3. Проблема формування та 3mict ідеології українського національного відродження

Порух українського народу до формування суверенної i незалежної держави, відродження та розвитку національної культури потребує нової ідеології - ідеології національного відродження, злагоди, співдружності та співтворчості народів, що проживають на території України та за її межами. Фундаментальні ідеї ідеології національної злагоди вистраждані всім суперечливим розвитком української культурно-національної традиції, живуть у свідомості, почуттях i волі більшості народних мас, політичних програмах різноматних партій. Проте ще не одержали теоретично виваженого й систематизованого викладу як гуманітарна стратегія державного будівництва i культурного відродження нації.

Марксистсько-ленінська ідеологія, основним змістом якої були пролетарська революція, диктатура пролетаріату та соціалістичне (а згодом i комуністичне) будівництво, сприймалась українською культурно-історичною традицією далеко не однозначно. Тому впровадження цих ідей в українську культуру мало суперечливий i навіть конфліктний характер. 3 одного боку, українство сприймало i підняло конструктивний зміст обґрунтованих К.Марксом тез про розвиток робітничої справи, що неминуче веде до радикальних соціальних перетворень, з другого - фактично ніколи не погоджувалось, а навпаки - заперечувало i відторгало ідеї пролетарської революції, усуспільнення власності та диктатури пролетаріату. Наприклад, М.Драгоманов вважав, що соціалістичні перетворення в Україні здійснить простий народ, трудящі люди. Biн активно заперечував ідею диктатури пролетаріату, наголошував на особливості, унікальності неповторності поруху українства до соціальної справедливоcтi, підкреслював генеральну ідею цього процесу - ідею децентралізації, федеративності, самостійності. Подібні ж думки й обґрунтування cутi робітничої справи в Україні висловлювали й такі мислителі, як С.Подолинський, М.Павлик, I.Франко, Леся Українка, М.Грушевський, В.Винниченко. Незважаючи на досить відчутну розбіжність поглядів на перспективи вирішення української національної справи, вci вони були єдині в розумінні глибинної cyтi (ідеології) цього процесу - ідеї національного відродження України як самостійної i незалежної держави, ідеї соціальної злагоди різних верств населення як необхідної передумови розв'язання соціальних проблем мирним шляхом - парламентськими формами, засобами науки, освіти, культури.

Сьогоденні проблеми державного будівництва i національно-культурного відродження України потребують скрупульозного вивчення i глибокого осмислення здобутків українських мислителів piзниx часів щодо суті й шляхів вирішення ук­раїнської національної справи. Під цим же кутом зору треба вивчати суперечли­вий шлях розвитку української культурно-історичної традиції. Національне відродження не має нічого спільного з ізоляційними настроями i думками, що були завжди притаманними деякій частині української інтелігенції. Повернення до першоджерел не заперечує необхідності збагачення української культурної традиції культурними надбаннями цивілізації, а навпаки, передбачає i прагне її. T.Шев­ченко казав: «I чужого научайтесь, і свого не цурайтесь!» Бо коли культура замикається сама в coбi i прагне увічнити застарілі форми життя, викидаючи будь-який обмін i зіставлення, що стосуються правди про людину i сенс її буття у світі, тоді вона стає безплідною i йде до занепаду. Лише порівняння поглядів, думок, міркувань формує нові конструктивні підходи, визначає її місце роль у контексті загально цивілізаційного розвитку людства.

Формування ідеології національного відродження - своєрідної філософської парадигми державного i культурного будівництва - проблема, розв'язання якої потребує колективних зусиль інтелектуальної еліти України. Залишаючи її для фахового висвітлення, звернемо увагу на тi ідеї, сукупність яких, на наш погляд, становить фундамент ідеології національного відродження. Уважне ознайомлення з культурно-історичною традицією українців показує, що першими серед пер­ших є ідеї суспільної, національної злагоди, співробітництва народів i держав, сумлінної праці, соборності, духовності екології та охорони здоров'я.

Ідея національної злагоди, співдружності й співпраці вcix народностей i верств населення, що проживають на певній території, одвічно притаманна українському народові. Як свідчить М.Грушевський, князів i простий люд єднали спільна праця та вірування, народні традиції i звичаї. Гарантом справедливості суспільних справ i соціальних відносин було народне віче. Ідея національної злагоди зафіксована у звичаях нашого народу (див.: Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен, 1958) як одна з найвищих чеснот української духовності. Вона відтворена в поезіях Т. Шевченка і Jleci Українки, творах І.Фран­ка i В.Стефаника, М.Рильського i Д.Павличка, I.Драча i В.Вінграновського, О.Гончара та інших видатних майстрів слова. Ідея національної злагоди базується на прагненні до соціальної справедливості шляхом колективної праці, че­рез боротьбу з соціальним злом i різноманітними формами гноблення. Разом з тим вона не несе в coбi закликів до насильницького усуспільнення власності, встановлення панування одних верств населення над іншими. Основа національ­ної злагоди українців - в соціальній piвностi трудівників, що множать добробут власною працею.

Внутрішня злагода народу органічно поєднується з його зовнішньою злагодою - історично глибоким i незаперечним настроєм на співдружність з іншими народами i державами. Чеснота рівноправного міжнародного співробітництва одвічно притаманна українському етносу. Українці ніколи нікого не завойовували, не підкоряли собі країн i народів, силоміць не приєднували до свої держави інших земель, хоч, як свідчать історичні джерела, вирізнялися не лише добродушністю i привітністю, а й мужністю і войовничістю.

Співдружність iз сусідніми народами є однією з найхарактерніших рис українського нaцioнaльнoгo духу. В доступних нам українських культурологічних та історичних текстах не трапляються настанови чи заклики до колонізації інших земель. Навпаки, родюча земля, квітуча природа, сприятливий клімат та інші чинники сформували внутрішню настанову народу на досягнення добробуту на своїй землі, а не за и межами.

Головне джерело добробуту українська інтелектуальна традиція вбачає у власній npaцi на власній землі, а не в колонізації, як, наприклад, німецький національний дух (Г.Гегель) чи ортодоксальне російське слов'янофільство. Чесно­та вільної npaцi - одна з головних в українській національній ідеї. Червоною ниткою вона проходить через всю культуру - казки i приказки, фольклор, художні твори, штормят, історичні, філософські трактати. Чільне місце посідає вона в уяві українців про майбутнє Загадаймо хоч би «Сон» Т.Шевченка. Яке майбутнє примарилося гepoїнi вірша? Може, «золоті палати», де вона коротає час, що в одному із снів побачила Bipa Павлівна - головна дійова особа роману М.Чернишевського «Що робити?» Українська трудівниця побачила себе й свого сина вільними (від кріпацтва) людьми, якi:

«...на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть...»

Як бачимо, працюють всі - i малі, i дорослі. Поет не випадково підкреслив

цю думку. Biн звеличив ідею вільної праці як основи добробуту й щасливого майбутнього, змалював працьовитість як одну з визначальних рис українського національного характеру.

Працьовитість українського народу органічно пов'язана з бережливістю. І це не випадково. У кожного народу найбільш було в ціні те, що здобуто власною працею, полито потом. Споконвіку українці бережливо ставилися до ре­зультатів своєї праці, дбали про житло, худобу i реманент, але найбільше любили i шанували землю, бо саме вона - головна годувальниця трударя. Народ піклувався про землю, захищав и від завойовників, завжди по-господарському ставився до неї. Більш як ciмдecятиpiчнe одержавлення землі підточило, але не знищило одвічне господарське, дбайливе ставлення українців до землі, не викорінило генетично притаманне їм екологічне світосприйняття.

Чорнобильська катастрофа - нема лиха без добра - здійснила своєрідну екологічну революцію в свідомості нових поколінь українців: вона піднесла екологію (i охорону здоров’я людини) до рангу одного з головних чинників виживання нації. Екологічна ідея, охорона здоров'я людини на сьогодні є однією з генералізуючих ідей ідеології національного виродження i культурного будівництва.

Українська національна ідей, що знаходить теоретичне відбиття в ідеології національного виродження, має загальнолюдський характер. Вона органічно входить у світовий духовний контекст, збагачує культуру новими барвами, спонукає людей до творчості.