Жеріко. Біг вільних коней у Римі . 1817. Лувр, Париж.

Повернувшись з Італії, він шукає героїчні образи в сучасності. Події, що відбулись з французьким кораблем «Медуза» влітку 1816 р., дали Жеріко сюжет, сповнений драматизму, який звернув на себе увагу громадськості. Після довгої праці Жеріко створює величезне полотно 7х5 м, на якому зображує на плоту багатьох, хто залишився живим, в той момент, коли вони побачили на горизонті корабель.

Жеріко. Плот «Медузи». 1816. Лувр, Париж

Серед них мертві, ті, що зійшли з розуму, напівживі й ті, хто в надії вдивляється в цю далеку, ледь вловиму точку. Від тіла, голова якого вже у воді, погляд глядача рухається далі до юнака, що впав на дошки плота (натурою слугував Делакруа), до батька, що тримає на колінах мертвого сина і зовсім байдуже дивиться вдалину, а потім – до більш активної групи – тих, хто дивиться на обрій, увінчує яку фігура негра з червоною хусткою в руці. Серед цих людей і справжні портретні зображення – інженера Корреара, що вказує на корабель лікарю Савіньї, що стоїть поруч.

Картину написано в суворій, майже похмурій гамі, що порушується рідкими спалахами червоних і зелених плям. Рисунок точний, узагальнений, світлотінь різка, скульптурність форм говорить про міцні класичні традиції. Але сама сучасна тема, розкрита на бурхливому драматичному конфлікті, який дає можливість показати зміну різних психологічних станів і настроїв, доведених до крайньої напруги, побудова композиції по діагоналі, що підсилює драматичний характер зображуваного, -- все це риси майбутніх романтичних творів.

Жеріко після того, як представив картину глядачам у 1819 році, опинився у центрі уваги, серед людей, які були опозиційно налаштовані до існуючого державного устрою, а головне привернув увагу художньої молоді. Серед них був і юний Делакруа, портрет якого виконав Жеріко у 1819 році.

Жеріко. Портрет двадцятилітнього Делакруа . Б. 1819. Музей витончених мистецтв і кераміки, Руан.

Картина «Пліт Медузи», як і ряд попередніх, не була куплена державою, і Жеріко від’їздить до Англії. Там він займається літографією, робить багато малюнків жебраків, бродяг, селян, ковалів, вуглярів і завжди передає їх з великим почуттям гідності і особистої до них поваги (серія літографій «Велика англійська сюїта», 1821). Тут він отримує уроки колоризму у видатного англійця Констебла. І тут, в Англії він знаходить тему своєї останньої великої картини «Дербі в Епсомі»), найбільш простого і найбільш живописного твору, в якому він створив улюблений образ коней, що летять, як птахи над землею. Враження стрімкості підсилюється ще й певним прийомом: коні й жокеї написані дуже ретельно, а тло – широко.

Жеріко. Дербі (Перегони) в Епсомі . 1821. Лувр, Париж

Пристрасть до гарячих некерованих коней стала фатальною для художника. Наприкінці 1822 року кінь скинув його на груду каміння. Тяжко хворим він повертається до Франції. Серед робіт останнього періоду «Вапнякова піч», котра зіграла важливу роль в розвитку реалістичного пейзажу.