25.Економічний зміст депозитних операцій,їх класифікація

Депозит-це кошти в готівковій чи безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті які розміщені клієнтами на їх імених рахунках у банку на довірениз засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

1) За категоріями вкладників депозити поділяються на:

-депозити суб’єктів господарської діяльності;

-депозити фізичних осіб;

-депозити банків.

2)За строками використання коштів депозити поділяються на:

депозити до запитання  це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. 

строкові депозити це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. 

26.Встановлення депозитної процентної ставки та фактори,що впливають на її рівень

Процентна ставка за Депозитом встановлюється згідно з чинними на день укладення Договору умовами залучення Депозитів та згідно з умовами Договору. При цьому процентна ставка може бути або фіксованою протягом всього строку Депозиту або встановлюватись із періодичністю, визначеною Договором. Для підписання Додаткової угоди до Договору Вкладник повинен з’явитися до Банку не пізніше дня, що передує дню встановлення процентної 2ставки. У разі, якщо Вкладник не з’явився та не підписав Додаткову угоду до дня, що передує даті встановлення процентної ставки, процентна ставка на наступний період вважається встановленою за згодою Сторін на рівні процентної ставки, що діє в Банку для відповідного банківського вкладу на дату встановлення процентної ставки. По Депозиту на вимогу розмір процентної ставки змінюється протягом строку залучення Депозиту. У разі зміни розміру процентної ставки по Депозиту на вимогу в сторону збільшення новий розмір процентної ставки

вважається погодженим Вкладником.

27. Економічний зміст та загальна характеристика операцій з недепозитного запозичення коштів

Операцію запозичення коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов’язаннями банку. Розвитку підходів до управління недепозитними джерелами коштів банку сприяла концепція пріоритетних стосунків із клієнтами, яка набула розвитку в 70-ті роки. На той час банківська практика розвинених країн переконливо показала, що банк повинен надавати клієнтам усі кредити, які принесуть чистий прибуток. У такому разі завдання менеджерів — забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів та підтримати нормативи ліквідності. За такого підходу рішення про надання позик приймається раніше, ніж рішення про формування ресурсів. Якщо наявних коштів недостатньо, то менеджер змушений шукати найбільш дешеве та доступне джерело швидкого їх поповнення. З цією метою він виходить на фінансовий ринок і купує фонди, тобто запозичує тимчасово вільні кошти в інших учасників.

Основні джерела запозичення коштів для банківських установ такі:

позики у центральному банку (ЦБ);

міжбанківський ринок ресурсів;

проведення операцій РЕПО;

міжнародний фінансовий ринок (євроринок);

ринок депозитних сертифікатів;

ринок комерційних паперів;

позики в небанківському секторі.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ  НЕДЕПОЗИТНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ КОШТІВ

На вибір недепозитних джерел коштів банку впливають такі чинники:

 відносна вартість конкретного джерела;

 граничні строки погашення;

 рівень надійності джерела;

 правила та обмеження щодо використання;

 доступність;

 кредитні можливості банку-позичальника — розмір капіталу, рейтинг, можливості реалізації комерційних паперів тощо.

Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами.

1. Гнучкість управління: у кожний момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, з урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.

2. Висока чутливість до змін ринкової відсоткової ставки: позики здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.

3. Короткостроковий характер операцій запозичення: найпопулярнішими є одноденні позики та зі строками погашення до двох тижнів.

4. Неможливість застосування цінових методів управління, оскільки ставку за позикою встановлює кредитор.