В) Теорії укладання угод на міжнародне передання технологій Теорії укладання угод про міжнародне передання технологій

Третім видом стратегії виходу на іноземний ринок, поряд з експор­том і прямими інвестиціями, є угоди про міжнародну передачу техно­логії, їх підприємства можуть укладати у формі ліцензійних, консуль­таційних, управлінських угод та угод із ноу-хау і про технічну допомогу.

Ліцензійна угода – це дозвіл на використання права іншого. Пра­во (зокрема авторське) розуміють як закон мистецьких і літературних авторських прав, а також охорону промислових прав (патент, товарна марка, промисловий взірець і взірці, оформлені за нормами промисло­вої естетики).

Тоді як ліцензійна угода включає правовий захист, угода ноу-хау дає змогу використовувати технічні або економічні знання і досвід, що забезпечує певні переваги. Отже, правового захисту ноу-хау, як у ви­падку ліцензійної угоди, не має.

Основою угоди про технічну допомогу, що насамперед відіграє важливу роль у відносинах з країнами, що розвиваються, є технічна допомога під час планування розвитку індустріальних проектів, розробка технічної експертизи, проектування і зведення споруд, технічне навчан­ня і постачання інвестиційних товарів. Отримувач у разі укладення угоди про технічну допомогу не має власних фахових знань, і таким чином, у цьому випадку йдеться про фахову допомогу, що не обов'язково включає спеціальні промислові знання.

Консультаційні угоди мають певні спільні риси з угодами про технічну допомогу. Головна відмінність полягає в тому, що передаються лише загальні фахові знання без навичок практичного застосування.

Управлінські угоди укладають між материнською і дочірньою ор­ганізаціями. Управлінські вказівки базуються на передаванні ноу-хау, якщо материнська організація видає вказівки, що виходять за межі звич­ного в концерні управління, фінансування, консалтингу та контролю.

Нижче подано найважливіші визначальні фактори для міжнарод­ного передання технологій.

Надлишкові технології в системі міжнародного передання техно­логій з'являються тоді, коли підприємства розвинули технології, що самі не бажають або не можуть використовувати і котрі можна продати підприємствам за кордоном і у своїй країні.

Головним мотивом продажу надлишкових технологій є досягнен­ня додаткових прибутків, за допомогою котрих покривають витрати на дослідження і розвиток. Продаж надлишкових технологій не має нега­тивного впливу на інші види діяльності та ринки підприємства. Наступ­ним мотивом для продажу надлишкової технології іноземним підпри­ємствам є така умова, що використання даної технології можливе лише тоді, коли напівфабрикати отримують від її постачальника.

Ще однією перевагою продажу надлишкової технології є те, що розвиток нових технологій та їх передання іншим підприємствам створює репутацію технологічного лідера ринку, що може позитивно впливати на оцінку якості інших товарів цього підприємства.

На користь передання надлишкових технологій свідчить також те, що завдяки продажу отримується така ринкова інформація, як наприклад, обсяги збуту, ціни тощо, що є важливим для запланованого майбутнього використання технології у відповідній країні.

Аналізуючи сильні та слабкі сторони підприємства доходимо вис­новку, що існування надлишкових технологій впливає на галузі: витра­ти, технологію, постачання і збут.

Передання власної технології за кордон дає змогу отримати зарубіжні технології (угоди перехресного ліцензування) та уникнути імітування.

Поряд з цим надання перехресних ліцензій часто відбувається на олігополістичних ринках, де є незначна кількість пропозицій техноло­гічних інновацій для інших підприємств. Тому інколи буває зворотний потік нових технологій, що створюються на основі переданих. Такі дії дають змогу підприємству, що постачає технології, оцінити технологіч­ний потенціал підприємства, котрому їх надають, що є значною пере­вагою в межах аналізу конкурентних можливостей.

Іноді передання технологій зумовлене тим, що підприємство праг­не уникнути судових процесів щодо порушення норм патентного права. Це є справедливим насамперед тоді, коли підприємства-конкуренти засто­совують одинакові технології та не можуть точно встановити, чи справді наявне імітування. У цих випадках підприємства віддають перевагу продажу технологій підприємству-конкуренту, а не веденню тривалих судових процесів (перехресні ліцензії).

Передання технологій також можна пояснити антитрестовими мо­тивами. За допомогою продажу або частково безкоштовного передання технології намагаються уникнути антитрестових заходів щодо доміную­чого становища на ринку. Антитрестові мотиви виявляються тоді, якщо наявне патентне ліцензування і договори про обмін ліцензіями.

Передача технологій за кордон через отримання і забезпечення іншими технологіями впливає на такі ділянки виробництва, як техно­логія, витрати і збут.

Внутрішні обмеження для підприємства часто є визначальними факторами для укладання угод про міжнародне передання технологій.

Насамперед малі та середні підприємства не мають достатніх фінансо­вих ресурсів і/або не забезпечені відповідним персоналом для того, щоб самостійно використовувати власні технології шляхом експорту­вання чи ПІІ. З метою прибуткового продажу самостійно розвинутих технологій для цих підприємств єдиною можливою стратегією виходу на ринок є продаж технології за кордон.

Іншою причиною укладання угод про міжнародну передачу техно­логій є незадовільне становище сучасного або потенційного конку­рента, тому що у нього виникають вищі витрати на розробку нових технологій. Для підприємства, що купує технологію, часто її придбан­ня дешевше, ніж самостійна розробка.

У певних випадках підприємство вимагає мінімальної якості придбаних виробів, щоб підтримувати власний виробничий стандарт. Це іноді призводить до того, що підприємства розвивають технології, котрі надають постачальнику можливість досягти стандарту якості. У цьому випадку йдеться переважно про такі права захисту, як патенти, промислові взірці або ноу-хау.

Якщо підприємство хоче здійснити новий вид іноземної діяльності, воно часто змушене надати зарубіжному партнерові технологію, що дасть йому змогу виробляти товари відповідної якості. Угода про між­народну передачу технологій дає змогу отримати частку (пай) на іно­земному підприємстві як альтернативу власним ПІІ. Замість трансферу капіталу в цьому випадку виникає чистий трансфер технології.

Щодо внутрішніх обмежень для аналізу сильних і слабких сторін підприємства можна визначити такі змінні:

• недостатня забезпеченість капіталом;

• недостатня забезпеченість персоналом;

• недостатність потужностей;

• найнижчого рівня стандарти якості.

Зовнішні обмеження для підприємства, що виникають через різні фактори зовнішнього середовища, можуть зумовлювати процес укла­дення угод про міжнародне передання технологій.

Якщо ринок збуту певного товару занадто малий, щоб здійснити прямі інвестиції, це дасть змогу укласти угоду про міжнародне пере­дання технологій, якщо іноземне підприємство може налагодити виробництво без значних інвестицій. У цьому разі власнику технології слід передати технології за кордон. В інших випадках вихід на зарубіжний ринок для власника технології є занадто дорогим. Це справедливо для олігопольного лідерства на ринку. За цих умов власника технології може зацікавити передання технології лідеру зарубіжного ринку. Дж. Бергман зазначає, що причиною передання технології за кордон часто є супутні ефекти.

Іншим мотивом міжнародних угод про передання технологій є змога ліпшого проникнення на ринок, якщо вітчизняний власник технології не може самостійно забезпечити іноземний ринковий попит. Тому передання технології зарубіжному підприємству є необхідним, щоб не втратити цей ринок. Це об'єктивно тоді, коли є небезпека втрати вітчизняним підпри­ємством за кордоном своїх прав захисту без виконання ліцензії. Особливо важливо це для країн, що розвиваються.

В інших випадках укладання угод про міжнародне передання техно­логій можна пояснити тим, що вітчизняні клієнти переймають досвід діяльності іноземців і змушують постачальників прямувати за ними в іншу державу. Залежно від досвіду зарубіжних постачальників, надан­ня ліцензії закордонному підприємству матиме перевагу порівняно з експортом і прямими інвестиціями.

Передання технології часто зумовлюють державні обмеження. В ряді країн, що розвиваються, укладання цих угод – це єдина можли­вість виходу на зарубіжний ринок. Державними обмеженнями, що призводять до укладання угод про міжнародне передання технологій, є валютні обмеження, менш жорсткі в багатьох країнах для технологіч­ного мита (часто лише не вище певного максимального рівня податку), ніж для дивідендів або процентних виплат.

Контролювання імпорту часто дає змогу укласти угоди про між­народне передання технологій як єдиної можливості виходу на зарубіж­ний ринок. Це справджується для контролювання інвестицій і обме­ження відносин участі в іноземному підприємстві.

Теорія зовнішніх обмежень включає змінні, що під час аналізу навко­лишнього середовища впливають: на величину ринку, правову ситуацію, економічну і фінансову політику, митні обмеження, імпортні обмеження, та місцеві інструкції. За допомогою використання таких мотивів, як прямування за клієнтом за кордон, утрата прав захисту за кордоном, недостатня величина ринку і супутній ефект, описують причини, що ініціюють іноземну діяльність.