
- •Третій етап - становлення галицького краєзнавства у другій половині XIX ст. - на початку XX ст. (діяльність товариства "Просвіта", і. Франка та ін.) - 1868-1914 pp.
- •У кінці XIX ст. - на початку XX ст. Український національно-визвольний (і краєзнавчо-просвітній) рух було зосереджено, головним чином, у Галичині.
- •Четвертий етап - розвиток Галицького краєзнавства у міжвоєнний період 1918-1939 pp.
- •Самостійна робота 3. Історія розбудови карпатської туристичної інфраструктури (друга половина XIX ст. - 1939 р.)
- •29 Січня 1907 р. У Львові було створено перше на території Галичини карпатське товариство - Карпатський Лещатарський Клуб (клк), що почав організовувати регулярні лещатарські походи в Карпати.
Третій етап - становлення галицького краєзнавства у другій половині XIX ст. - на початку XX ст. (діяльність товариства "Просвіта", і. Франка та ін.) - 1868-1914 pp.
У кінці XIX ст. - на початку XX ст. Український національно-визвольний (і краєзнавчо-просвітній) рух було зосереджено, головним чином, у Галичині.
Згідно з програмними положеннями Статуту, галицька "Просвіта" була науково-просвітницькою громадською організацією. Основним напрямком діяльності "Просвіти" від початку і до кінця залишалося книгодрукування українською мовою. З жовтня 1877 р. починає виходити газета "Письмо з "Просвіти", яку називали енциклопедією просвітницького руху в Галичині. Дещо пізніше починає виходити газета "Діло" (головний редактор Володимир Барвінський). З 1879 р. по 1884 р. "Просвіта" випустила 5 частин "Історії", "Історію Руси" І. Нечуя-Левицького та О. Барвінського. У 1887 р. "Просвіта" видала доповнену картами "Географію Руси". Тільки у 1874-1875 pp. "Просвіта" надрукувала 24 книжечки для народу загальним накладом 281 850 примірників.
До початку Першої світової війни "Просвіта" переросла у найбільшу українську організацію, яка охопила мережею культурних центрів усю Галичину і нараховувала 77 філій, 2944 читальні, 109 950 членів.
У 1860-1870-ті pp. у Галичині помітно зріс інтерес до історії міст і сіл (історичне краєзнавство). Відомою постаттю українського туристичного краєзнавства у кінці XIX ст. став священик і громадський діяч І. Гавришкевич. Він здійснив перше систематичне експедиційне-мандрівницьке обстеження території Галичини й Буковини і першим з українців наніс на карту близько 2 тис. висот цих земель.
Краєзнавчі матеріали В. Площанського, В. Чернецького, І. Гавришкевича та інших українських краєзнавців кінця XIX ст. були використані при виданні фундаментального 16-томного польського Географічного словника (1880-1902 pp.).
Новий період розвитку українського галицького краєзнавства (у тому числі краєзнавства туристичного) найтісніше пов'язаний з діяльністю І. Франка (1856-1916 pp.). І. Франко ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії і студентом Львівського університету здійснив низку краєзнавчо-пізнавальних мандрівок Прикарпаттям (Підкарпаттям).
У 1883 р. І. Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", а згодом - суто краєзнавчо-туристичний "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю".
1884 р. І. Франко організував мандрівку української студентської молоді за маршрутом: Дрогобич - Східниця - Урич - Підгородці - Корчин - Верхнє Синьовидне - Тишівниця - Труханів - Бубнище - Болехів - Долина - Калуш - Коломия - Делятин - Дора - Микуличин - Шигот - Майдан - г. Говерла - г. Шпиці - Гаджин - г. Піп Іван - г. Буркут - Жаб'є - Кути.
У 1898-1907 pp. науково-краєзнавча діяльність "каменяра" була пов'язана з Науковим Товариством імені Т. Г. Шевченка. Отже, у розвитку галицького краєзнавства у другій половині XIX ст. пріоритетним був народознавчий аспект. Кінець XIX - початок XX ст. стали періодом комплектування та оформлення збірок про пам'ятки матеріальної та духовної культури краю, створення місцевих музеїв.
У другій половині XIХ - початку XX ст. у Галичині виникла низка молодіжних і спортивних організацій: "Сокіл" - 11 лютого 1894 у Львові, "Січ" -1868р., "Луг" -1925р та ін.
У 1911 р. утворилося молодіжне товариство "Пласт" - патріотично-виховне за духом й спортивно-туристичне - за змістом діяльності. Члени "Пласту" під час туристичних походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництві, спостережництві тощо.
У 1911 р. студенти Петро Франко (син І. Франка) та Іван Чмола засновують перші пластові гуртки у Львові, але офіційним початком громадського "Пласту" (організатор - доктор Олександр Тисовський) вважають день першої присяги "Пластового гуртка при Академічній гімназії у Львові" - 12 квітня 1912 р. Гуртки пластунів невдовзі виникли у десятках інших міст Галичини.
Найголовнішими напрямками діяльності "Пласту" були: всебічне патріотичне самовиховання української молоді; плекання серед цієї молоді традицій і звичаїв, розуміння історії, культури, змагань та ідей українського народу; вишкіл молоді в мандрівках і таборах [48].
Фундатор товариства О. Тисовський написав книжечку "Пласт" (1913 р.) та підручник "Життя в Пласті" (1921 р.), а П. Франко - книгу "Пластові гри і забави" (1913 p.). Ця книга стала першим українським навчальним посібником зі спортивного туризму. Перша світова війна на певний час припинила діяльність Товариства "Пласт".
У квітні 1910 р. гурт шанувальників туристичних мандрівок Станіслава (суч. Івано-Франківськ) сформувала організаційний комітет для створення краєзнавчо-туристичного товариства "Чорногора". 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися Установчі збори, де було прийнято Статут Товариства "Чорногора" й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою Товариства став С Стеблицький.
Українське краєзнавчо-туристичне товариство "Чорногора" ставило перед собою такі завдання:
- пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр;
- збирання матеріалів про ці гори;
- агітацію та пропаганду серед туристів і дослідників природи;
- співпрацю з НТШ у Львові, "Угорським карпатським товариством" і польським "Татшанським товариством", обмін науковими матеріалами та досвідом роботи;
- надання методичної та практичної допомоги під час проведення мандрівок.
Варта уваги просвітницько-краєзнавча діяльність галицького педагога, фольклориста, географа, літератора і культурно-громадського діяча Богдана Романовича Заклинського (1886- 1946 pp.). знаного в Галичині як автора багатьох підручників, брошур та статей на ниві фольклористики, етнографії, краєзнавства. У книзі "Опис рідного краю" (Львів, 1913 p.), автор знайомить читача з фізико-географічною характеристикою українських земель, природними копалинами, рослинним і тваринним світом. У другому доповненому виданні "Маленька географія України" (Відень, 1915 р.) Б. Заклинський оживляє текст піснями, коломийками, етнографічними переказами про таємниці Чорногори, рослини, які використовують у народному лікуванні, гуцульські казки. Діяльність цієї відомої постаті українського галицького краєзнавства досі майже не вивчена.У 1914 р. Товариство "Чорногора", як і решта краєзнавчих товариств, припинило свою діяльність у зв'язку з початком Першої світової війни.