1. Регулювання обсягу грошової маси за допомогою визначення й додержання норм обов'язкових резервів комерційних банків і фінансово-кредитних установ.

Відповідно до закону комерційні банки частину своїх коштів зобов'язані зберігати у вигляді резерву в Національному банку України, який визначає розмір цього резерву. При зменшенні його величини збільшується можливість комерційних банків розміщувати гроші серед своїх клієнтів, і грошова маса в країні зростає і, навпаки, зі збільшенням резерву пропозиція грошей зменшується, рівень відсотків піднімається, гроші стають "дорожче".

Ця політика Національного банку є найбільш надійним інструментом грошово-кредитного регулювання. Вона застосовується як засіб швидкого обмеження або поширення кредитної маси в країні.

2. Процентна політика. Підвищення або зниження відсоткової ставки НБУ обумовлює адекватні дії комерційних банків (якщо НБУ підвищує відсоткову ставку, то комерційні банки підвищують відсоткову ставку своїм клієнтам). У такий спосіб проводячи політику "дешевих" або "дорогих" грошей, НБУ стимулює або призупиняє ділову активність.

3. Операції із цінними паперами на відкритому ринку. Коли НБУ продає цінні папери, то він отримує грошові кошти й кількість грошей в обігу падає, відсоток зростає й гроші знову стають "дорогими". Коли НБУ купує цінні папери, відсоток падає, тому що збільшується грошова маса, гроші "дешевшають".

2. Органи, які здійснюють фінансову діяльність.

 Поняття органів, які здійснюють фінансову діяльність, вагоміше, ніж поняття фінансових органів. Практично всі органи держави, без винятку, займаються фінансовою діяльністю. Проте масштаби їх фінансової діяльності та участь у ній неоднакові через відмінність у завданнях та правовому статусі. 

 

 Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді.

 Вищеперераховані органи забезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державними фінансами.

3.Співвідношення понять «публічні (державні) фінанси» та «фінанси».

Визначаючи поняття “фінанси”, економісти та юристи-фінансисти звертають увагу на те, що, насамперед, це є економічна категорія, наукова абстракція, яка виражає розподільчі процеси у суспільстві, а також може розглядатися як певні виробничі відносини. Крім цього, вчені-економісти та правники роблять наголос на тому, що головною причиною виникнення фінансів є поява держави і товарно-грошових відносин [47; 23; 21; 80; 102][1].Інші також додають, що причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, які не входять до системи державних органів, та відокремлення функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади [61][2].

Е.О. Вознесенський зазначає, що “фінанси являють собою регламентовану державою в законах та актах управління систему грошових відносин, на основі якої реалізуються певні економічні відносини між усіма суб’єктами процесу розширеного виробництва” [23][3] та робить наголос на тому, що “являючись об’єктивно необхідними, вони, однак, не можуть, як правило, існувати без державної регламентації” [55][4].

Як бачимо, фінанси нерозривно пов’язуються з існуванням державної регламентації відповідних суспільних відносин. А для публічних фінансів наявність регламентації відповідних суспільних відносин владними приписами держави або органів місцевого самоврядування є первинною ознакою їх публічності, як ми показали вище. Отже, якщо для приватних фінансів державна регламентація є методом оформлення цих відносин у правову форму, то для публічних фінансів державна регламентація має форму владних приписів і є однією з характерних ознак цього виду суспільних відносин.

Таким чином, право закріплює та розвиває наявні суспільні відносини, надаючи їм правової форми, і перетворює публічні фінанси на правову категорію. Проаналізуємо тепер, до якої саме галузі права належить ця правова категорія. Розглянемо, чи дійсно публічні фінанси у новому визначенні є категорією фінансового права.

Відповідно до існуючої доктрини теорії держави та права, галузі права виокремлюються між собою, виходячи із змісту відносин, які є предметом їх регулювання, та методу, який при цьому застосовується [1; 159; 118][5]. Це означає, що з’ясувавши об’єкт, з приводу якого виникають публічні фінанси як різновид суспільних відносин, предмет правового регулювання публічних фінансів та метод, який при цьому застосовується, ми з’ясуємо, до якої саме галузі права відноситься ця правова категорія.

Найпростішим завданням у цьому випадку є визначення методу правового регулювання, тому що саме визначення публічних фінансів містить посилання на метод владних приписів держави або органів місцевого самоврядування. З’ясуємо тепер об’єкт та предмет правового регулювання у сфері публічних фінансів.

Публічні фінанси є різновидом публічних суспільних відносин. Публічні відносини є предметом публічної галузі права. Предмет публічного права сьогодні охоплює вияв публічного інтересу як сукупного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер – економічній, соціальній та інших. При цьому до публічного інтересу, як ми вже визначили вище, сьогодні класики публічного права відносять: державний інтерес, суспільний інтерес та територіальний інтерес. Як ми також визначили вище, легітимними носіями державного інтересу є держава, територіального інтересу – органи місцевого самоврядування, і суспільного інтересу – фонди обов’язкового соціального страхування як інституції, яким надано повноваження та на яких покладено функції з утворення, розподілу (перерозподілу) і використання фондів коштів, за рахунок яких фінансуються визнані державою соціальні програми.

З’ясуємо тепер, що є матеріальною основою задоволення всіх видів публічного інтересу, з якими пов’язані публічні фінанси. Ця матеріальна основа і є об’єктом, з приводу якого виникають публічні фінанси. Інакше кажучи, з’ясуємо, за рахунок яких саме фондів коштів задовольняються всі види публічного інтересу, який є сьогодні предметом публічного права.

Відповідно до конституції будь-якої держави, включаючи Україну, фінансовою основою для реалізації та забезпечення задоволення державних інтересів є державний бюджет країни, а також всі позабюджетні державні фонди коштів. Відповідно до ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Тоді, за ознаками публічності, державний бюджет і всі позабюджетні державні фонди коштів є різновидом публічних фондів та об’єктом публічних фінансів як різновиду суспільних відносин. Але регулювання відносин, які виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу та використання коштів державного бюджету як різновиду публічних фондів, традиційно є предметом фінансового права. При цьому використовується метод владних приписів.

Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.