12.3. Стандартизація та сертифікація продукції (послуг)

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації – ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України встановлюють на: 1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення й народного господарства; 4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, інформаційні технології, технічна документація, організація робіт зі стандартизації та метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, навколишнє природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов’язкові й рекомендовані вимоги.

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб’єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими на договірних засадах.

Тема 13. Ефективність діяльності суб’єкта підприємництва

13.1. Загальна характеристика фінансової діяльності підприємства.

13.2. Прибутковість (дохідність) і рентабельність виробництва.

13.3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства (організації).

13.4. Ефективність виробництва (діяльності): сутнісна характеристика, вимірювання та чинники підвищення.

13.1. Загальна характеристика фінансової діяльності підприємства

Зміст фінансової діяльності підприємства – визначення джерел коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізація структура капіталу, розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє.

1. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна.

2. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал У безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.