Русальні пісні.

Русальні пісні виконувалися під час Зелених свят (Трійці) в кінці травня — на початку червня. Наші предки вірили в русалок або мавок (нявок) , тобто істот або духів, які поселялися серед рослин у лісах, полях, водах. Русалками ставали дівчата-утоплениці або ті, що померли наглою смертю, чи неназвані діти. Вважалося, що ці істоти можуть або сприяти, або шкодити людям. Тому для них треба було мати обереги — полин або любисток, подекуди — м'яту, лепеху, часник тощо. Не можна було в ці дні ходити в жито, купатися в річці , щоб русалки не залоскотали. Слово оберег означає те, що треба було мати «о березі» (при березі), звідси — оберігати. Пахучі трави — це жертви Берегиням.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означав запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування русалок як своїх прародичів. У перший день Трійці русалок «виводили із села». Дівчата у полі готували обід — поминальну тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли співаючи:

Ой проведу я русалочку до броду,

А сама вернуся додому.

Ідіть, русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку...

Після «русалій» дівчата кидали свої віночки на город, вірячи в їхній магічний вплив на врожай.

Другим лейтмотивом русальних пісень є прохання русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки — намітки:

Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка в дівочок сорочки: — Дівочки-сестрички, Дайте мені сорочки, Хоч не біленької, Але тоненької..,

Тому жінки чи дівчата в ці дні вивішували в лісі, в гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвоприношення русалкам.

Отже, русалії — це звичаї поминання предків. У час, коли цвіли жита, люди боялися, щоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до предків, прохаючи захисту, приносячи їм жертви. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися і досі.

Купальські пісні.

Перед Купальським святом плодюча енергія Сонця і Землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай «ховати Ярила», який здійснюють заміжні жінки. Хлопці та дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати, все має бути в парі.

Наставали найкоротші літні ночі — Купайло. Петрівочні пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Ой коли ми Петрівочки діждали, То ми її русу косу заплітали. Тепер же ми Петрівочку проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо.

Або:

Ой мала нічка-петрівочка — Не виспалася наша дівочка. Не виспалася, не нагулялася І з козаченьком не настоялася.

Як видно, купальські свята і пісні злилися з християнською назвою Петрівки, яка випадає в цей же час.

Купайло за язичницькими віруваннями — Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість, за цілюще зілля.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалювання вогнища і стрибання через нього, прикрашання дерева (Марени) і водіння хороводів навколо неї, запалювання колеса і спалювання Купайла (солом'яного опудала). Всі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням, шлюбною ніччю. Найпопулярнішими є пісні, що співають і в наш час, проте в них часто вже переплутана християнська символіка з рідновірською:

Проти Івана сонце іграло,

Ой, рано, на Йвана. А де ж воно ночувало? Ночувало у Івана. А що ж воно вечеряло? Вечеряло варенички...

Та залишилися пісні, що зберегли природну чистоту:

Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною. Що на морі хвиля, а в долині роса, Стороною дощик іде, стороною, Над нашею рожею червоною. Ой на горі жито, а в долині просо, Стороною дощик іде, ще й дрібненький, Та на наш барвінок зелененький.

Коли дівчата ворожать на віночках, щоб дізнатися про свого судженого, співають:

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорні брови. (2)

Ой пущу віночок На биструю воду На щастя, на долю, На милого вроду. (2)

Ой поплинь, віночку, Прудко за водою, На щастя, на долю, Милому зо мною. (2)

Стрибання через вогонь супроводжувалося піснями:

Ой, на горі, на горі. Там горіли вогні. То ж не вогні горять, То дівоньки ходять, Білу лозу ложать...

Перестрибували через багаття хлопці з дівчатами, міцно тримаючись за руки. Якщо руки не роз'єднаються, значить буде щасливе подружжя. Стрибала не тільки молодь, але й чоловіки й жінки. Вогонь не тільки очищає душі від гріхів, але й перевіряє на сумісність подружжя.

Попіл з купальського вогнища беруть для посипання подвір'я та городу, для здоров'я і родючості. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому, на жаль, в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього рідновірського звичаю.

У цю ніч слід купатися в річці — це найкращий час для здоров'я.

Купальські розваги молоді і нині є улюбленими в українців. У Києві святкують Купайла на березі Дніпра в Гідропарку. Свято продовжується всю ніч і залишає надовго незабутні враження. Ці звичаї можна відродити у всіх містах і селах України, щоб молодь могла прилучитися до цього живлющого джерела народної пам'яті.

Жниварські пісні.

Український народ здавна такий співучий, що всі його справи завжди супроводжувалися піснями. Жнива — своєрідний підсумок праці хліборобів. Це було велике свято. У перший день жнив, одягнувшись у святкове вбрання, до схід сонця йшли в поле. Починала жати найкраща жниця.

Жнива супроводжувалися такими піснями:

Золотії серпики бряжчали, Поки сього жита дождали ; Тепер вже не будуть бряжчати, А будуть в коморі лежати.

Або:

Ой жни, дівча, пшениченьку Та й не думай собі — Буде то та пшениченька На коровай тобі...

Ті женці, що наймалися в господаря на роботу, співали:

А сонечко котиться, котиться,

Нам додому хочеться, хочеться.

Хазяїне наш, нам додому час!

Вже сонечко під липкою, під липкою,

Труси, пане, калиткою, калиткою!

Закінчуючи жати, на полі залишали кілька стеблин

«Велесову бороду». Зерно з «бороди» витрушували на землю. Клали на землю хліб і воду, потім лягали на ниву й качалися по ній, щоб земля повернула втрачені сили. Віра в магічну силу землі відображена в жниварській пісні:

... Ой нивонько, нивонько, Верни нашу силоньку. Як ми тя зажинали, То ми силоньку мали, Тепер ми марнесенькі, Як лебідь білесенькі.

У деяких місцевостях перший сніп називали «Воєводою», а останній «Дідом» або «Дідухом». Він символізує добробут і стоїть у хаті цілий рік. Про це також співають:

...— Не сумуй, моя калино,— Я одну тебе не кину. (2)

Як жнива ми закінчали,— Сніп тобою уквітчали. (2)

Сніп поставим на долівку,— Звеселяй усю домівку ( (2)

Українці, крім календарно-обрядової поезії мають тисячі ліричних, весільних, родинних, колискових пісень. А також думи, історичні пісні, балади тощо. Світогляд наших предків яскраво виявляється і в замовляннях, голосіннях, казках.

Національна емоційно-образна свідомість.

У нашому фольклорі криється глибокий етнічний генофонд, який включає в себе насамперед відчуття прив'язаності людини до певного місця на землі — до своєї батьківщини. Це і ландшафт, і клімат, і рослинний світ, і характер народу. Всі ці атрибути приховані в його історичній пам'яті, в геокультурі.

Кожен етнос має свою емоційно-образну систему, яка передається від покоління до покоління насамперед в усній формі і фіксується саме в фольклорній пам'яті. Сюди належить і національна флора й фауна, і мораль, і мова, ідеали і навички трудової діяльності.

Назви одягу в піснях можуть набувати символічного значення: шапка — сила, пояс — оберіг, жупан — багатство, свита або сіряк — бідність. Але «шапка-бирка, зверху

дірка» — символ злидарства. Колір має також свою символіку: білий — дівоча чистота (вбрання нареченої), чорний — скорбота (пор. у японців білий — скорбота, чорний — мудрість). Рушник — символ гостинності, дороги або весілля.

Національна українська фауна: коник вороненький, орел, сокіл, соловейко, волики сивенькі тощо; а флора: калина, дуб, явір, барвінок, вишня, тополя (Клавдія Фролова) .

Щоб не втратити своє національне коріння, людині треба не тільки спілкуватися із простими людьми, але й з рідною природою: полями, лугами, лісом, річкою, птахами і квітами.

Кожен народ зберігає в фольклорній пам'яті свою неповторну картину світу, органічно поєднану з образом рідної землі, яка дає животворну енергію всім, хто ще не втратив свого національного коріння.

Літочислення.

У всіх народів з прадавніх часів календар вважався священним, адже він був пов'язаний з космосом: небом, сонцем, місяцем, зірками. Потреба вимірювати час виникла багато тисячоліть тому. Критеріями виміру часу служили небесні світила, які за легендами були дані людям саме для цього. Періодичність появи місяця і сонця складає добу (день і ніч). Зміна фаз місяця відбувається за 28 днів (астрономічний місяць 29, 53 доби). Зміна пір року (зима, весна, літо, осінь) становить рік.

Цілком вірогідно, що в далекому минулому кожне плем'я мало свій календар. А відлік часу (початок тієї чи іншої ери) починали найчастіше від якоїсь реальної події: потопу, землетрусу, війни, побудови міста, приходу до влади якогось правителя, початку олімпійських ігор (у греків) тощо. Так, у Візантії й Римі час рахували від заснування Риму, а коли в 234 р. н.е. імператором був проголошений Діоклетіан, хронологія почала вестися в «роках Діоклетіана». Це був 10-місячний рік, який не відповідав астрономічному річному циклові, бо весняні свята щороку пересувалися: свято жнив поступово перемістилося з літа на зиму, а свято Бога Родючості — з осені на весну. Тому виникла потреба в упорядкуванні календаря.

Цікаву реформу календаря запропонував учений монах, скіф за походженням, Діонісій Малий. Він провів розрахунки для встановлення християнського свята Паски на багато років наперед. Підрахувавши, що 532 роки тому було затемнення Сонця, яке збігалося з весняним рівноденням, він зробив висновок, що саме в цей час воскрес Ісус Христос. Знаючи за легендами, скільки років було Ісусу, Діонісій встановив рік його народження. Хоча сама дата Різдва Христового була досить умовною, проте число 532 випливало з наукових спостережень: воно є добутком від множення 28 на 19. А ці числа не випадкові: через кожні 28 років числа місяців випадають на ті ж самі дні тижня. Це так зване «Коло Сонця». Через кожні 19 років повторюються всі фази місяця — вони випадають на ті ж самі числа місяця. Це називається «Колом Місяця».

Слід зауважити, що Діонісій Малий не сподівався на таке довге життя свого календаря. Він створив його тільки для розрахунку Пасхалії. Напевно, про календар скіфа-мудреця забули б назавжди, якби в VIII ст. на нього не натрапив один з англійських монахів, який вирішив відновити літочислення від Різдва Христового.

У церковній літературі перша офіційна згадка про Різдво Христове з'явилася в 742 p., хоча до переходу на нове літочислення було ще дуже далеко. Лише з XV ст. всі папські документи мали два паралельні типи датування: від «Сотворіння світу» і від «Різдва Христового».

На нашій землі з незапам'ятних часів існувала система літочислення від «Сотворіння світу», а еру від «Різдва Христового» запроваджено в Україні після Указу Петра І — в 1699 р. Це за українським літочисленням був 7208 р. Отже, різниця між цими календарями складає 5508 років.

Складність обрахунків історичних дат для України полягає ще й у тому, що з 988 р. Новий рік починався 1 березня, а з 1492 р.— 1 вересня. Ці дві системи існували паралельно. Лише в 1582 р. почали Новий рік вважати тільки з 1 вересня. Тому для переведення літописної дати на сучасний календар треба:

1) за березневого обчислення часу, тобто до 1492 р. для подій, які відбувалися з березня по січень, відняти число 5507, бо березневе обчислення відставало від січневого на 2 місяці;

2) за вересневого обчислення подій, які відбувалися з січня по серпень, віднімається 5508;

3) коли йдеться про події з вересня по грудень, віднімається 5509.

Прийнявши християнство, Україна взяла календар з Візантії. Він був прийнятий Юлієм Цезарем у 46 р. до н.е. Тому він зветься Юліанським. У ньому рік складається з 365 днів і 6 годин. Це перевершує астрономічний рік на 11 хвилин і 14 секунд. Ця розбіжність щороку збільшується. У 1582 р. папа Григорій XIII реформував цей календар і новий стиль отримав назву Григоріанського. Українці довго дотримувалися Юліанського календаря (старого стилю), хоча було кілька спроб запровадження нового стилю, який уже вживався в католицькому світі: в 1773, 1798, 1812 — за панування Польщі, Австрії, але ці спроби не вдалися.

У Росії новий стиль було прийнято відразу після відділення церкви від держави: після 31 січня (1918) настало 14 лютого. У нас в Україні Григоріанське літочислення було введено Центральною Радою 1 березня 1918 р. для цивільного вжитку, а в церковному житті залишилося старе літочислення. Нині різниця в цих календарях складає 13 днів.

Але при обчисленні історичних дат слід враховувати, що в XIX ст. ця різниця становила 12 днів, у XVIII ст.— 11 днів, у XVII ст.— 10 днів і т.д. Так, наприклад, Переяславська Рада за літописом відбулася 8 січня 1654 р. За сучасним календарем це 18 січня. Тарас Шевченко народився 25 лютого 1814 року, отже, за новим стилем маємо (+12) — 9 березня.

Як бачимо, ця різниця між календарем церковним і громадянським буде збільшуватися і далі. Тому в нашому столітті були спроби реформувати календар. Такі реформи пропонували Менделєєв, Тимірязєв, які розробили проект єдиного всесвітнього календаря, щоб ліквідувати різницю в 13 днів. Але цей, так званий, Новоюліанський календар не був прийнятий.

У 1923 р. був створений Міжнародний комітет для спрощення календаря при Лізі Націй, куди надійшло близько 200 різних проектів. Один із них пропонував ділити рік на 4 квартали (всього 364 дні), а день без числа вважати днем Нового року. У високосному ж році додавати ще один день влітку як свято Миру.

В такому календарі мали б збігатися дні тижня (кожного року однакові) з днями місяця. Проте цей проект був заперечений Сполученими Штатами саме з релігійних міркувань, бо пересування неділі не буде збігатися зі святом Паски.

І вони, безперечно, мали рацію. Адже з усієї складної історії календаря чи не найточнішими є саме дні тижня, які залишилися незмінними з глибини віків, і тому вони є найціннішими знаннями наших предків про зв'язок небесних світил із життям людини, саме вони несуть інформацію про справжній стан космосу в певний день і певний час, саме вони вказують, коли і що слід робити, щоб перебувати в гармонії з природою. Недарма до нашого часу збереглося стародавнє прокляття, яке для наших сучасників уже перетворилося в порожній звук: «Щоб ти забув, який сьогодні день» — казали тому, хто не дотримувався звичаїв, забував про щоденні ритуали, пов'язані з днями тижня.

Що ж треба знати про тиждень, щоб бути в гармонії з космосом?

Тиждень — найдавніша календарна одиниця.

Старовавілонський переказ про сотворіння світу був написаний на семи табличках, звідси і сім днів тижня. Уже в трипільській культурі на українських землях існував 7-денний тиждень, який був поширений серед усіх пеласгів аж до Малої Азії, а також у єгипетських жерців. Щоправда, у деяких народів (греки, римляни) були спроби впровадження 5-ти, 6-ти, 8-ми, 10-ти, і навіть 20-денного тижня, але зрештою вони повернулися до природного 7-денного тижня.

За сім днів відбувається збільшення фази місяця від тоненького серпа (Молодика) до першої чверті; ще за сім днів — від першої чверті до повного місяця (Повні); ще за сім — зменшення до останньої чверті; і нарешті ще за сім днів місяць «старіє» зовсім. Цей процес відбувається за 28 діб, тобто це видимий для людини біг часу, хоча астрономічно повна зміна фаз місяця відбувається за 29,53 доби.

Семиденний тиждень добре узгоджується з психофізичними ритмами людського організму. Відомо, що магнітні поля Сонця, Місяця, Землі, як і інших планет, змінюються залежно від їхнього положення в просторі. А зміна магнітного поля одного тіла завжди викликає зміну магнітного поля самого середовища. Тому спостерігаються зміни в життєдіяльності людей, тварин, рослин: змінюється самопочуття, настрій, активність, підвищується чи знижується тиск тощо.

Тиждень на стародавніх малюнках зображали у вигляді семипроменевої зірки. Число сім стало священним: це 7 кольорів веселки, 7 чудес світу, 7 нот, 7 струн на лірі Орфея.

Вже пеласги помітили, що на небосхилі, крім нерухомих сузір'їв, є 7 зірок, які рухаються («блукають») по небу. Ці зірки обожнювалися, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровительству є Сонце. Далі на кожну годину дня впливають планети в такому порядку: 2 год.— Венера, 3 год.— Меркурій, 4 год.— Місяць, 5 год.— Сатурн, 6 год.— Юпітер, 7 год.— Марс. Далі повторюється в тому ж порядку: 8 год.— Сонце, 9 год.— Венера і т.д. Доба неділі закінчується годиною Меркурія (24 год.). Отже, понеділок починається годиною Місяця, тому він присвячений Місяцю. Так кожен день отримав свого покровителя-охоронця.

Розглянемо ж дні тижня з їхніми планетами-охоронцями, як їх уявляли наші предки.

Неділя. Якщо місяць ділиться на чотири тижні (символічно це хрест, свастика-сварга), то кожному сектору відповідає 7 днів, і саме на сьомий день — неділю — припадає зміна магнітного поля. Тому в усіх стародавніх народів у цей день не прийнято було робити якусь справу, бо всяке діло було б невдалим — адже природна енергетика в цей час перебуває в дуже напруженому стані (Микола Ткач).

Неділя йде під знаком Сонця. Як писав Олександр Потебня, богиня Неділя користувалася великою пошаною в українців. її уявляли в образі дівчини-красуні з довгим золотавим волоссям — це Сонячна панна, донька Святої П'ятниці (або Богині Роду — Баби Яги) . Вірили, що людина, яка народилася в неділю, буде щаслива, гарна, здорова. Волхви могли, знаючи точно годину народження дитини, передбачити її вдачу, пророкувати її майбутнє.

Ці символи знаходимо серед найстародавніших орнаментів пеласгів, трипільців, троянців, скіфів. Сварга (санскр. svarga) означає «вхід у небо».

Понеділок. Присвячений Місяцю, який розпочинає цей день. Місяць уявляли світловолосим юнаком, струнким, блідолицим. Оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, він вважається непостійним і тому починати щось важливе у понеділок не наважувалися, бо буде невдача. Досі існують приказки: «Понеділок — важкий день». «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай». Понеділок — це чоловічий день.

Вівторок. Планета-охоронець — Марс (Арес). Вівторок в українців завжди вважався легким днем, щасливим. Назву свою отримав від «вторий» — другий день тижня. Це чоловічий день. Праукраїнська назва планети Арес або Арей — захисник воїнів.

Середа, або, як казали в давнину, «третійник» знаходиться в середині тижня. їй покровительствує Меркурій (Єремис), який вважався посланцем богів, захисником мандрівників, торгівлі, мистецтва тощо. За давньоукраїнськими звичаями цей день присвячувався Богині Дані або Любаві. Цей день жіночий. Робили все на городі, в хаті, прали, ткали, шили.

Четвер розпочинається годиною Юпітера — найбільшої планети Сонячної системи. У всіх слов'ян це був день Перуна і Дажбога. Саме в четвер їм приносили жертви біля священних дубів, мужчини-воїни просили охоронити в бою, дати силу, відвагу, чоловічу снагу. Назва дня від «четвертий». У цей день також роблять усе, і навіть застерігають від безділля або надмірних веселощів: «Хто в четвер скаче, той у п'ятницю плаче». Але всі четверги, почиваючи від Чистого четверга (перед Великоднем), вважалися несприятливими для виїзду в дорогу або для початку якогось діла, жінки не робили зачинок для прядіння чи ткацтва, це краще робити в жіночі дні, Не можна у будь-який четвер виварювати білизну, виймати сажу з печі. Зате останній четвер місяця сприятливий для лікування дітей, особливо від переполоху. Добре допомагає в цей день і лікування дорослих.

П'ятниця названа від «п'ятий». їй покровительствує Венера (Афродіта). Це цілком жіночий день. У слов'ян він пов'язаний зі Святою П'ятницею, яку надзвичайно шанують українці, бо вона є покровителькою шлюбу, богинею Роду, хранителькою домашнього вогнища. Уявляють її літньою жінкою, її зображують на іконах, які чіпляють біля криниці. Кожна п'ятниця є поминальним днем, коли згадують своїх покійних родичів. Тому в п'ятницю не можна працювати голкою, ножицями, веретеном, щоб не проколоти душі померлих.

Богині П'ятниці була тотожна в сиву давнину Баба Яга, яку шанували українці, проте за останні кілька століть її образ набув дещо негативного чи страшного вигляду, хоча в усіх казках вона завжди допомагає героєві , котрий виявився сміливим і не злякався її. За дослідженнями Олександра Потебні та інших фольклористів Баба Яга є родоначальницею, предкинею — саме такою вона була в трипільців. її попередницями були богині Дана і Мокоша.

Субота — жіночий день, її захисником с Сатурн (або Кронос), який вважається Богом Часу, охоронцем посівів, плодючості. Багато дослідників сходяться на тому, що назва цього дня походить від вавілонського «шаббат» — спокій. Вавілоняни в цей день не займалися справами, а молилися. Є гіпотези й про те, що назва Київської фортеці Самбатас також має це ж значення і розуміти його слід як близьке до старослов'янського «со+битіє»,— тобто «буття (моління) разом», оскільки в цей день наші предки також вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з Богом.

Тиждень у церковно-слов'янській мові називався сідмицею, так він зветься і донині в церковних православних календарях.

Назви днів тижня за їхніми порядковими числами збереглися у всіх слов'янських народів. Назва неділя, що означає неробочий день, збереглася у всіх слов'ян, крім великоросів, які неділею називають увесь семиденний тиждень, а воскресеньем (за аналогією до свята Великодня — Воскресіння Христа) називають кожну неділю року (52 дні на рік).

Кожному дню тижня відповідає свій колір. На жаль, в різних джерелах немає однакової кольорової гами тижня. Подаємо найбільш популярні в Україні: неділя — золотий, жовтогарячий; понеділок — срібно-зеленавий, світло-фіолетовий, вівторок — малиновий; середа — синій; четвер — темно-червоний, багряний; п'ятниця — світло-жовтий; субота — зелений, темно-фіолетовий. Цю символіку кольорів використовували щодня, оскільки вона несе відповідну до дня тижня енергетику. Але різнобій у визначенні цих кольорів пояснюється неоднаковим сприйняттям кольору різними людьми.

Місячний календар.

Поділ року на місяці зафіксований археологічними знахідками в Україні. Більшість стародавніх календарів зображалися навколо глиняних глечиків у вигляді своєрідних орнаментів із 12 або 13 прямокутних рамок, що мають різні малюнки, які означають ті чи інші сезонні роботи, або фази місяця. Так, наприклад, на одній скіфській чарочці зображено 12 півмісяців у різних фазах. Найбільше календарів знайдено при розкопках поселень черняхівської культури.

Одвічною проблемою будь-якого календаря є те, що число діб в астрономічному календарі не ціле, а дробове. Місяць складається з 29,53059 доби. Помноживши це число на 12 місяців, отримаємо 354,36706 доби за рік. Але ж астрономічний рік має 365 днів. Куди ж подіти цю різницю? Відомо, що певний час в Україні існували 13-місячні роки, які чергувалися з І2-місячними.

Перший в Україні календар створив засновник давньо-арійської віри Рама (V тис. до н.е.) , який за найдавнішими хроніками був вихідцем із лісів Скіфії (за Едуардом Шюре). Це він відкрив багатьом народам світу знаки Зодії, якими ми користуємось і досі. Цікаво, що цими знаками Рама передав свою власну долю й історію свого народу. Ось як її прочитав Фабр Д'Оливе: рік починається з Овна, який зображується з повернутою назад головою — це сам Рама, який залишає рідний край, виводячи плем'я на нові землі, він оглядається востаннє на свою батьківщину. Бик (Телець) перетинає Рамі дорогу, але потрапляє в болото, яке його засмоктує, тому він падає на коліна — це переможені Рамою кельти. Близнюки означають братання — союз Рами з туранцями. Рак — це відпочинок Рами після боїв, його медитація, заглиблення в самого себе. Лев — наступні бої з ворогами. Крилата Діва — перемога. Терези — рівність між переможцями і переможеними. Скорпіон — повстання і зрада. Стрілець — помста над зрадниками. І лише три знаки — Козерог, Водолій, Риба — належать до внутрішньої суті Рами. Досі жоден астроном чи міфолог навіть приблизно не розгадав цих таємничих знаків, які найбільше шанують усі індоєвропейські народи.

Усі знаки Зодії означають сходинки, які треба пройти людській душі, щоб досягнути найвищого посвячення.

У 13-місячному році праукраїнців був ще знак Змієносця, який розпочинався ЗО листопада і закінчувався 18 грудня, а далі йшов Стрілець. Слід зауважити, що сучасний поділ екліптики на 12 знаків є досить умовним: кожному місяцю відведено 30° річного кола. Хоча межі впливу кожного сузір'я зовсім не однакові: наприклад, Скорпіон має найменший час впливу (8 днів), а Діва — найбільший (44 дні). Крім того, частина сузір'я Скорпіона розміщена майже паралельно з сузір'ям Змієносця. Чи не тому серед людей, котрі вважають себе Скорпіонами, існує найбільша різноманітність типів і характерів: від жорстоких, хижих до вразливих і беззахисних або закомплексованих осіб, які нібито самі себе «жалять своєю ж отрутою».

Поділ року на тринадцять різних за часом місяців існував, крім слов'ян, і в інших народів. Кількість днів у місяці залежала від зовнішніх природних ознак: фази місяця, проходження Сонцем того чи іншого сузір'я тощо. Кожен місяць починався з Молодика, тому не завжди сучасні числа відповідають тому розташуванню небесних світил, яким керувалися в давні часи.

Хоча ми не завжди можемо дослідити й точно визначити час настання цих періодів, проте мусимо зберегти все, що можливо: стародавні назви знаків Зодії, сузір'їв та окремих планет. Наші пращури, користуючись давніми календарями, пов'язували виконання тих чи інших господарських робіт, вживання конкретних ліків з певними знаками Зодіаку. Тому стародавні назви допоможуть з часом зрозуміти стародавні календарі й пов'язані з ними справи.

У кожній місцевості, вірогідно, існували свої народні назви Зодії. Вони ще чекають на сумлінного збирача і дослідника. Зодіак у житті стародавніх мешканців нашої землі займав значно більше місця, ніж це прийнято було думати раніше. Археологи підтверджують це знахідками із зображенням різних знаків Зодії.

Наша Україна успадкувала від індоєвропейської цивілізації знак Бика (Тельця). Чи не тому саме в цього знаку збереглося найбільше назв, даних сузір'ю нашим народом. Це сузір'я (назване астрономами — Плеяди), складається з семи зірок, скупчених так, неначе курчата навколо квочки, — звідси народна назва Квочка, Курочка, Квочка з курчатами. Назва Баби, або Баби-звізди ідентична розумінню Плеяд як групи жінок, яке відоме в багатьох інших народів світу.

Чимало можуть розказати нам назви знаків Зодіаку та пов'язані з ними назви понять, що стосуються нашої історії й культури. От, приміром, Іоаникій Галятовський

Змієносець в народі нині змішується зі Скорпіоном.

В усіх слов'янських народів, крім росіян, збереглися нині прадавні назви місяців. Росіяни ж запозичили їх у римлян. Розглянемо деякі назви місяців, котрі існували в різних куточках України.

Березень. Інші назви: березоль, березозорь, сочень, соковик, протальник, «з гір потоки», заграйярочки, капельник. У слов'ян переважає походження назви цього місяця від берези. Біла береза в цей час уже дає сік. Михайло Максимович записав назву цього місяця як «місяць-чернець» і пояснив, що в народі вважають таким тільки той місяць, який народжується й сходить у Великий піст. Проте таке пояснення не зовсім задовольняє. Існує приказка: «Як буде місяць-чернець, то буде й світу кінець». Значення її значно глибше — народ вклав у цей вислів стародавні астрономічні знання, пов'язані з сонячним затемненням, коли Місяць, закриваючи Сонце, стає чорним. Астрономи підтверджують вірогідність глобальних природних катаклізмів саме в момент збігу весняного рівнодення і затемнення Сонця. Такі збіги відбуваються кожні: 532, 1596, 7980, 9576 років. Причому найбільші природні катастрофи відбуваються саме в 7980-річні й 9576-річні періоди: таким був катаклізм рубежа палеоліту й мезоліту.

На думку Миколи Чмихова Зодіак виник як спосіб виживання людства: уміння розрахувати й передбачити час настання стихійного лиха вселяє віру в можливість такого виживання. Глобальні катастрофи найчастіше відбуваються тоді, коли найбільше порушується екологічна рівновага в природі. Проте після кожного космічного катаклізму людство вступає в нову епоху свого відродження, встановлюється природна рівновага, збагачується знання людства на новому, вищому ступені розвитку.

Квітень. Інші назви: цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо — всі назви походять від тонкої спостережливості наших пращурів, їхньої любові до природи. Квітень — це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

Травень. Майже у всіх слов'ян цей місяць названий від «трави». Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик тощо. У деяких районах Росії він ще має назву мур (від «мурава» — трава) . В українців є й назва май, проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов'янського: «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. Римляни ж запозичили цю назву в аборигенів завойованої країни: нащадків пеласгів та етрусків, і так само, як і вони, вшановували богиню Майю. На честь богині Майї, яка вважалася матір'ю природи, влаштовували свята й інші нащадки арійців — індійці. Отже, це одна з найдавніших традицій і назв.

Червень. Має назви: кресник, червець, ізок, гнилець. «Кресник» означає літній сонцеворот. Походить це слово від «кресати» вогонь, тобто запалювати купальське вогнище. Іноді мовознавці пояснюють назву червень від назви личинки з якої в минулому виготовляли червону фарбу. Але більш переконливими і правдоподібними є пояснення назви від достигання ягід, плодів, квітів, які в цей час червоніють.

Липень. Інші назви: липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх. Назва прозора — в цей час цвіте липа, збирають липовий цвіт, який є цілющими ліками від застуди та інших хвороб. Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явищ.

Серпень. Майже у всіх слов'ян назви цього місяця пов'язані зі жнивами, серпами (у білорусів — «жнивень»). Інші народні українські назви: копень, гедзень, хлібочол, жнивець, спасівець. У росіян його називають «прибериха-припасиха».

Вересень. Означає «вересовий місяць», тобто час збирання вересового меду та винограду. Інші давньоукраїнські назви: сівень, вереснець, ревун, «бабине літо».

Жовтень. Місяць жовтого листя. Інші назви: падзерник, костричник, весільних, зазимник. У цей час починають м'яти льон, коноплі, справляють весілля.

Листопад. Прозора загальнослов'янська назва, пов'язана з опаданням листя з дерев. Ще звався падолистом, напівзимником. Назва листопада «братчин» вірогідно пов'язана з язичницькими братчинами, які присвячувалися мисливським святам.

Грудень. Названий від мерзлих грудок землі, що іноді серед дослідників викликає сумнів. Проте в літописі знаходимо пояснення: «поидоша на колвхъ, а по грудну пути, бо тогда місяць грудень». Інші назви: хмурень, мочавець, андрієць (християнське), солоноворот. У цьому місяці сонце «повертає на літо», тобто дні починають збільшуватися.

Січень. Інші назви: тріскун, сніговик, льодовик, про-синець. Остання назва за деякими версіями означає «просити в Богів добра», бо в цей час випадають різдвяні свята. Однак це не відповідає дійсності, оскільки в січні різдвяні свята стали відзначати лише в XX ст. В січні сікли ліс, готували ділянки під поля. Інша гіпотеза — від «мороз січе».

Лютий. Названий від лютих морозів, лютих вовків, які в цей час найбільше голодують. Інші народні назви: крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник. Остання назва від свята Стрітення (Громниця), коли за народними повір'ями Зима зустрічається з Весною.

Отже, як бачимо, усі назви місяців передають одвічний зв'язок українців з природою, сезонною працею хліборобів.

Сонячний календар.

Праукраїнський рік складається з чотирьох сонячних фаз, які нині уявляються у вигляді чотирьох пір року. Астрономічні фази сонячного року виглядають приблизно так:

1. Весняне рівнодення — 20, 21 березня.

2. Літнє сонцестояння — 21, 22 червня.

3. Осіннє рівнодення — 22, 23 вересня.

4. Зимове сонцестояння — 21, 22 грудня.

Графічно це завжди зображалося у вигляді кола, роз

діленого навхрест на чотири сектори.

Сонце «робить повний круг на небі» (тобто проходить через усі сузір'я Зодії) за 365, 256360 доби. Це має назву зоряного року. Тривалість нашого календарного року 365 або 366 днів. Але за рік Сонце не закінчує свого шляху по Зодіях на 50,2 секунди. Тому за кожні 72 роки точка весни переміщується приблизно на 1°. За 2156 років це складатиме близько одного знака Зодії (або ЗО0)1.

В якому сузір'ї перебуває точка весняного рівнодення, те сузір'я впливає на всю епоху і дає їй назву. Нині точка весняного рівнодення перебуває в сузір'ї Риб, тому ми звемо нашу епоху епохою Риби. Ось звідки на наших стародавніх писанках зображення рибок, або ще давніші малюнки баранчиків (знак Овна) . Тепер наша Земля входить в епоху Водолія, яка настане, близько 2176 р. Хоча деякі астрологи вираховують настання її значно раніше. За 25870 років точка весни переходить через усі сузір'я і починає нове коло.

Планета, яка впливає на перший день року, матиме вплив на весь рік, і тому кожен рік іде під знаком цієї планети.

Наші предки за цими знаками могли передбачати, яким буде рік. Вважалося, що рік Сонця — сухий, теплий, врожайний. Рік Місяця — мокрий і холодний. Рік Марса — сухий, спекотний, з громами, пожежами. Рік Меркурія — холодний, сухий, рідко буває врожайним. Рік Юпітера — вологий, особливо навесні й восени, але багатий на врожай. Рік Венери — туманний і холодний, але літо тепле. Рік Сатурна — холодний, неврожайний, з великими повенями.

Щоб правильно вирахувати день весняного рівнодення, слід знати, що за кожні 400 років точка весни зміщується на 1,6954 доби, тому ця дата коливається від 18 до 21 березня. Точки весняного і осіннього рівнодення та літнього і зимового сонцестояння можуть бути різними в різних регіонах.

Найбільш визначальним святом Сонячного року є Великдень, який випадає в різні числа, тобто є «рухомим» святом. Через кожні 532 роки дати Великодня повторюються. Цей період зветься «великим індиктионом», який прийнято було відраховувати від початку Візантійської ери. Отже, ми й досі користуємось системою скіфа Діонісія Малого, який добув цю цифру множенням 19 на 28. Нинішній 15-ий індиктион почався в 1941 р.