Родові знаки та символи,

емблеми земель України.

Розвиток мистецтва в І тисячолітті до н. є. досяг настільки високого рівня, що звичайні ужиткові речі вже прикрашалися цілком реалістичними сценами із життя людей, особливо пластичними зображеннями тварин. Знаки-символи використовуються паралельно із реалістичним малюнком. Це переважно кіммерійські, скіфські, сарматські вироби. Характерно, що найстійкішим орнаментальним елементом залишається «трипільська спіраль», яка набуває більш чіткої геометричної форми, відомої як «меандр» і помилково довгий час приписуваної грекам. У цей же час широкого поширення набувають сарматські «тамги» — спочатку тотемні знаки, згодом сімейні і родові. Такими тамгами позначали зброю, худобу, гончарні вироби тощо.

Кожен рід в Україні здавна мав особливий знак, що свідчив про його походження від прапредків; це були тварини, рослини, птахи (знаки духів-опікунів дому) або небесні світила (місяць, сонце, зорі), зброя тощо. 3 XIII ст. в європейських країнах поширюється феодальне міське право, яке надавало можливість мешканцям створювати свої органи самоврядування. Вперше таке право було запроваджено в Магдебурзі (Німеччина), тому отримало назву Магдебурзького права.

У XV — XVIII ст. більшість міст України мали Магдебурзьке право, яке передбачало наявність у містах своїх гербів. Отже, герб — знак суверенітету і автономії. Свої герби мали всі землі України: Київщина, Чернігівщина Переяславщина, Сіверщина, Волинь, Поділля, Запоріжжя, Таврія, Одещина, Херсонщина, Крим, Слобожанщина, Холмщина, Полісся, Донеччина, Кубань, Закарпаття, Буковина, Белзщина (Сокальський р-н Львівської обл.), Перемишльщина, Галичина, Львівщина.

Звичайно, впродовж кількох століть, коли Україна була розділена між різними державами, її символіка часто відображала елементи знаків панівної держави. Так за Литовського князівства в Україні домінують литовські герби «Колюмна», «стовпи Гедиминовичів» або «Погоня». За панування Московської держави переважала московська символіка. В українській гербовій традиції домінували такі зображення: орел, кінь, ведмідь, лев, бик, якір, сонце, хрест, фортеця, тризуб тощо. Кольори, характерні для української геральдики: синій, блакитний, жовтий, золотий, червоний, чорний.

Цікаво, що деякі зображення на гербах сягають глибокої давнини. Так, наприклад, гербом держави Урарту в VI — IX ст. до н. є. був лев на тлі трибаштової фортеці. Такою ж була емблема Вавілону. Цей мотив зберігся в гербах Литовської держави («Колюмна»), а також Львова (XIV — XVIII ст.). Окремо ж зображення лева та фортеці є на багатьох інших гербах та печатках.

Розгляд усіх гербів потребує окремої праці. Розглянемо докладніше герб Київської землі, оскільки Київ с столицею нашої держави.

За християнства опікуном Києва було прийнято архистратига Михаїла, ім'я якого успадковано від героя єврейського епосу Мисаїла — двоюрідного брата Аарона і Моисея. Слово архистратиг у перекладі з грецької означає «воєначальник». Це полегшувало сприйняття масами нового покровителя, адже звичний їм Перун споконвіку був захисником війська, зброї, князівської влади і зображався зі списом і щитом. Саме Перун був і символом незалежності держави ще за часів Кия. Спис, який він тримав у правиці, нагадував вогненний кий — скіпетр, булаву, блискавицю, що було символом державної потуги, могутності. Історики визнають, що цьому зображенню передував герб із самим князем Києм — засновником міста і держави. Тому Кий-Предок, захисник свого роду і народу, в людській свідомості здавна злився з образом його покровителя Перуна. На деяких зображеннях Кий-Перун тримає спис-блискавку, або тризуб.

Та зрадницька політика правителів під впливом чужинецької культури не раз познущалася над прадавнім гербом: йому домальовували крила — став архистратиг; меч (або спис) опустили донизу — символ підневільної держави; колір з блакитного замінили на червоний — символ крові, війни, боротьби. М. Грушевський писав про християнський герб: «В казьонному гербі Киева ... ніякої української традиції не звісно.» Отже, спотворення національної символіки починається тоді, коли держава підпадає під чужинецьке ярмо, яке несе і духовне рабство.

Походження та значення блакитно-жовтих барв.

«Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Се чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати спереду в сине, а з-затилля в жовте... Сі кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій і лазуровій окрасці, позлотистий степ, синє небо, синє море і ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори».

Український народ здавна пояснював значення цих кольорів як блакить небес і стигле золото ланів. Поєднання цих кольорів знаходимо в одязі, кераміці, побутових речах тощо.

Що стосується прапорів, то їхні кольори були різноманітними, навіть кожен князь мав свій, відмінний від інших прапор. Найдавніші прапори мали трикутні, клиноподібні форми.

Корогви Галицько-Волинської землі чи не раніше від інших земель України мали блакитно-жовті кольори. У 1410 р. у Грюнвальдській битві українці виступали під прапором, що на блакитному тлі мав зображення жовтого лева, який спирається на жовту скелю. Київський магістрат мав «Золоту корогву». Найбільшого розквіту прапорництво досягло за часів козацтва з використанням національних барв.

Та розглянемо докладніше значення національних кольорів. Слід розрізняти родову і видову символіку. Родова символіка відображає суттєві ознаки роду, племені, народу, а видова — ідеї певної групи, партії, релігійної громади тощо.

З цієї точки зору національним (родовим) прапором може вважатися синьо-жовтий, а партійним (видовим) — зелений, червоний і под. прапори. Крім того, одноколірні прапори — це міжнародні символи, як, наприклад, білий (перемир'я), чорний (знак біди, епідемії, смерті), зелений (екологічний) тощо. Національні ж прапори мають бути поєднанням двох або кількох кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом. Такі прапори с образно-символічною системою мислення народу. Соціальні, групові ідеали — тимчасові, а національні дають людині безсмертя в своєму народові.

І якщо в давньоукраїнських літописах с мініатюри, де зображені князівські дружинники з червоними прапорцями, це ще не означає, що національним прапором українців є червоний. Навпаки, це підтвердження того, що червоний асоціювався з кров'ю, війною, смертю. Згадаймо, як козаки ховали своїх убитих товаришів,— накривали червоною китайкою.

Жовто-блакитні барви у всьому світі символізують дві першооснови буття: дух і матерія, добро і зло, позитивне і негативне, вогонь і вода, чоловік і жінка, батько і мати.

Синя та жовта фарби при змішуванні дають зелений колір, що є символом Дерева Життя. Філософський зміст цієї ідеї той же, що в хреста і тризуба — поєднання двох протилежностей, першооснов буття, які при взаємодії породжують третю синівську енергію, тобто нове життя.

Козацькі прапори.

Значний вплив на українське прапорництво мало Запорозьке козацтво. Проте єдиного прапора для всієї України ще не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням зірок, хрестів, сонць, місяців, гетьманських або місцевих гербів. У Київських прапорах, які збереглися в описах з часів визвольної війни Богдана Хмельницького, вживалися такі кольори: червоний і малиновий — 8 разів, білий — 7, блакитний — 6, жовтий — 5, чорний — 4, зелений — 1 раз. Всього збереглося 14 описів прапорів. Ось один з описів очевидця штурму м. Гомеля в 1651 p.: «Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська».

В інших описах знаходимо відомості про придбання полотна для прапорів. Так у 1717 р. полтавський полковник Іван Черняк писав гетьману: «На сотенні корогви куплено блакитного лудану, а жовтий лудан дано на пряжі». У 1758 р. лубенський полковник Іван Кулябка писав у листі: «прапор кріпосної сотні Лубенського полку з одного боку має бути національним, а з другого — згідно бажанню полкової канцелярії: на світло-голубій голі з правої сторони на золотій землі на знаменах козак розписан будет» (За В. Сергійчуком).

Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви й малі знамена та значки. На козацьких прапорах іноді зображалися святі або хрести, а на морських знаменах — кораблі, козацькі чайки тощо.

У XVIII ст. жовта й блакитна барви домінували навіть у побуті. Як свідчили сучасники, навіть одяг козаків цього часу мав національні кольори: гайдамаки Ґонти були вдягнуті в жовті жупани і сині шаровари під час повстання 1768 р.

Поєднання блакитного з жовтим було також характерним для родових гербів Апостолів, Богунів, Нечаїв, Дворецьких, Долинських, Безбородьків, Дорошенків, Брюхо-вецьких, Розумовських та ін.

Корогва, зроблена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського 1774 р., мала золоті герби на блакитному тлі.

Синьо-жовті прапори використовувалися в Україні і в XIX ст. У часи революції в Австрійській імперії (1848) українці підняли національний прапор на Львівській ратуші. Австрійська влада дозволила українцям створити Національну гвардію для підтримання порядку і використовувати синьо-жовті прапори. Відродження національних барв у Галичині було поштовхом до відродження їх на всій території України.

Українські прапори в XX ст.

У 1911—1913 pp. на сторінках багатьох українських часописів зав'язалася наукова дискусія про українську національну символіку. А з 1917 р. на масових мітингах і демонстраціях всюди майорять жовто-блакитні знамена. Навіть у Петрограді маніфестація українців з приводу панахиди по Т. Шевченкові проводилася з національними прапорами і запорізькими бунчуками. На прапорах були написи: «Хай живе вільна Україна!», а на грудях учасників маніфестації були приколоті жовто-сині стрічки.

Шевченківські дні проводилися під жовто-блакитними прапорами також у Відні, Празі, Кракові, Царському Селі, Омську, Томську і навіть у Москві.

У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор як символ Української Народної Республіки (УНР). Ініціатором цього був М. Грушевський, котрий як історик добре знав традиції українців і їхні символи.

Перший прапор УНР був жовто-блакитним. Слід зазначити, що за законами прапорництва першим називають колір, який є верхнім. Після перевороту, вчиненого гетьманом П. Скоропадським (1918), прапор був замінений на синьо-жовтий і таким уже і залишився. В листопаді 1918 р. такий же прапор став символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). На Карпатській Україні він був затверджений у 1930 р. Але на Галичині 1920—1939 pp. використовувались як синьо-жовтий, так і жовто-синій прапори.

У 1917—1918 pp. синьо-жовті знамена майоріли і над кораблями Чорноморського флоту, над штабом флоту, військовими та цивільними установами, гімназіями, підприємствами.

Прапор Кримської республіки був блакитний з жовтою тамгою (емблемою у вигляді перевернутого тризуба).

У зв'язку з прапорами слід звернути увагу на те, що ОУН (Організація Українських Націоналістів), створена 1929 р. у Відні, а також УПА (Українська Повстанська Армія), що діяла в роки Вітчизняної війни, використовували червоно-чорні прапори, які символізували збройну боротьбу за незалежність України.

Звідки ж узялися такі різнобарвні прапори всіх республік Союзу? При створенні ООН Радянський Союз запропонував прийняти в члени ООН всі союзні республіки, але в цьому було відмовлено на тій підставі, що республіки фактично не є суверенними і навіть не мають своєї символіки. Тоді терміново за вказівкою Сталіна були створені відомі прапори та герби союзних республік без врахування їхніх національних традицій. Україні дістався червоний з синьою смугою внизу.

За 70 років більшовицької влади в Україні зі свідомості народу майже повністю було витравлено пам'ять про національний прапор, національний герб. Лише нова хвиля відродження нації повернула народові одвічні святині.

У Києві синьо-жовтий прапор був урочисто піднятий біля будинку Міськради у липні 1990 р.

Після серпневих подій 1991 р. національний прапор піднято над Верховною Радою України. Нині синьо-жовті прапори майорять по всій Україні, народ пробуджується після довгого сну комуністичної облуди. Прапор уже «працює» на національний космос.