5. Держави хрестоносців та їх доля. Духовно – лицарські ордени.

На захоплених (відвойованих у мусульман) територіях хрестоносці організували свої держави, встановивши в них одночасно світську і духовну владу. Формально існувала одна держава – Єрусалимське королівство (1099-1291), до складу якого входили – Едесське королівство (1098-1144), Антіохійське князівство (1098-1268) і графство Тріполі (1109-1289). Формально королівство було васалом Візантії. Фактично усі чотири держави були незалежними і провадили самостійну зовнішню політику. Прибулі із Європи християни – купці та ремісники – селилися у містах нових держав. У селах переважало мусульманське населення.

Усвідомлюючи потребу захисту держави та прибуваючих із Європи прочан, єрусалимські королі та римські папи стимулювали організацію духовно-лицарських орденів. У 1113 р. було затверджено статут Ордену госпітальєрів, котрі мали обов’язок воювати проти мусульман і дбати про хворих християн. У 1118 р. виникає Орден лицарів Храму (пізніше відомий як Орден тамплієрів), а у 1190 р. – Тевтонський Орден, створений німецькими хрестоносцями.

Завдяки лицарським орденам держави хрестоносців довший час утримували тиск мусульман. Однак міжусобиці між монархами держав хрестоносців полегшила справу му­сульманам. У1289 р. хрестоносці втратили Тріполі, а 18 травня 1291 р. - Акру, свій останній оплот в Палестині. Хрестоносна ідея перестала бути популярною. Піс­ля Акри впали Тір, Сідон, Бейрут, Тортоза; християни втратили всі свої завоюван­ня на сирійському березі. Залишки христи­янського населення евакуювалися на Кіпр. Туди ж евакуювалися і госпітальєри, які пізні­ше перебралися на острів Родос, а звідти на Мальту. Тамплієри з Кіпру перебралися до Франції. Наступні проповіді Хрестових походів у Святу Землю (1312, 1316, 1360-1369 рр.) результатів не дали. Кіпрське ко­ролівство проіснувало до 1489 р., коли воно перейшло до Венеції. Кілікійська Вірменія протрималася до 1374 р.

6. Цивілізаційні наслідки хрестових походів.

Причини невдач. Відсутність єдності, загалом неможливої у феодально­му суспільстві, була основною причиною невдач Хрестових походів. Правителі Едесси, Тріполі та Антіохії фактично не слуха­ли єрусалимських королів. Суперництво пап з імператорами, взаємне суперництво вождів походів також не сприяли перемо­гам. Через невдалу внутрішню політику хрестоносці не зуміли консолідувати різноетнічне різноконфесійне населення, а та­кож розширити свою базу вглиб території і тому постійно залишалися залежними від підвозу з Європи продовольства і основних матеріалів. Загал хрестоносців, який керу­вався релігійним запалом, показав чудеса хоробрості та жертовності, які обросли ле­гендами.

Показала свою неспроможність як фе­одальна система, так і феодальне військо. Хрестові походи замість християнства кон­солідували іслам, примусивши неприми­ренних суннітів і шиїтів забути про свої конфлікти і спільно виступити проти "неві­рних франків". Хрестові походи своїм пере­бігом і результатами довели європейській спільноті те, що на Сході будь-яку терито­рію легко захопити, але важко втримати.

Наслідки. Зіткнувшись із цивілізаці­єю Сходу, Європа, можливо, вперше після падіння Римської імперії усвідомила себе єдиною культурною спільнотою, яка, за­знавши поразки, поступово почала цілко­виту переоцінку своїх духовних цінностей.

Хрестові походи дали новий поштовх розвитку військової справи і озброєння обох сторін (запозичення зі Сходу й по­ширення в Європі арбалета, бойових труб та барабанів, голубиної пошти; запозичен­ня від турків-сельджуків та арабів практи­ки малювати родові герби на щитах). Роз­квітли торгівля, мореплавство і відбулися зрушення в морській техніці. Культурні наслідки цих походів були більш значимими для Євро­пи. Безперечно, що вони прискорили па­діння феодальної системи через поступо­ву відмову від феодальних ополчень, осла­блення баронства, яке кількісно зазнало найбільших втрат у цих походах, що ство­рило королівській владі кращі умови для боротьби за централізацію своїх держав. Слідом за лицарськими Орденами і коро­лівська влада стала розвивати інститут сер­жантів — професійних воїнів нешляхетно­го походження із лицарським озброєнням. Хрестові походи сприяли зближенню різних соціальних верств у європейських країнах, як і зближенню різних християнських народів. Розширилися рамки пізнання цивілізацій. Хрестові походи зробили більш вікритими західну (християнську) та східну (мусульманську) цивілізації, водночас загостривши протистояння між ними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виппер Р.Ю. История средних векав: Курс лекцій / Р. Ю. Виппер. –К., 1996. – 211с.

2. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій / С.І. Головащенко. – К.: Либідь, 1990. – 352с.

3. Дейвіс, Норман. Європа: Історія / Норман Дейвіс; [пер. з англ. П.Таращук, О.Коваленко]. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2008. – 1464 с.

4. Задворний В.Л. История римських пап: В2т. / В.Л. Задворний. – М., 1995-1997.

5. Зінченко А. Історія дипломатії : від давнини до початку нового часу. Навч. посібник / А. Зінченко. – Вінниця : Нова книга, 2002. – 564с.

6. Середні віки. Підручник для історичних спеціальностей ВУЗів / [Л.В. Войтович, Н.Б.Козак, Ю.В. Овсінський, М.І.Чорний]. – Львів: “Тріада Плюс”, 2010. – 502с.