83 83 83 83 83 83. Історія як об'єктивний процес і наука.

Історія (від грец. historia - оповідь про минулі події, про те, що пізнано) - наука, яка вивчає розвиток окремих держав і народів, а також людства в цілому в усій його конкретності й різноманітності, яке пізнається з метою розуміння його минулого, сучасного стану і перспектив у майбутньому. Є однією із суспільних наук, яка відображає важливу сторону людського колективу, його потребу в самоусвідомленні; однією з форм самоусвідомлення людства Історія є наукою про розвиток суспільства. Вона, як і інші науки, мірою свого розвитку всотувала досвід багатьох людських поколінь, збагачувався і розширювався її зміст, відбувався процес інтенсивного накопичення знань. Всесвітня історія стала охоронцем тисячолітніх надбань людства в усіх галузях матеріального й духовного життя. Цей процес почався в глибоку давнину в усній народній творчості, а на межі V-IV ст. до н. е., з виникненням писемності, тривав в писемних пам'ятках.Упродовж тривалого часу історія мала винятково описовий характер. Безпосереднім об'єктом її уваги були зовнішні, головним чином політичні події людської історії в їх хронологічній послідовності, вивчення окремих аспектів історичного процесу. Тільки пізніше в історичній науці почали вичленовувати елементи, зв'язки, структури людського суспільства, з'ясовувати механізм історичного процесу, її предметом стало конкретне і розмаїте життя людства в усіх його виявах в історичній послідовності, починаючи з появи людського суспільства до наших днів.У вивченні конкретної історії суспільства історична наука спирається на факти минулого й сучасності, в яких відображається об'єктивний процес розвитку людства. Внутрішньою основою історичної науки є накопичення фактів, їх систематизація і вивчення їх взаємозв'язків. Завдяки цьому вд ллося зафіксувати взаємовплив окремих явищ, типовість деяких із них для всіх народів, груп країн, накопичити знання про розвиток суспільства. Важливою складовою розвитку історичної науки є постійне виявлення усієї сукупності фактів про різні події, явища й процеси, вивчення і висвітлення їх. В історії значне місце посідають опис і розповідь, завдяки використанню яких з'являлися численні історичні дослідження, присвячені вивченню окремих подій, локальних явищ, різних фактів життя суспільства. Завдання історика полягало в тому, щоб дати максимально точний і стислий опис подій або явищ, які досліджувалися.

84 84 84 84 84 84 84.

Періодизація історії — поділ історії людства на періоди. В європейській історичній науці прийнято таку періодизацію історії: Доісторичність: поява людини — 3000 до Р.Х. (поява писемності); Стародавність: 3000 до Р.Х. — 476 (зруйнування Риму); Середні віки: 476—1492 (відкриття Америки); Ранній новий час: 1492—1789 (Французька революція); Новий час: 1789—1914 (Перша світова війна); Новітній час: 1914 — сьогодення. Зрозуміло, що однаковості в підходах до проблеми пе-ріодізаціі історії немає: адже виділення періодів в історії залежить від того критерію (або критеріїв), які покладені в основу періодизації. За основу періодизації історії бралися, наприклад, знаряддя праці (У.Ростоу, Д.Белл, О.Тоффлер), зростання народонаселення (Т.Р.Мальтус), географічна середу (Ш. Л. Монтеск) і т.д. Оригінальний підхід до періодизації історичного процесу запропонував І. Г. Фіхте. Він вважав, що "мета земного життя людського роду - вільне і сообразное з розумом улаштування всіх своїх відносин .... Свобода повинна бути ... наукою в розумних законах, згідно яким рід має влаштовувати через вільне мистецтво свої відносини" (Фіхте І. Г. Основні риси сучасної епохи / / Світ філософії: Книга для читання. Ч.2. М., 1991. С.445.). Отже, головний критерій виділення епох у Фіхте - свобода, ступінь віддаленості її від інстинктів. Далі німецький філософ виділяв п'ять епох: "1) епоха, в яку людські відносини встановлюються без примусу, завдяки одному розумному інстинкту, 2) епоха, в яку цей інстинкт, який став слабше і виявляється лише в небагатьох обраних, перетворюється останніми в примусовий для всіх зовнішній авторитет, 3) епоха, в яку відкидається цей авторитет і разом з ним розум в єдиній формі, в якій він виявлявся до цього часу; 4) епоха загального поширення в людському роді розуму у формі науки, 5) епоха, в яку до науки приєднується мистецтво, щоб твердою і вірною рукою перетворити життя згідно з наукою ... Потім наш рід вступає у вищі сфери іншого світу. " Позиція Фіхте, старшого сучасника Гегеля, - це німецький класичний ідеалізм, багато ідей якого були навіяні Просвітництвом і Великої Французької буржуазної револю-цією.