2.1. Філософська методологія прогнозування регіонального розвитку

Світоглядно-філософський рівень методології суспільно-географіч­ного прогнозування дозволяє сформувати загальне уявлення дослідника про світ, людину, її взаємини зі світом, зміст людського існування, моти­вацію поведінки, людської діяльності, сутність розвитку, прогресу, ево­люції, причинності та фіналізму, ціннісної орієнтації, співвідношення об'єктивного і суб'єктивного тощо.

Основним філософським методом пізнання в прогностичній діяльнос­ті е діалектичний, що бере початок ще від класичної філософії Ґ.В.Ф. Ґеґеля. Діалектика розглядає явища і процеси у їх розвитку і вза-

55

ємозв'язку, а джерелом розвитку визначає протиріччя. Важливе зна­чення при формуванні концепцій перспективного розвитку суспільно-просторових процесів мають закони діалектики - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення запе­речення. Сукупність світоглядно-філософських орієнтирів певного спрямування формують відповідні підходи. Нині у суспільній географії найпоширенішими є кілька філософських підходів: один спрямований на емпіризм, використання засобів логіки та математики, оперування лише достовірними фактами, пошук об'єктивної істини як вищої ціннос­ті, виявлення універсальних законів розвитку тощо (неопозитивізм), інший - на первинність матеріального, раціоналізм, дослідження гли­бинних, прихованих структур, функцій (марксизм, структуралізм, функ­ціоналізм), ще один зорієнтований на аналіз суб'єктивних аспектів роз­витку, людиновимірність, дослідження поведінкових аспектів, особистісної природи сприйняття навколишнього світу (феноменологія, екзис­тенціалізм, герменевтика, неофрейдизм).

Окремо варто зупинитися на сучасних філософських концепціях ево­люції суспільства від індустріальної до постіндустріальної, інформаційної стадії розвитку, ґрунтуючись на першоджерелах [62; 207].

Технологічний прогрес у суспільстві негативно відбивався на гуманіс­тичній його складовій. Як наслідок, виник ряд філософських концепцій індустріального (технічного) суспільства, які розкривають проблеми формування технічної цивілізації, спрямовані на виявлення закономірно­стей суспільного розвитку. Зокрема, праці представників франкфуртської школи (Г. Маркузе, Е. Фромма, Ю. Габермаса та ін.), а також Р. Арона, Ж. Еллюля, Л. Мемфорда та ін.

Філософи франкфуртської школи вважали раціоналізм джерелом соці­ального зла. Оскільки ж наука, теорія є наскрізь ідеологічними, намага­ються підмінити собою дійсність, існує необхідність у "естетичній револю­ції". На думку Г. Маркузе, високотехнізована цивілізація втратила гуманіс­тичні параметри розвитку. Він ввів категорію "одновимірності" суспільного буття та свідомості, подолати яку практично не можливо. Тому Г. Маркузе закликає до "Великої Відмови" від цивілізації, створення "нової чуттєвості", внаслідок чого людина має усвідомити свою "багатовимірність".

На думку Ю. Габермаса, суспільство має двоступеневий устрій: пер­ший формують адміністративно-управлінські структури держави, які ба­зуються на принципах виробничо-трудової раціональності, а другий - це "життєвий світ", у якому здійснюється повсякденна безпосередня міжособистісна комунікація. Всі науки він поділяє на емпірично-аналітичні (ґрунтуються на спостереженнях, використанні гіпотетико-дедуктивних методів, мають прогностичний характер) та історико - герменевтичні (у яких шлях до фактів відкривається через розуміння смислу).

Р. Арон є одним з авторів теорії єдиного індустріального суспільства незалежно від типу соціально-економічної системи (разом з В. Ростоу,

56 Д. Беллом). На відміну від формаційного марксистського підходу, соціа­льно-економічний прогрес він розглядає як перехід від "традиційного" (аграрного) до "індустріального" (промислового) суспільства. І такий перехід сприяє формуванню системи, побудованої на принципі "техніч­ної раціональності", яка функціонує наче сама по собі, не враховуючи потреби людей та призводячи £ю послідовної дегуманізації всіх сфер суспільного життя. Тому слід "вирватися" з індустріально орієнтованого розвитку з тим, щоб людство змогло здійснити "своє призначення". На думку Ж. Еллюля, на певному етапі свого розвитку техніка набула рис автономного, самозростаючого виду реальності (технічна цивілізація), що загрожує повною дегуманізацією особистості. Оскільки технічний світ уніфікований, однотипний, то й від людини, яка перебуває в ньому, вимагається "одновимірність". Л. Мемфорд вбачав основну причину соціальних негараздів у розриві між рівнями технології та духовності. Однобічний науково-технічний прогрес - це "інтепектуальний імперіа­лізм", який може призвести до поневолення людства з боку Мегамаши-ни як вкрай раціоналізованої технократичної організації суспільства. Тому необхідно відмовитися від міфу про вирішальне значення у роз­витку людини технології, а звернутися до аналізу мови, уяви, психічної енергії художньої творчості тощо.

З подальшим розвитком суспільства, його інформатизацією та глоба­лізацією виникла ціла низка філософських концепцій постіндустріального (інформаційного) суспільства. Так, американський філософ Д. Белл визначив п'ять вимірів постіндустріального суспільства: перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки, перевага професій­но-технічного класу, провідна суспільна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних формулювань, планування і контро­лювання технологічного зростання, створення нової "інтелектуальної технології", яка приходить на заміну машинній. Він розробив концепцію осьових принципів та структур. Наприклад, для індустріального суспільс­тва характерні машинна технологія як осьовий принцип та фабрика як осьова структура. Постіндустріальне суспільство Д. Белл поділяє на три частини, для кожної з яких характерні свої осьові принципи і структури: соціальна, або техноекономічна структура (осьовий принцип - економі­зації, функціональної раціоналізації, осьова структура - бюрократія та ієрархія)} політика (осьовий принцип - законність, рівність, осьова струк­тура - політична партії чи соціальні групи) та культура (осьовий принцип - прагнення людини до самореалізації, піднесення власної значущості).

О. Тофлер вбачає таку схему розвитку цивілізацій: "перша хвиля" (утворення суспіпьства аграрного типу), "друга хвиля" (розвиток індуст­ріального суспільства) та "третя хвиля" (поява суперіндустріального суспільства). Шість основних принципів індустріального суспільства (стандартизація, централізація, спеціалізація, синхронізація, концентра­ція, максимізація), на його думку, нині вже не спрацьовують, тому у про-

57 цесі переходу до "третьої хвилі" замінюються на протилежні. Новий спо­сіб виробництва робить можливим повернення до хатнього виробництва на новій, вищій, електронній базі; домівка стає центром суспільства. Якщо "друга хвиля" створила масове суспільство, то "третя" веде до демасифікації, зростання рівня різноманітності та складності.

Цікавою є теорія інформаційного суспільства ("комп'ютопії") Й. Масуди, яке на його думку, буде глобальною поліцентровою спільністю громадян, суспільством взаємодопомоги, основна мета якого - не виро­бництво товарів і задоволення матеріальних потреб, а створення мож­ливостей для самореалізації. Буде здійснено перехід до діоекологічної економічної системи, у якій на зміну економічному раціоналізму прийде гармонійне співіснування між людиною і природою, встановлення синергії між виробництвом і споживанням.

Отже, сучасна філософська методологія регіонального прогнозу­вання має бути плюралістичною. її не можна звести до кількох єдино вірних постулатів. У деяких аспектах прогностичної діяльності необхід­ною є позитивістська верифікація, формалізація, моделювання, а у де­яких - гуманістичні надбання, зокрема, аналіз суб'єктивних факторів прийняття просторових управлінських рішень, перцепції, феноменологі­чного сприйняття регіонів як "світу життя", герменевтичного аналізу нау­кової мови тощо. Світогляд прогнозиста має поєднувати у собі інтелек­туально-розумову та почуттєво-емоційну складові, об'єднуючи світоро­зуміння та світовідчуття (світоспийняття).