15. Розвиток укр. Освітніх традицій за часів гетьманнщинни.

Розвиток освіти Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. За часів гетьмана І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів і з інших православних країн – Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали видатні вчені, письменники, митці Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, М. Березовський, П. Гулак-Артемовський. Авторитет Київської академії був надзвичайно високим.

Своєрідними філіями Київської академії були колегіуми, засновані у містах Ніжині, Білгороді, Переяславі. У 1779 р. в Полтаві було відкрито слов’янську семінарію, згодом її перенесено До Катеринослава, на землі тодішнього Запоріжжя. З 1780 по 1789 рік у Полтавській семінарії вчився Іван Котляревський, майбутній зачинатель української літератури.

На другу половину XVIII ст. припадають спроби українського громадянства заснувати на території України університет. У 1764 р. представники дворянства передали імператриці Катерині II меморіал з цього приводуАле ні ці, ні пізніші плани не мали успіху: російський уряд відкидав усякі спроби розбудови вищого шкільництва в Україні. Згодом і Київську академію він привів до упадку: в ній та в колегіумах було запроваджено навчання російською мовою, з часом академію перетворено в духовну, колегіуми – в духовні семінарії. Лише у" 1805 р. Слобідська Україна домоглася відкриття університету в Харкові. Засновані ж Катериною II так звані народні училища були розсадниками дрібного русифікованого чиновництва.

У Галичині освіта теж зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини – Успенське ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани, потерпіли від загального занепаду міста і від тих ударів, що їх завдавала православ’ю польсько-католицька реакція спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідоване австрійським урядом; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. Правда, у розвитку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи цісаря Йосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати й утримувати народні школи скрізь, де було близько сотні дітей.

16. Наукові знання і книгодрукування в період гетьманщинни.

Особливий розвиток набули нац.школи світського характеру. Шкільна освіта будувалась на досвіді , який був накопичений ще за часів КР. Першим навчальник закладом вищого ступіня була Острозька греко-словяно-латинська школа, засновала у 1576р. князем Констянтино Острозьким для боротьби проти польсько-шляхетського і католицького засилля. Першим ректором Острозької школи був вчений і письменник Герасим Смотрицький , викладачами школи були відомі діячі острозького науково-літературного осередку В.Суразький, Т.Михайлович, К,Лукаріс,П. Сагайдачний.

Шкільна освіта, як і загалом національно-культурний рух в Україні, у цей час переважно повязано з життям міст. Організація міськиї братств супроводжувалась улаштуванням у них братськиї шкіл. Також важливим осередком освіти у Києві було братство, засноване у 1615р. У 1632р.на базі Київської братської школи та Лаврської школи був створений новий навчальний заклад – Києво-Могилянська колегійя, названа так на честь її проректора митрополита П. Могили. Різніше (1708р) колегія отримала статус академії. ДО академії приймались представники всії станів. Переважну більшість студентів тут становили діти козацької старшини, міщан, селян. Навчання в К-М колегіумі тривало 12 років. Першоосновою всієї навчальної програми в академії, крім вивчення мов, були так звані 7 вільних наук – граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія й музика.

Розвиток освіти і шкільництва того часу був тісно пов'язаний з розвитком друкарської справи. Перша книжка словянсько мовою глаголицею була надрукована в 1483р. у Венеції. У 1491р. у Кракові вийшли книжки кирилецею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, укр., білоруської, болгарської та народів сучасної Югославії. Для друку використовувались виконані в Україні копії церковнословянських рукописів у російській редакції.

У східнословянських народів найпершими зявляються білоруські друковані книги, видання яких повязане з іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517р. скорина надрукував першу книжу «Псалтир» церковнословянською мовою в чеській Празі. 1 березня 1564р. Іван Федоров і Петро Мстиславець відтиснули останні аркуші першої відомої в Росії друкованох книжки «Апостол». У 1565р. вийшов з друку «Часовник» . Але незабаром друкарі виїхали переїхали за литовський кордон. Іван Федоров і Петро Мстиславець знайшли собі пристановище у князівстві Литовському. Тут вони заснували друкарню , з якої в 1568-1569рр. вийшли «Євангеліє учительноє» і «Псалтир». У 1580р. Іван Федоров надрукував в Острозі на Волині «новий завіт»,а в 1581р. вийшла друком відома Острозька біблія. Друкування книжок в Україні було могітним поштовхом для розвитку письменства, оствіти і всіх галузей художньої культури України.