Питання для обговорення:

1. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному житті України із середини 1960-х років. Спроби реформування економіки.

2. Дисидентський рух в Україні: ідейні та організаційні засади діяльності його учасників.

3. Перебудовчий курс М. Горбачова в Україні: причини, суть і наслідки.

Методичні вказівки до семінару:

1. Аналізуючи питання наростання кризи в радянському суспільстві слід звернути увагу, що під опікою партії була діяльність Рад, профспілок, комсомолу та інших громадських організацій, що знижувало їх роль і значення. Головним методом партійної діяльності залишався адміністративний тиск.

Суспільні потреби вимагали виходу на новий рівень розвитку економіки, не дотримуючись ідеологічних догм, і змінити екстенсивну економіку. Але реформи не дали бажаного ефекту через непослідовність, половинчатість, незавершеність. Давалась взнаки важка ноша консервації суспільних структур, потяг до збереження або відродження системи ідеологічних орієнтацій та політичних настанов. Радянська економіка виявилася неспроможною до використання новітніх досягнень науково-технічної революції.

Неоднозначна ситуація склалася і в аграрному секторі економіки України. Тут інтенсивно відбувалося усуспільнення виробництва, втілювалися масштабні програми механізації та меліорації сільського господарства. У розв'язанні проблем розвитку села переважали волюнтаристські, суб'єктивістські підходи.

Криза в економіці поширилась і на соціальну сферу, яка фінансувалася по "залишковому принципу", в той час як Україна несла тягар забезпечення потреб військово-промислового комплексу. Військові замовлення виконували 750 українських підприємств. Монополія центру негативно впливала на економіку та соціальну сферу, бо Москва залишала за собою право приймати рішення з питань розвитку України.

2. Розглядаючи питання про дисидентський рух слід звернути увагу, що після смерті Й. Сталіна і «потепління» внутріполітичного клімату, розпочався новий етап національно-визвольної боротьби в Україні. Варто визначити основні передумови посилення цієї боротьби. Хрущовська "відлига" сприяла зародженню руху та появі борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих згодом шістдесятниками, а за рішуче неприйняття комуністичної ідеології – дисидентами.

Основними течіями опозиційного руху в Україні в 1960-х – 1980-х рр. були: самостійницька, яку представляв національно-визвольний рух підпільних груп; національно-культурницьку, репрезентована рухом шістдесятників; правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).

Зверніть увагу, що дисиденти засуджували тоталітарні методи управління народним господарством, централізоване планування, обмеження прав громадських організацій. У сфері міжнародних відносин, українська опозиція рішуче засуджувала як шовінізм, так і національну обмеженість, виступаючи за самовизначення всіх народів. Слід підкреслити, що знаряддям реалізації своєї мети вони вважали мирні, конституційні методи і не були ворожо налаштовані до чинної системи - просто прагнули "очистити її від накипу", удосконалити. Арсенал форм опору був широкий і різноманітний. Серед них: створення підпільних груп та організацій, поширення листівок, самвидаву, виступи на симпозіумах та конференціях, на судових процесах над дисидентами, мітинги протесту. Боротьба з існуючим режимом тривала і в ув'язненні. Режим придушував інакодумців, використовуючи арешти та засудження до тривалого ув'язнення в таборах і засланнях, ізолювання в психіатричних лікарнях.

У другій половині 1970-х років нові імпульси було дано процесові русифікації, проти якої рішуче виступали дисиденти. Вони засудили викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість та абсолютизування категорій «радянський народ», «злиття націй». Здійснюваний лише мирними, конституційними засобами, цей рух засвідчив невмирущість ідеї незалежності.

3. Радянська влада, знемагаючи від гонки озброєнь, від афганської авантюри, від підтримки міжнародного комунізму, не могла належним чином займатися переоснащенням підприємств, модернізувати їх. Це не сприяло підвищенню життєвого рівня населення, за рівнем споживання на душу населення, в галузі охорони здоров'я. В обстановці, яка склалася на початку 80-х років, ставало все більш очевидним те, що усунути кризові явища, розблокувати механізм гальмування можна тільки радикальними широкомасштабним діями, які охоплюють усі сфери життя суспільства. Це стало очевидним і для здорових сил керівництва країни на чолі з М. Горбачовим, тому було проголошено курс на перебудову радянської системи.

Офіційна концепція перебудови у загальних рисах передбачала побудову гуманного, демократичного соціалізму, який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної держави. Проте саме життя, і це необхідно підкреслити, довело що створена тоталітарна система не піддається реформуванню, М. Горбачов узяв курс на демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Цей курс підтримав народ. Гласність почала поступово переростати у свободу слова. Під тиском демократичної громадськості керівництво КПРС погодилося на проведення перших в історії СРСР альтернативних виборів народних депутатів.

Насамкінець студенти повинні чітко усвідомити, які наслідки для українського суспільства мала лібералізація економічного і суспільно-політичного життя, яким чином ці процеси вплинули на хід історії.