Тема 5. Концепції витоків книгодрукарства в Україні

М. Тимошик виділяє чотири концепції зародження українського друкарства.

Російська концепція: після заснування першої друкарні в Росії 1564 р. російський першодрукар Іван Федоров, прибувши через Білорусь в Україну, заснував у Львові друкарню і 1574 р. видав “Апостол” – першу українську друковану книгу (П. Попов, О. Сидоров, А. Зернова, О. Дей, сучасні російські учені).

Концепція західних учених: до приїзду І. Федорова книгодрукування на західноукраїнських землях вже існувало (Є. Бандтке, Д. Зубрицький).

Концепція І. Огієнка: час виникнення українського друкарства датується 1491 р. Дослідник виділив два періоди поширення друкарства українськими теренами: 1) поза етнічними землями; 2) власне на українських землях.

До першого періоду науковець відніс видавничу діяльність Швайпольта Фіоля (близько 1460 р. – після 1525 р.). Народився Ш. Фіоль у Франконії. Його рід емігрував до Польщі – спершу до Любліна, потім до Кракова. Головним ремеслом Ш. Фіоля було гаптярство золотом та коштовним камінням. Крім того, він був здібним до інженерних робіт, у Німеччині вивчив ремесло гірничого інженера-механіка. У 1483 р. Ш. Фіоль заснував у Кракові друкарню (участь у фінансуванні брав Йоган Турзон), а вже восени 1491 р. його заарештувала й протримала до середини 1492 р. Видані Ш. Фіолем книжки – перші датовані кириличні друки. Їх появу відносять до 1491 р., але з огляду на порівняно повільні темпи тодішнього друкування припускають, що за один рік Ш. Фіоль не міг видати 4 великоформатні видання: Тріодь пісну, Тріодь цвітну, Октоїх і Часослов (збереглася звістка про надрукований Псалтир). П. Попов доводить, що друкування почалося не пізніше 1485 р.

Ґрунт для створення слов’янського друкарства підготували православні викладачі та студенти Краківського університету. Я. Ісаєвич припускає участь в організації друкарні єдиного відносно близького до Кракова православного культурного центру – Перемишльської єпископії, стольне місто якої було осередком літописання, розвитку письменства й образотворчого мистецтва.

Українські вчені переконані, що Ш. Фіоль друкував книжки на замовлення української православної громади. На підтвердження цієї гіпотези вони наводять такі аргументи:

- у друках не було додатку, який вживали католики;

- ще І. Франко висував гіпотезу, за котрою Ш. Фіоль друкував книги заходом і накладом К. Острозького (старшого), хоча не вмотивовував цього твердження. Пізніше дослідники з’ясували, що друкар жив у Кракові в будинку, який належав князю, і міг познайомитися з українськими магнатами завдяки гаптуванню;

- видання оформлені за традиціями рукописних західноукраїнських книжок (О. Орос упевнений, що першоджерелами для цих видань слугували рукописи ХІV – ХV ст., створені в Грушівському монастирі);

- книжки набрані за тогочасним українським правописом, мова має відзнаки живої української, післямови українськомовні.

І хоч з друкарського боку видання Ш. Фіоля не позбавлені вад (через бажання наслідувати рукописну традицію немає прогалин між словами, краї набору нерівні, наявність декількох варіантів літер), поява першої кириличної друкарні створила передумови для подальшого поширення грамоти, пожвавлення літературного процесу, стала істотним чинником зміцнення міжслов’янських культурних взаємин, розвитку видавничої справи.

Також поза етнічними українськими землями книговиданням займався Франциск Скорина (близько 1485 р. – близько 1550 р.). 1516 р. у Празі він заснував друкарню, в якій протягом 1517 – 1522 рр. видав 22 біблійні книги (повної Біблії не надрукував). Переклад Святого Письма народною мовою й видання в зручному для домашнього читання невеликому форматі, з багатьма привабливими гравюрами й оздобами стало визначним фактом для того часу. Згодом Ф. Скорина переїхав до Вільна, де 1522 р. надрукував “Малу подорожню книжку”, яка містила Псалтир, Часослов, святці, акафісти й була призначена для простих людей, мандрівних торговців, ремісників. 1525 р. видав Апостол. Припинив видавничу діяльність 1525 р. через судовий процес із родичами та інші несприятливі обставини.

Значення: не заклав постійного друкарства, але підготував добрий ґрунт для книговидавництва у Львові, Острозі; його книги були зразком у мовному й друкарському відношеннях, мали велике поширення й наслідувалися. Друки Ф. Скорини відзначалися чіткістю й чистотою шрифту, зручним форматом, великою кількістю гарних гравюр.

До другого періоду І. Огієнко відніс діяльність Івана Федорова з Петром Мстиславцем у 1569 р. у містечку Заблудів. За сучасним територіальним розподілом воно відноситься до Білорусі. Однак, зважаючи на спільність віри, тодішньої держави, інтересів, обмін досвідом, а головне – що ця територія була мішаною українсько-білоруською, науковець був переконаний, що доречно розглядати білоруські та віленські друкарні як частину історії українського книговидання.

Концепція О. Мацюка і Я. Запаска: зачинателем українського друкарства слід вважати Степана Дропана, який 1460 р. заснував у Львові друкарню, а згодом передав її до Свято-Онуфріївського монастиря, а фундатором постійного книгодрукування на українських землях – І. Федорова.

Питання для самоконтролю

1. Перелічте концепції виникнення українського книгодрукування.

2. Які аргументи підтверджують, що Ш. Фіоль друкував книжки на замовлення української православної громади?

3. Кого вважаємо засновником українського друкарства, а кого – фундатором постійного книгодрукування в Україні?