4.1. Сутність заробітної плати
Заробітна плата – це винагорода, виражена, як правило, у грошовому еквіваленті, яку згідно з трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це сума грошових коштів, яку отримує працівник за виконання певного обсягу робіт відповідно до кількості й якості затраченої ним праці.
Реальна заробітна плата відображає купівельну спроможність отриманих робітником грошових коштів.
За своєю структурою заробітна плата складається з основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. На деяких підприємствах основна заробітна плата може встановлюватись у вигляді сум відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг).
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає: доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Наприклад, надбавки і доплати за класність водіям, за бригадирство, за суміщення професій, оплата праці у вихідні й святкові дні, премії за виконання й перевиконання виробничих завдань, економію сировини і матеріалів тощо.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені чинним законодавством або здійснюються понад встановлені ним норми. До таких виплат належать: оплата простоїв не з вини працівника, винагороди за відкриття та винахідництво, матеріальна допомога на оздоровлення, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства й інші.
Розміри заробітної плати працівника залежать від складності й умов виконуваної роботи, його професійно-ділових якостей, результатів його праці та кінцевих результатів господарської діяльності підприємства, регулюються податками і максимальною величиною не обмежені.
4.2. Організація оплати праці на підприємстві
Робота з організації оплати праці на підприємстві передбачає вирішення таких завдань, як:
вибір способу побудови заробітної плати працівників підприємства;
визначення форм і систем оплати праці;
розробка системи посадових окладів службовців і спеціалістів;
розробка критеріїв преміювання й встановлення розмірів винагород працівникам підприємства.
Найпоширенішим на підприємствах є застосування тарифної системи. Тарифна система дає змогу порівнювати між собою складність різних видів праці й умов їх виконання і відповідно диференціювати заробітну плату працівників різних категорій та кваліфікацій.
Основними елементами тарифної системи оплати праці є:
тарифно-кваліфікаційні довідники;
тарифні сітки;
тарифні ставки;
схеми посадових окладів.
Тарифно-кваліфікаційні довідники – це нормативні документи, які містять кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами й видами робіт. В Україні застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робітників (ЄТКД). Він призначений для визначення складності різних видів робіт і їх тарифікації, надання кваліфікаційних розрядів робітникам, а також для формування навчальних програм підвищення кваліфікації робітників. ЄТКД містить за кожним розрядом даної професії відповідні характеристики, які складаються з трьох розділів: "Характеристика робіт", "Повинен знати", "Приклади робіт". Розробляються тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) Міністерством праці та соціальної політики України.
Тарифна сітка призначена для визначення співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації, що виконують роботи різної складності. Тарифна сітка являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.
Тарифний розряд характеризує рівень кваліфікації робітника й складності роботи. У більшості галузей промисловості рівень кваліфікації робітників і складність робіт тарифікуються за шістьома розрядами.
Певний розряд присвоюють робітнику за результатами складеного ним іспиту зі знання техніки й виконання робіт відповідного розряду.
Другий елемент тарифної сітки – тарифний коефіцієнт – показує, у скільки разів тарифна ставка кожного розряду кваліфікованих робітників перевищує тарифну ставку робітника першого розряду, яким тарифікується праця некваліфікованого робітника. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці.
Тарифна ставка визначає абсолютний розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Вона встановлюється урядом для кожної галузі окремо, як правило, для робітників, працю яких за складністю відносять до першого розряду.
Тарифні ставки наступних розрядів обчислюються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тарифна ставка є базовою величиною для встановлення рівня оплати праці робітників незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.
Розмір заробітку працівника найнижчої кваліфікації (першого розряду) за відпрацьовану місячну норму часу не може бути нижчим за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати. Мінімальна годинна ставка некваліфікованого робітника (l1) визначається так:
|
(4.1) |
,де l1 – годинна тарифна ставка робітника першого розряду, грн/год;
ЗПмін – встановлена законодавством мінімальна заробітна плата, грн;
ФРЧнм – нормативна тривалість робочого часу за місяць, год.
Відповідно до схеми посадових окладів підприємства оплачують працю інженерно-технічних працівників (ІТП). Розподіл таких працівників за посадами здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури посад службовців і Кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів та службовців. У довіднику містяться характеристики кожної посади, які складаються з трьох розділів: "Посадові обов'язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги".
За допомогою кваліфікаційного довідника можна визначити коло обов'язків кожного інженерно-технічного працівника й службовця, правильно встановити розподіл праці між керівниками та спеціалістами підприємства.
Відповідно до чинного законодавства суб'єкти господарювання мають повну самостійність у питаннях організації оплати праці всіх категорій персоналу. Підприємства самостійно встановлюють форми, системи, розміри ставок. При цьому державні тарифні ставки можуть бути орієнтиром у процесі організації оплати праці.