Теорія міжнародного менеджменту, орієнтована на трансфер ресурсів (бінаціональний вимір)

Ця теорія започаткована Дж. Файєрвезе у 1975 р. і базується на то­му, що міжнародні підприємства спроможні переміщати ресурси з од­нієї країни в іншу. Ступінь досягнутих завдяки трансферу ресурсів конкурентних переваг порівняно з підприємствами, що діють лише в національних масштабах (і орієнтуються винятково на використання місцевих ресурсів), залежить від таких факторів:

• відмінності забезпеченості ресурсами країни-розташування та іншої країни (особливо з точки зору володіння "ноу-хау" у га­лузі менеджменту, техніки і технології, наявності капіталу);

• обмеженість можливостей трансферу ресурсів через відповідні закони в певній країні;

• спроможність підприємства перенести швидко і дешево пев­ний набір ресурсів.

Цю теорію можна проілюструвати за допомогою простого прикладу.

Одне польське підприємство діє в національних масштабах і орієн­тується на використання ресурсів місцевого походження. Польська філія німецького підприємства має змогу перемістити такі ресурси, як капітал і кваліфікована робоча сила, яких не вистачає в Польщі і тому вони доволі дорогі, з материнської фірми в Німеччині. За умови, що трансфер цих ресурсів не обмежений законами, щодо іноземних ін­вестицій чи використання зарубіжних фахівців, це підприємство мо­же таким чином отримати конкурентні переваги у витратах порів­няно з польським конкурентом, який не має таких можливостей або, наприклад, через вищі процентні ставки на ринку капіталу в Польщі, бо останній не настільки конкурентоспроможний.

Біхейвіористична теорія інтернаціоналізації у. Ахароні

Вихідним пунктом цієї теорії є запитання: чому ряд підприємств, незважаючи на хороші перспективи отримання прибутку, не здійсню­ють прямих іноземних інвестицій? Як можливе пояснення У. Ахароні посилається на те, що прогноз отримання прибутку не достатній для інвестиційних рішень, бо недосвідчені в міжнародному плані мене­джери часто переоцінюють їхній ризик і проблеми. Це обґрунтовується тим, що особи, які приймають рішення, мають у своєму розпорядженні неповну інформацію, обмежені можливості її обробки і вирішення проблем, що призводить до переоцінки ризику.

Початковими факторами для ПІІ є:

• пропозиції, що надходять на підприємство ззовні (наприклад, від іноземних торговців, представників іноземних або інших підприємств);

• загрози з боку іноземних ринків;

• сильна конкуренція з боку іноземних підприємств на внутрі­шніх ринках підприємства;

• супутні ефекти, що бувають таких видів:

1. горизонтальні (завдяки прямим інвестиціям певного підпри­ємства його конкуренти звертають увагу на привабливі інвес­тиційні можливості. За теорією олігополістичної паралельної поведінки горизонтальні супутні ефекти є також результатом стратегії "follow the leader");

2. вертикальні (підприємства шукають великих постачальників або клієнтів в інших країнах. Така інтернаціоналізація постачаль­ної промисловості нині відбувається в автомобільній галузі);

3. перехресними стратегіями інвестицій є прямі інвестиції в інші країни як контрзаходи прямим інвестиціям іноземних конкурентів на внутрішньому ринку.

Недоліком теорії є те, що припущення, які базуються на цінностях і досвіді управлінських кадрів, дослідити емпірично складно. Крім цього, нерішучість управлінців і бажання уникнути ризику зменшуються з набуттям ними міжнародного досвіду, тому ця теорія є дієвою для інвесторів із незначним міжнародним досвідом. Незважаючи на ці обмеження, біхевіористична теорія є інно­ваційним доповненням інших теорій інтернаціоналізації. Тому доволі дивно, що вона практично не вплинула на більш пізні теорії ПП.