Тема 2. Походження слов’янської писемності

На сьогодні походження слов’янського письма остаточно не з’ясовано через недостатність джерел й існування двох слов’янських азбук – кирилиці та глаголиці. Довгий час усталеною була концепція, за якою кирилиця (за іменем Кирила) виникла на початку 60-х років ІХ ст. внаслідок діяльності солунських братів Кирила та Мефодія. У Київську Русь кирилиця потрапила після релігійної реформи Володимира Святого 988 р. з Болгарії у вже сформованому вигляді.

В. Міллер, Е. Георгієв, С. Висоцький, М. Брайчевський доводять, що кирилиця сформувалася еволюційно-історичним шляхом, внаслідок спілкування слов’ян із греками. М. Брайчевський виділив три етапи розвитку слов’янської писемності:

1) існування (прото-)ієрогліфічного письма, означеного в чорноризця Храбра у творі “Про слов’янські письмена” “чертами і різами” (можливо, це знайдені в Північній Надчорноморщині так звані сарматські знаки). Достеменно невідомо, що це означає, але безумовно йдеться не про алфавіт, а про знаки, які мали семантичне значення. М. Брайчевський розрізняє ці знаки за методом виконання: “черти” від “чертити”, “креслити” – наносити на якусь поверхню знаки способом малювання або писання за допомогою барвника; “різи” від “різати” – зарубки або символи, прокреслені за допомогою леза чи вістря. Однак це письмо не дістало завершення через поширення грецької писемності;

2) пристосування грецького алфавіту, запозиченого скіфами та праслов’янами в еллінів, до потреб місцевого населення (друга чверть І тис. до н. е.). Цю писемність учений назвав протокирилицею (за Храбром, письмо “без устроєнія”). Ймовірно, вона складалася з 27 літер (23 грецьких і “Б”, “Ж”, “Ш”, “Щ”, котрі відтворювали власне слов’янські звуки) і широко стала використовуватися в ІІІ – ІV ст., коли почало поширюватися християнство;

3) наприкінці ІХ ст. учні місіонерів після їхньої смерті переселилися до Болгарії, де надали протокирилиці класичного вигляду церковнослов’янської писемності, за якою закріпилася назва “кирилиця” (43 літери).

На відміну від кирилиці, глаголиця (39 літер) має складне накреслення літер – поєднання кружечків і петелек. Більшість науковців доводить, що глаголицю винайшов Кирило для слов’ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм провадив місіонерську діяльність. Це підтверджується існуванням найдавніших пам’яток, створених за життя солунських братів; уживанням слів, властивих мові західних слов’ян, архаїчними висловлюваннями. Незважаючи на складність накреслення літер та оволодіння цією системою письма, вона тривалий час побутувала в деяких південнослов’янських країнах – Моравії, Хорватії, Македонії.

Перші книги в Київській Русі почали створювати до просвітницької діяльності Кирила та Мефодія – після прийняття хрещення Аскольдом внаслідок успішного походу на Константинополь і укладання вигідного договору з греками. Про це свідчать “писані руськими письменами” Євангеліє і Псалтир, показані Кирилу в Херсонесі під час його хозарської місії на Кримський півострів взимку 860 – 861 рр. Де саме вони були написані – у Києві чи в Криму, – невідомо.

Виникненню писемності у східних слов’ян сприяли поява держави (укладання договорів, написання князівських грамот тощо) та розповсюдження християнства (використання книжок для релігійних потреб).

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте концепції виникнення слов’янської писемності.

2. Що таке сарматські знаки?

3. Які факти підтверджують теорію винайдення глаголиці Кирилом?