Практичне заняття № 7

Тема: Культура ділового спілкування

План

1. Правила спілкування керівника з підлеглим.

2. Психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих.

3. Розмова-покарання.

4. Проведення конференцій, нарад, дискусій.

5. Правила тактовного ведення бесіди.

1. Правила спілкування керівника з підлеглим

Спілкування керівника з підлеглими складається з 3-х моментів:

а) керівник віддає розпорядження, вказівки, щось рекомендує, радить;

б) отримує «зворотню» інформацію про підлеглого, про виконання завдання;

в) дає оцінку виконання завдання підлеглим.

Усі знають, що форма, у якій дають розпорядження, впливає на його виконання. Основною умовою добровільності виконання розпорядження керівника є досягнення взаєморозуміння. Щоб люди розуміли те, що їм каже керівник, повинна бути єдність професійної мови, урахування рівня інтелекту, повнота інформації, логічність викладу, сконцентрованість уваги. Однак зрозуміти – ще не означає прийняти. Щоб розпорядження виконували охоче, треба, щоб воно відповідало внутрішнім переконанням підлеглого. Перша умова прийняття – несуперечливість того, що підлеглий повинен зробити, його принциповим поглядам щодо цього питання. Якщо підлеглий не прийняв позицію керівника через те, що вона розходиться з якимись його принциповими поглядами, то наступні переконання треба спрямовувати лише на усунення цієї неузгодженості, а не на повторення сказаного. Другою умовою прийняття завдання є особистий інтерес підлеглого, усвідомлення ним того, що виконання буде сприяти задоволенню якихось його потреб.

І ще: за інших рівних умов люди легше приймають позицію тієї людини, до якої відчувають емоційно позитивне ставлення (прихильність, дружбу або любов), і навпаки, важче приймають (а часто відхиляють) позицію тієї людини, до якої відчувають емоційно негативне ставлення (неприязнь, ненависть).

2. Психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих

Ураховуючи зазначене, психологи розробили особливі прийоми формування атракції-привертання, притягання однієї людини до іншої. В атракції велика роль належить умінню правильно спілкуватися.

У книзі «Управленческое общение» О. Ю. Панасюка – посібнику з професійного спілкування керівників з підлеглими – зауважується, що розпорядження потрібно формулювати так, щоб підлеглі не лише розуміли, але й (що найважливіше) приймали розпорядження свого керівника. Для цього треба обов’язково враховувати такі психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих:

а) якомога частіше промовляти вголос їхнє ім’я та по батькові;

б) завжди мати на обличчі добрий і приємний вираз, легку посмішку;

в) якомога частіше робити їм компліменти;

г) завжди виступати в ролі терплячого й уважного слухача;

д) цікавитися їхніми позаслужбовими захопленнями та особистими турботами і використовувати ці знання в інтересах виробництва.

Зупинимося детальніше на прийомах а) та в), що безпосередньо пов’язані з мовою.

Справді, ще з часів Сократа і Платона відомо, що для кожної людини найсолодшим звуком у світі є її ім’я. Звук власного імені викликає в людини не завжди усвідомлюване нею відчуття приємного. Як писав американський психолог Д. Карнегі, звучання власного імені для слуху людини – найприємніша мелодія. Дослідження показують, що використання імені співрозмовника значно підвищує інтерес до розмови і, що найголов­ніше, слухач з особливою увагою ставиться до сказаного після його імені, намагаючись зрозуміти, яким чином це зв’язано з ним.

Якщо людина зразу ж після знайомства з вами забула (чи переплутала) ваше ім’я, яке не належить до важких для вимови, а отже до тих, що важко запам’ятовуються, сміливо ставте діагноз: як особистість ви її мало цікавите. Якщо ж і ви забули її ім’я – зробіть і для себе такий висновок

Запам’ятавши одразу ім’я людини і показавши це співрозмовникові, ви, звичайно, викличете в нього позитивні емоції, які повернуться до вас же. Ось рецепт запам’ятовування імен людей (за О. Ю. Панасюком):

Як тільки ви почули ім’я, знайдіть привід, щоб вимовити його вголос: Дуже приємно з Вами познайомитись, Володимире Олеговичу.

Швидко переберіть у пам’яті імена знайомих вам людей (це можуть бути й імена великих людей) для встановлення асоціативних зв’язків.

Однак бувають ситуації, коли вам потрібно запам’ятати одразу декілька імен. Припустімо, ви перейшли працювати в нову організацію. Увечері вдома виділіть спеціально дві години, щоб запам’ятати імена й по батькові ваших нових підлеглих і колег. І хай домашні вас проекзаменують. Те приємне здивування, яке завтра, очевидно, будуть відчувати ваші співробітники, вартує більше, ніж ці дві години.

І коротко про компліменти, або «золоті слова». Компліменти – це слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини. Чуючи комплімент на свою адресу, людина, навіть усвідомлюючи, що сказане – перебільшення (хай невелике, та все ж перебільшення), зазвичай, відчуває позитивні емоції. Призначення компліменту – зробити приємне співрозмовникові, ви­кликати взаємну симпатію.

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адре­сата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.

Найчастіше хвалять людину за вчинки, характер, зовнішній вигляд, одяг тощо. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!

Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!

У тебе (Вас) бездоганний вигляд!

Ти (Ви) така чарівна!

Ти (Ви) маєш (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, пре­красні манери);

З тобою (Вами) так приємно спілкуватися;

Ти (Ви) прекрасний співбесідник!

Ти (Ви), як завжди, прекрасно (неперевершено) виступив (ли);

Ти (Ви) рідкісний фахівець!

Дивовижно, як ти (Ви) зміг (змогли) в п’ятихвилинній доповіді так вичерпно розкрити цю тему!

За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата:

Дякую!

О, дякую за комплімент!

Ви так люб’язні!

Мені приємно це чути!

Ви мені лестите!

На жаль, це лише комплімент.