
- •Тема 32. Мистецтво Західної Європи кінця хvііі – поч. Хіх ст.
- •Французьке мистецтво останньої чверті хvііі – і третини хіх ст.
- •П.Віньйон. Церква Мадлен.
- •Інтер'єр церкви Мадлен.
- •Вівтар церкви Мадлен.
- •А.Канова. Тесей і Мінотавр. 1781-1783. Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
- •А.Канова. Монумент папі Клименту 14.
- •Ясон, 1803-1803 год. Музей Торвальдсена, Копенгаген
- •Ганимед, кормящий орла Зевса, 1817 год. Музей Торвальдсена
- •Б.Торвальбсен. Геба. 1806. Б.Торвальдсен. Венера с яблоком Музей Торвальдсена, Копенгаген
- •Три грації .1817. Три грації. 1821. Три грації. 1842.
- •Ампір й академізм в живописі.
- •Жак Луї Давид. Автопортрет 1791. Галерея Уфіцци, Флоренція, Італія
- •Клятва Горациев. 1784. Лувр, Париж.
- •Смерть Марата. 1793.
- •Сабінянки, що зупиняють битву між римлянами і сабінянами. 1799.
- •Енгр. Портрет Луї Франсуа Бертена Старшого. 1832. Лувр, Париж.
- •Романтизм 20-30-х років.
- •Жеріко. Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії, що йде в атаку. 1812. Лувр, Париж.
- •Жеріко. Поранений кірасир, що покидає поле бою. 1814. Лувр, Париж.
- •Жеріко. Біг вільних коней у Римі . 1817. Лувр, Париж.
- •Жеріко. Плот «Медузи». 1816. Лувр, Париж
- •Жеріко. Портрет двадцятилітнього Делакруа . Б. 1819. Музей витончених мистецтв і кераміки, Руан.
- •Жеріко. Дербі (Перегони) в Епсомі . 1821. Лувр, Париж
- •Жеріко. Піч для випалення вапна. 1822.
- •Жеріко. Портрет божевільного. Гентський музей витончених мистецтв, Бельгія.
- •Жеріко. Портрети божевільних.
- •Відступ з Росії. Б.. 1818.
- •Делакруа. Автопортрет. 1842.
- •Делакруа. Човен Данте. 1822, Лувр, Париж.
- •Делакруа. Різанина на Хіосі. 1823–1824. Лувр, Париж.
- •Делакруа. Греція на руїнах Міссолунги. 1826.
- •Делакруа. Смерть Сарданапала. 1827. Лувр, Париж.
- •Делакруа. Човен Дон Жуана. 1840. Лувр, Париж.
- •Делакруа. Свобода, що веде народ. 1830. Лувр, Париж.
- •Делакруа. Полювання на левів в Марокко. 1854. Ермітаж, Санкт-Петербург.
- •Делакруа. Гра тигреня з тигрицею. 1830.
- •Делакруа. Алжирські жінки. 1833–1834. Лувр, Париж.
- •Делакруа. Фрески на західній стіні Бурбонського палацу. 1833-1847.
- •Делакруа. Розпис плафону Бурбонського палацу. 1833-1847.
- •Делакруа. Фредерік Шопен. Делакруа. Жорж Санд, 1838
Романтизм 20-30-х років.
Поразка Наполеона біля Ватерлоо і наступна реставрація Бурбонів принесли для передової інтелігенції Франції розчарування у можливості перебудови суспільства, про яке так мріяли просвітителі ХУІІІ ст. З крахом суспільних ідеалів руйнувались і основи класицизму. На противагу йому народжується новий напрям – романтизм.
Він виник як опозиція класичній школі Давида, академічному мистецтву, яке йменується “школою” взагалі. Але це була й опозиція всій офіційній ідеології епохи реакції, протест проти її міщанської обмеженості. Романтики тяжіли до екзотики, до історичних і літературних сюжетів, до всього, що стояло над “прозою життя”, ставило митця над “сірою повсякденністю”. Тому в їхніх картинах багато нервовості, гри уяви, мрійливості. Їхній збуджений, гарячий колорит, моделювання форми, що ґрунтується на сильних контрастах кольорових плям, експресивний малюнок із свідомим уникненням класичної витонченості, їх смілива, часом хаотична, композиція, позбавлена величності, -- все це вкрай дратувало академістів.
Романтизм утверджувався в боротьбі з представниками старого стилю. Суперечкам не було кінця. Так, Енгр говорив, що Делакруа “малює скаженою мітлою ”, а Делакруа й інші романтики звинувачували Енгра в холодності, раціоналізмі, в тому, що він не творить, а “розмальовує” свої картини (як діти, коли розфарбовують книжки з малюнками). То була ворожнеча не лише двох яскравих, таких різних індивідуальностей, а й ворожнеча двох художніх світоглядів. Боротьба тривала майже півстоліття, романтизм добивався визнання дуже довго.
Першим художником романтичного напряму був Теодор Жеріко.
ТЕОДОР ЖЕРІКО
26 вересня цього року виповнилось 220 років від дня народження Теодора Жерико (1791-1824), французького художника.
Теодор Жеріко (1731-1824) – майстер героїчних сюжетів, монументальних полотен. У нього є і класичні риси, і могутнє реалістичне начало, що справило великий вплив на мистецтво реалізму середини ХІХ ст. Проте при житті він достойно оцінений був лише не багатьма близькими друзями.
Жеріко отримав освіту в майстерні Клода Верне, потім був учнем Давида, тоді – Герена, де опанував міцний рисунок і композицію. Серед попередників минулих епох його приваблювали майстри могутнього і широкого колоризму – Караваджо, Сальватор Роза, Тиціан, Рембрандт, Веласкес.
Першим твором, який мав успіх в Салоні 1812 р., і за який Жеріко отримав золоту медаль, була картина-портрет “Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії, що йде в атаку”.
Жеріко. Офіцер кінних єгерів імператорської гвардії, що йде в атаку. 1812. Лувр, Париж.
На здибленому коні, розвернувшись корпусом до глядача, з оголеною шаблею представлений офіцер, що кличе солдат до бою. Романтика наполеонівської епохи, такою, як її уявляли сучасники художника, висловлена тут з усім темпераментом двадцятилітнього юнака.
Проте наступна картина “Поранений кірасир, що полишає поле бою” (1814) не принесла очікуваного визнання.
Жеріко. Поранений кірасир, що покидає поле бою. 1814. Лувр, Париж.
Жеріко багато чого зближувало з класикою і класицизмом. Точний рисунок, чіткий контур, пластичність форм, модельованих світлотінню, а головне – потяг до монументального, епічного, до образів широко громадянського звучання ріднили Жеріко з Давидом.
В 1816—17 рр. Жеріко жив в Італії. Знайомство з творами майстрів епохи Відродження поєднувалось з враженнями від повсякденного життя. Художника особливо захоплювали перегони неосідланих коней, які він побачив в дні лютневого карнавалу в Римі. В живописній серії «Біг вільних коней» пензля Жеріко доступна і виразна точність репортажу, і стримана героїка в неокласичному дусі. В цих творах остаточно сформувався його індивідуальний стиль: могутні, грубуваті форми, передані великими рухливими плямами світла