Бар’єри у спілкуванні
Комунікативний бар'єр, за визначенням А.А.Рояк, це своєрідний соціально-психологічний феномен, який виявля-ється як деякий результат переживання особистістю труднощів спілкування.
Серед бар’єрів спілкування насамперед прийнято виділяти такі:
Політичні – порозумітися можуть заважати суттєві розходження у політичних пріоритетах і поглядах партнерів по спілкуванню.
Світоглядні, культуральні, релігійні – спосіб сприйняття світу, розбіжності у культурних традиціях і віруванні можуть також бути суттєвою перешкодою для порозуміння, особливо, коли людині не властива толерантність до представників інших культур, прихильників інших релігійних культів. Часто наявність такого бар’єру – це ознака низької внутрішньої культури й освіченості людини.
Соціальні – причиною труднощів у спілкуванні можуть стати різне соціальне положення та соціальний статус учасників комунікативного процесу. Людині, яка жила все своє життя поза межею бідності, важко зрозуміти потреби людини, якій ніколи не бракувало засобів, необхідних для виживання, і навпаки. Так само важко знайти спільну мову може бути для представників різних соціальних щаблів, керівників і підлеглих.
Мовленнєвий – незнання мови партнера по спілкуванню.
Освітній – різний рівень освіченості і загального інтелектуального розвитку може також заважати людям порозумітися, особливо, якщо та людина, яка має «вищий IQ» не вміє бути доступною.
Психологічні – перешкодою у спілкуванні та налагоджені взаєморозуміння можуть стати особистісні характеристики людей. Певні характерологічні риси, наприклад зухвалість, безвідповідальність, лукавство, без- принципність однієї людини можуть бути абсолютно неприйнятними для іншої.
Фізичні – відстань, реальні фізичні перешкоди тощо.
Бар’єри у спілкуванні заважають учасникам цього процесу слухати і чути один одного.
Способи нейтралізації бар’єрів у спілкуванні
Подолання фонетичного бар'єру. Щоби бути правильно витлумаченим, треба говорити виразно, розбірливо, достатньо голосно, уникати скоромовки. Виконання такого роду умов покращує "прохідність" інформації, оптимізує комунікацію. Проте, окрім перерахованих загальних положень, можна вказати і деякі цілком конкретні закономірності сприйняття мовлення іншого. Такого роду закономірності виявлені в численних експериментах, присвячених вивченню порівняльної ефективності в спілкуванні різних фізичних характеристик комунікації - темпу і швидкості мовлення, якості дикції і вимови тощо.
Результати досліджень свідчать про те, що відносно кожного фонетичного параметра існують верхня і нижня межа сприйняття, що визначаються психофізіологічними можливостями людини. Скажімо, для швидкості мовлення можна знайти таку швидкість (верхня межа), при якій сприйняття неможливе при будь-яких зусиллях слухаючого, оскільки мовлення промовця зливається для нього в один потік; і таку швидкість (нижня межа), коли проміжки між словами стають настільки великими, що неможливо встановити між ними зв'язок. Швидкість мовлення залежить від багатьох змінних: міри знання мови, від ступеня знайомства зі змістом. На сприйняття швидкої або повільної мовлення впливають освіта, прийняті норми (в різних країнах говорять з різною швидкістю), вік, індивідуальні особливості.
Для подолання фонетичного бар'єру надзвичайно важливий зворотний зв'язок. У конкретному випадку спілкування оптимальну швидкість мовлення або дикцію можна встановити по ходу справи, опираючись на реакцію слухача.
Подолання семантичного бар'єру. Семантичний бар'єр є наслідком неспівпадання тезаурусів (від грец. θήσαύρός – скарб; сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом; у вузькому розумінні – словник для пошуку слів певної мови за їхнім змістом) людей. Внаслідок того, що кожна людина має неповторний індивідуальний досвід, вона має і неповторний тезаурус.
Зазвичай людина постійно враховує тезаурус партнера в спілкуванні, хоча і робить це частіше мимовільно, несвідомо. Численні помилки в комунікації пов'язані саме з недооцінкою різниці тезаурусів. Люди дуже часто недооцінюємо різницю тезаурусів, виходячи з презумпції "все всі розуміють так, як я". Тим часом правильною якраз є протилежна сентенція: "все всі розуміють по-своєму".
Подолання стилістичного бар'єру. Тут необхідно уміти правильно структурувати інформацію, що передається, так, щоб вона легше розумілася, краще запам'ятовувалася. Для цього існують щонайменше два основні прийоми: правило рамки і правило ланцюга.
Суть першого правила полягає в тому, що вся призначена для запам'ятовування інформація в спілкуванні має бути укладена в рамку, яка якраз і задає структуру. Рамку в спілкуванні створює початок і кінець розмови. На початку повинна бути вказана мета, перспективи, передбачувані результати спілкування, в кінці повинні бути підведені підсумки, показана ретроспектива і відзначена ступінь досягнення мети.
Необхідність використовування правила рамки перш за все обґрунтовується простим психологічним законом роботи пам'яті, відкритим в кінці ХІХ ст. Німецький психолог Герман Еббінгауз встановив так званий чинник ряду: початок і кінець будь-якого інформаційного ряду, з чого б він не складався, зберігається в пам'яті людини краще, ніж середина. Значить, дотримуючись правила рамки, промовець може бути упевнений, що сама рамка запам'ятається, а в ній найголовніше.
Структуризація повідомлення може здійснюватися за рахунок застосування правила ланцюга. Правило ланцюга визначає "внутрішню структуризацію", задаючи будову спілкування "зсередини". Застосування даного правила зв'язано з тим, що зміст спілкування не може бути безформною купою різноманітних відомостей, воно повинно бути якимсь чином збудовано, сполучено в ланцюг. Причому якість ланцюга може бути різною: простий перелік - "по-перше, по-друге"; ланцюг може бути ранговим - "спочатку про головне; і, нарешті, менш істотне"; логічним - "якщо це, то тоді - те-то, раз ми згодні з цим, отже, це теж вірно". Будь-який ланцюг, упорядковуючи, зв'язуючи, організовуючи зміст, як і рамка, виконує відразу дві роботи. По-перше, він дозволяє поліпшити запам'ятовування, і, по-друге, допомагає структурувати інформацію відповідно до очікувань співбесідника.
Подолання логічного бар'єру. Логіка, як відомо, буває різна, тож у процесі спілкування важливо врахувати і улюблену логіку партнера. Подолання логічного бар'єру пов'язано зі знанням ефективності різних аргументів і способів аргументування. Виділяється два основні способи побудови аргументування: висхідний і низхідний. Висхідне аргументування - ця така побудова послідовності аргументів, при якій їх сила зростає від початку до кінця повідомлення. При низхідному аргументуванні, навпаки, сила аргументів спадає до кінця повідомлення. Необхідно підкреслити, що поняття "сила аргументу" - суб'єктивне, тобто визначається суб'єктивною значущістю аргументів для даної людини або групи людей.
У випадку, коли слухач не дуже зацікавлений темою повідомлення, і метою промовця є привернути увагу слухачів, найсильніший і важливий аргумент слід представити на самому початку. Для людей з високою зацікавленістю і високим освітнім рівнем найбільш ефективна висхідна система аргументування, а для людей, не зацікавлених в тому, про що піде мова, і низьким освітнім рівнем - низхідна. Таким чином, спосіб якнайкращої побудови аргументування прямо пов'язаний зі сприйняттям логіки різними людьми.
С.Ховленд і У.Менделл на основі проведених досліджень стверджують, що людям з високою зацікавленістю і високим інтелектуальним рівнем ефективно не підказувати висновку - вони зроблять його самостійно, у разі ж низького рівня освіти слухачів висновки необхідні.
Двосторонньо аргументоване повідомлення має більше переваг і є більш ефективним: а) в освічених аудиторіях, б) коли відомо, що аудиторія розходиться в думці з комунікатором, в) коли є вірогідність контрпропаганди в майбутньому. Одностороннє аргументування краще, коли позиції реципієнта і комунікатора схожі, і надалі не передбачається контрпропаганди. Двосторонньо аргументоване повідомлення в групах з низьким освітнім рівнем не тільки неефективне, але навіть викликає негативні ефекти.
Одна з найважливіших задач у процесі спілкування – це привернення й утримання уваги співрозмовника, слухача. Утримання уваги співрозмовника і своєї уваги допомагає нейтралізувати уникнення як комунікативний бар’єр.
Привернення уваги. Тут можуть бути задіяні внутрішні (актуальність, важливість, значущість подразника для людини) та зовнішні фактори (новизна, несподіваність, інтенсивність чи фізичні характеристики подразника).
Перший спосіб привернення уваги – прийом «нейтральної фрази»: на початку промови, виступу вживається фраза, прямо не пов’язана з основною темою, але напевне (і промовець це точно знає) важлива для усіх присутня, така, яка має для них певний важливий сенс, і тому вона «збирає увагу» у сіх присутніх і концентрує на тому, хто говорить.
Другий спосіб – прийом «заманювання»: промовець спочатку вимовляє щось таким способом, що його дуже важко зрозуміти (дуже тихим голосом, монотонно чи нерозбірливо з поганою артикуляцією). Слухачеві доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і передбачають зосередження уваги на промовцеві. Врешті промовець «заманює» слухача у свої «сіті».
Третій спосіб – встановлення зорового контакту між промовцем і слухачем. Уважно дивлячись на людину, промовець привертає її увагу і навпаки, постійно «уникаючи» погляду промовця, слухач показує, що не бажає спілкуватися.
Утримання уваги. Уміння утримувати увагу спів-розмовника пов’язане з усвідомленням тих самих чинників, котрі використовують при приверненні уваги. Однак цього разу це ще й боротьба з тим, щоб увага партнера по спілкуванню не відволікалася сторонніми подразниками.
Перша група приймів підтримання уваги зводиться фактично до того, щоб, по можливості, виключити усі сторонні впливи, максимально «ізолюватися» від них. Тому цю групу можна назвати «прийомами ізоляції». Якщо для промовця важливіше забезпечити «ізоляцію» від зовнішніх перешкод, то для слухача актуальним є вміння «ізолюватися» від внутрішніх чинників. Тому прийомами підтримання уваги для слухача є навички ефективного слухання, уміння не відволікатися на власні думки і не втрачати інформацію.
Друга група прийомів підтримки уваги - це прийом "нав'язування ритму". Увага людини постійно коливається, і якщо спеціально не докладати зусиль до того, щоб весь час її відновлювати, то вона невідворотно вислизатиме, переключатиметься на щось інше. Особливо сприяє такому відволіканню монотонний, одноманітний виклад. Подолання такого роду перешкод можливе завдяки постійній зміні характеристик голосу і мовлення. Найпростіший спосіб - задати потрібний ритм розмови.
Наступна група прийомів - "прийоми акцентування". Вони застосовуються в тих випадках, коли треба особливо звернути увагу партнера на визначені, важливі, з погляду промовця, моменти в повідомленні, ситуації тощо. "Прийоми акцентування" умовно можна розділити на прямі і непрямі. Пряме акцентування досягається за рахунок вживання різних службових фраз, значення яких і складає залучення уваги, таких, наприклад, як «прошу звернути увагу», «і, що важливо, …» тощо. Непряме акцентування досягається за рахунок того, що місця, до яких потрібно привернути увагу, виділяються із загального контексту завдяки побудові спілкування за рахунок контрасту - вони "організовуються" так, щоб контрастувати з навколишнім тлом, і тому "автоматично" привертають увагу.