7.3. Землекористування фермерського господарства

Селянське господарство, ставши власником землі, не вправі до 1 січня 2007 р. продавати або іншим способом відчужувати приналежну йому земельну ділянку, крім міни, передачі в спадщину і вилучення для суспільних потреб (п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України).

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації .

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтовання розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Громадянам України – членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Важливим фактором забезпечення інтересів селянського господарства є правило щодо місця виділення земельної ділянки. Установлено, що земельні ділянки надаються, як правило, єдиним масивом, з розташованими на ньому водними джерелами і лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих об'єктів комунальних мереж (доріг, електро- і телефонних ліній, газо – і водопостачальних систем і інших видів інженерної інфраструктури). Якщо в межах ділянки є землі лісового і водного фондів, вони не передаються в приватну власність, за винятком невеликих ділянок (лісових – до 5 гектарів, водойм і боліт – до 3 гектарів).

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особи,

б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності,

в) земельної ділянки, що використається фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності у членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки(паю).

Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку.

Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство – орендар погоджує з орендодавцем.

Селянське господарство як власник земельної ділянки і землекористувач зобов'язаний проводити наступний комплекс мір:

1) забезпечення цільового призначення землі відповідно до умов її надання. Земля виділяється для виконання сільськогосподарських робіт у самому широкому розумінні. Мова йде про рослинництво, тваринництво, підсобні промисли. Чинне законодавство якоюсь мірою і гарантує таку діяльність, і сприяє їй. Зокрема, закон не встановлює обмежень у спрямованості цієї діяльності, вона може бути різноманітної, але в межах сільськогосподарського виробництва;

2) найбільш ефективного і раціонального, відповідно до проекту внутрішньогосподарського землевпорядження, користування земельною ділянкою. Розумне, наукове і цілеспрямоване використання землі повинне приводити до відновлення всі нових і нових якісних показників ґрунту, і, як наслідок, – до підвищення його врожайності і родючості;

3) виконання комплексу заходів щодо охорони земель здійснюється у відповідності зі ст. 164 Земельного кодексу України. Передбачено, що власник землі робить: раціональну організацію території; збереження і підвищення родючості землі; захист земель від шкідливого впливу природних явищ (ерозії, селів, заболочування, засолення, забруднення); захист від негативного втручання людини (руйнування й ушкодження хімічними, радіоактивними й іншими джерелами) та ін.

4) своєчасне внесення земельного податку або орендної плати. Що стосується плати за землю, то, відповідно до Закону України “Про плату за землю” від 3 липня 1992 р., вона встановлена як податок з одного гектара ріллі і багаторічних насаджень, косовиць і пасовищ. Щодо орендної плати передбачено, що розмір, умови і терміни її внесення встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Розмір цієї плати не може бути менше розміру податку за землю, що орендується, а при оренді земель сільськогосподарського призначення не може перевищувати цього податку;

5) недопущення порушення прав власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі й орендарів.;

6) збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруджень, границь зрошувальних і осушуваних систем.

7) дотримання режиму санітарних зон і особливо охоронюваних територій. Мова йде про землі, для яких встановлений особливий режим використання, тому що це землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення.

8) передбачається і таке зобов'язання, як дотримання правил добросусідства, що закріплені в главі 17 Земельного кодексу України. Як видно, усі ці обставини можуть бути реалізовані тільки на основі взаємності, тобто домовленості між сусідами. На жаль, як прийнято в нашій практиці, усі ці відносини часто носять характер джентльменських угод. Але проходить час, і всі усні домовленості забуваються. От чому вони повинні закріплюватися в письмових договорах без указівки термінів.