних умов.

Обов'язковою для оподаткування є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців.

Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване резидентами і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в т.ч. в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України.

База оподаткування ПДВ визначається, виходячи з фактичної (договірної) ціни товару з урахуванням всіх податків (в т.ч. акцізного збору, ввізного мита та інших обов’язкових платежів).

Розрахунок бази оподаткування = собівартість + прибуток + податки і збори.

База оподаткування при ввезенні придбаних іноземних товарів = митна вартість + транспортні витрати + страхування + інші витрати.

Від ПДВ звільнено: дитяче харчування вітчизняного виробництва; учнівські зошити, підручнии; товари спеціального призначення для інвалідів тощо. Це дозволяє ефективно впливати на структурні зміни і розвиток виробництва в бажаних напрямках.

Акцизний збір – податок на високорентабельні монопольні товари, який сплачується при реалізації підакцизних товарів на території України. Декрет КМУ «Про акцизний збір» від 26.12.92 № 18-92 і Інструкція про порядок рахування сплати акцизного збору, введена наказом Головної податкої інспекції від 22.06.93 № 24 (зі змінами і доповненнями) регламентують порядок його утримання. Ставки збору диференційовані за видами товарів, при цьому на окремий товар вони єдині на всій території України. До підакцизних належать: предмети розкоші, делікатеси, спирт, вино-горілчані вироби і пиво, тютюнові вироби, легкові автомобілі і запчастини до них (за винятком продукції українських), хутряні вироби (за винятком продукції з відходів), килими і килимові вироби, кава, відео- і телеапаратура та ін.

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у % до обороту з продажу:

· товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами;

· товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита); 

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

в) одночасно за ставками у % до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару.

Відмінності між АЗ та ПДВ

АЗ	ПДВ
Обкладаються тільки товари	Обкладаються не тільки товари, а роботи і послуги як виробничого, так і невиробничого призначення
Обкладаються невелика група товарів, які називаються підакцизними	Обкладаються майже всі товари
Різні види ставок, що залежать від групи товарів	Передбачає дві ставки:        0%;         20 %
Нараховується і сплачується один раз при первісній реалізації виробленої продукції або при ввезенні підакцизних товарів на територію України	Нараховується і сплачується на кожному етапі виробництва і продажу товару
Споживачами підакцизних товарів є більш вузькі верстви населення	Має універсальний характер і справляється майже з усіх споживачів

Впливають на формування цін і державні цінові субсидії, які передбачають зниження цін шляхом спеціальних доплат виробнику або споживачу.

Примітка: На початку світової кризи з метою підтримки національного виробника американці отримували від держави 4000 дол. на придбання нового авто.

Прямий вплив на ціни і лідерство в цінах має місце в галузях, де частка держави в споживанні товарів і послуг є значною, наприклад, у військових галузях промисловості, у деяких підгалузях будівництва.

Конкуренція на товарних ринках та антимонопольні заходи регулюються законом "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції" відповідно до якого розмір ринкової частки підприємства, що займається підприємницькою діяльністю, обмежений і становить 35%. Антимонопольне законодавство передбачає такі види опосередкованого регулювання ціноутворення монополій, у першу чергу, шляхом їх зацікавленості у зниженні матеріальних та інших видів витрат:

- застосування методу оподаткування, що стимулює зниження витрат виробництва;

- зміна об'єкта оподаткування підприємства (ним мають стати не прибуток, а валові витрати);

- обмеження прибутку монополій нормою прибутку на капітал.

Органи державного управління будують відносини з товаровиробниками, використовуючи такі важелі:

1) податкову і фінансово-кредитну політику, у тому числі встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм і нормативів;

2) науково-технічні, економічні і соціальні державні і регіональні програми;

3) державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.