Принципи системи соціального захисту
Рис. 7.3. Принципи, на яких будується система соціального захисту
Як видно на рисунку 7.3. принципи побудови соціального захисту включають:
диференційований підхід до різних соціально-демографічних прошарків і груп населення;
комплексність гарантій(норм);
принцип інтеграції;
суттєва роль особистих доходів в підвищенні рівня життя населення та його захищеності.
Розглянемо ці принципи більш детально.
Перший принцип: диференційований підхід до різних соціально-демографічних прошарків і груп населення. Він означає що, з одного боку, економічні, правові і соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого боку — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту в залежності від ступеня економічної самостійності людини, рівня його працездатності і способів одержання доходів.
Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально слабких членів суспільства головний акцент варто робити на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисту особистих доходів.
Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення.
Другий принцип: комплексність гарантій (норм) означає, що система соціального захисту повинна формуватися не на основі епізодичних, розрізнених разових рішень по поліпшенню матеріального стану окремих груп населення, не на основі державної добродійності, а як сукупність гарантій (норм), наданих суспільством кожному своєму члену, забезпечуючи при цьому дотримання його найважливіших соціальних прав.
Соціальні нормативи повинні охоплювати різні сторони життєдіяльності людини, у тому числі умови праці, соціально-побутові умови, рівень життя.
Система соціального захисту повинна бути гнучкою, динамічною, передбачати можливі фактори соціального ризику, а не ліквідувати уже виниклі недоліки.
Використовуючи соціальні нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на якісно новій, соціально справедливій основі.
Третій принцип: інтегрованість системи означає, що система соціального захисту повинна діяти на рівні держави, регіону, трудового колективу з чітким визначенням функцій, прав і відповідальності кожного з них. Доцільний такий механізм створення багаторівневої системи, у якій соціальні гарантії передбачені на вищому рівні, на низьких рівнях доповнювалися б і розвивалися. Так, трудові колективи в межах зароблених засобів при висновку колективних договорів установлюють додаткові до державних гарантій пільги і переваги своїм працівникам і членам їхніх родин, насамперед по таких важливих питаннях, як забезпечення житлом, дитячими дошкільними установами, створення умов для повноцінного відпочинку, поліпшення умов праці, пенсійне забезпечення і соціальне обслуговування.
Четвертий принцип: істотне зростання ролі особистих доходів у підвищенні рівня життя населення, у тому числі задоволенні соціально значимих потреб. Активність людини в сфері праці, заповзятливість і ініціатива не можуть бути задіяні ринковими факторами при збереженні зрівняльності в розподілі суспільних фондів споживання. Останні варто розглядати як мінімальний гарантований рівень соціальних благ для всіх прошарків населення. При цьому значну частину суспільних фондів повинні одержувати головним чином непрацездатні члени суспільства.
Реалізуючи згадані принципи, необхідно з самого початку перебороти стереотипи, що склалися в нашому суспільстві, де сформувалися погляди на наше суспільство, як на загальнодержавний відділ соціального захисту. У соціальній політиці центр уваги повинний зміщатися у бік посилення мотивації високопродуктивної праці кожної здорової людини.