2. Слово людське і Слово божественне в концепції філософа

Для пояснення феномена слова Ганс Георг Гадамер залучає положення христології, зокрема вчення про інкарнацію. Порівнюючи Слово божественне з людським, він відзначає що між ними існує певний момент «творчої подібності» [8, 503]. І Слово Боже, і слово людське мають творче начало, але творять по-різному. «Божественне Слово хоча й творить світ, але аж ніяк не в тимчасовій послідовності творчих думок і днів творення. Людський дух має цілісність своїх думок лише в часовій послыдовності» [8, 503].

Слово – це втілення. Гадамер, спираючись на праці Фоми Аквінського, говорить про подібність відношення духа й слова з відношеннями між Іпостасями Святої Трійці. «Нам тим більше варто звернути увагу на цей основний момент християнської релігії, що для християнської думки ідея інкарнації найтісніше пов’язана із проблемою слова» [8, 486]. Філософ аналізує погляди своїх попередників, які говорили про відношення мислення й мови, зокрема роботи Отців церкви, у працях яких зроблений переворот у потрактуванні слова, адже тепер «логос звільняється, нарешті, від свого спіритуалістичного характеру...» [8, 486], феномен мови звільняється «з його заглибленості в ідеальність змісту» і стає об’єктом філософського осмислення. Отже, слово християн стає протилежністю ідеальному логосу греків.

Гадамер розглядає вчення про Святу Трійцю як приклад у вивченні слова. Він пише: «...Власне, акт порятунку, послання Сина, містерія інкарнації у пролозі Євангелія від Іоанна описується як явлення Слова. Екзегеза вбачає в озвученні слова таке ж диво, як у тому, що Бог став плоттю» [8, 487].

Християньке вчення дало змогу Гадамеру по-новому глянути на «містерію мови і її зв’язок з мисленням». Він твердить, що мислення (внутрішня мова) стає мовою зовнішньої, тобто «слово стає плоттю й знаходить зовнішнє бутя» [8,488].

Гадамер акцентує також увагу на вченні Августина про «істинне слово», «слово серця», яке є дзеркалом і образом Слова Божого. Це дає йому підстави говорити, що диво мови служить дзеркалом для таємниці Трійці, тому що слово нічого не має від себе, але тільки від знання, з якого народжується (порівн. там же). Буття слова полягає лише в тому, «що воно розкриває, робить очевидним» [Там же].

Отже, спираючись на християнське вчення про інкарнацію, Ганс Георг Гадамер проводить аналогію між втіленням слова людського й Слова Божого. Однак це не заважає йому бачити тих значних відмінностей, які існують між цими поняттями. Спираючись на праці Фоми Аквінського, він вказує на те, що 1) містерія Трійці, Втілення залишається для людини неосяжною за будь-яких мислитель них зусиль; 2) на відміну від Духа Божественного, людський дух спочатку містить слово потенційне, недосконале, слово у його формуванні; у процесі руху думки «дух поспішає від одного до іншого, бігає туди-сюди, зважує одне й інше» [8,493] і тільки після цього ословлює думку; 3) людський дух недосконалий і не може втілитися в слові повністю, оскільки «розсіюється» у думках; звідси множинність слів, а не одне єдине, як у святій Трійці; 4) слово містить у собі субстанцію й природу Отця, а людське слово не може містити в собі річ як ціле [8,494].