Заняття № 9

План

1. Основи ораторського мистецтва.

2. Звіт.

3. Спрощення у групах приголосних.

Теоретичний блок

1. Ораторські виступи відіграють велику роль у житті кожної людини. Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній промовець яскрава особистість, неповторна індивідуальність. Проте ця індивідуальність не властива людині від народження - вона виробляється протягом життя в результаті величезної тривалої роботи над собою, зокрема над своєю мовою.

Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля навколишніх людей, отже, і всього суспільства. Тому значно зростає, особливо в останній час, вагомість риторики - науки, яку Феофан Прокопович, викладач цього курсу в Києво-Могилянській академії, називав "царицею душ", "княгинею мистецтв". Це наука красномовства, ораторське мистецтво, або іншими словами - теорія виразного мовлення, що вивчає найбільш ефективні способи його побудови.

Публічне мовлення є одним із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення. Виступ перед аудиторією дуже відповідальний, тому інколи мовці, вільно почуваючи себе у колі друзів, перед більшим колом слухачів почувають себе невпевнено.

Існує чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:

1. написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам; 2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам'яті, час від часу заглядаючи в рукопис; 3) підготувати лише коротенькі записи; 4) виступати без будь-яких нотаток.

До публічного виступу необхідно готуватися. Кажуть. що до нього людина готується все життя, маючи на увазі, очевидно, добір явищ, фактів, їх обдумування, осмислення.

Щоб орієнтуватися в часі, який ви повинні затратити на виступ, пам’ятайте. що читання вголос однієї сторінки (24-30 рядків на сторінці стандартного аркуша) триває приблизно 2 хвилини.

Якщо вас перестали слухати (а за спостереженнями психологів, на 15-20 хвилині виступу наступає "криза уваги"), змініть мовлення, наведіть цікавий факт. Зацікавити слухачів можна, якщо говорити про те, що стосується їх безпосередньо; поставити запитання, на яке самі ж і відповісте; навести захоплюючі факти; висунути якусь неймовірну гіпотезу; заохочувати слухачів до дискусії.

Будьте тактовними: дякуйте за кожне зауваження, навіть тоді, коли ви з ним не згодні (див. про стадії підготовки промови у працях про ділове спілкування А.П.Коваль).

Манери, одяг, жести, міміка, інтонації – усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив сказаного, або, навпаки, послаблює його. Особливу увагу слухачів привертають жести оратора. Жести — лише доповнення до мовлення, хоч деякі дослідники і твердять, що 40% інформації в ораторському мистецтві дає міміка і жест. То виразні, енергійні, то плавні, заокруглені, вони підкреслюють, посилюють, або, навпаки, пом'якшують сказане. Жестом і мімікою треба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам'ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки та жестів не може і не повинна заміняти (або навіть лише дублювати) мову слів.

У досвідченого оратора різкі рухи загалом відсутні, але навіть рука, яка тримає папір, може бути дуже виразною — підкреслювати або посилювати потрібну думку, критичне слово. Багато може «сказати» іноді найскупіший жест (наприклад, стиснутий кулак), а також міміка, вираз обличчя.

Жестикуляція залежить від того, чи доповідь читається, чи проголошується (у першому випадку жести бідніші, бо доповідач зв'язаний текстом). Такі жести, як правило, породжуються у момент формування чи виголошення думки і підтверджують цілковиту відповідність між змістом і формою.

Досвідчений оратор знає, що при загалом стриманій, спокійній манері поведінки (зокрема при читанні тексту) окремі рухи при підкресленні особливо важливої думки можуть справити дуже сильне враження, якщо вони породжені цією думкою.

Вади жестикуляції: зайві рухи заважають слухачам, не дають їм зосередитись, настроюють їх на несерйозний лад; одноманітна жестикуляція втомлює слухачів, набридає їм; бідні, примітивні, вульгарні жести розцінюються як невихованість оратора; незграбні рухи, недоладна міміка смішать слухачів (як і жести випадкові або неприродні); рухи, розраховані на зовнішній ефект, не роблять честі промовцю.

Доповідач повинен триматися якомога простіше й природніше. Немає нічого гіршого, ніж коли слухач помічає неправду в звучанні мови доповідача, надуманість і перебільшеність інтонацій, фальш у жестах та поведінці.

Етикет усного ділового спілкування вимагає від кожної людини вимовляти слова за літературними нормами, тобто загальновизнаними правилами вимови. Кожен із задоволенням, навіть з насолодою сприймає правильну літературну мову, і, навпаки, завжди викликають невдоволення, а часом і обурення різні помилки у вимові слів та в їх наголошуванні.

2. З в і т – письмове повідомлення про виконання завдання, доручення, плану за визначений період часу, про підготовку або проведення якихось заходів.

Розрізняють статистичні (цифрові) й текстові звіти. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові – на звичайному папері за встановленим зразком.

ЗРАЗОК: ЗВІТ

про педагогічну практику студентки ІІІ курсу

філологічного факультету

Донецького національного університету

Любимененепокинь Л.Д.

за період з 10 лютого по 25 березня 2010 року

Педагогічну практику проходила у ЗОШ № 65 м. Донецька. У школі було створено всі умови для проходження практики. Протягом усього перебування в школі я мала змогу отримувати консультації як від учителів-предметників, так і від адміністрації школи.

Під час практики провела 12 контрольних робіт і 5 уроків, які спеціально не оцінювались. Усі уроки були обговорені з учителем і методистом. Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:

1) проводити уроки різних типів з української мови і літератури;

2) перевіряти різні види письмових робіт, оцінювати та аналізувати їх;

3) працювати над наочністю, виготовляти дидактичний матеріал.;

4) організувати позакласну роботу з української мови та літератури;

5) проводити класні години.

26.03.2010 (підпис)

3. С п р о щ е н н я п р и г о л о с н и х

1. Спрощення відбувається в таких групах приголосних:

ж(д)н тиждень – тижня, тижневий

з(д)н проїзд – проїзний об’їзд – об’їзний

с(т)н якість – якісний, честь – чесний

с(т)л лестощі – улесливий

с(т)ц містити – місце, місцевість

р(д)ц серденько – серце

с(л)н масло – масний, Масниця

Винятки: Кістлявий, хвастливий, шістнадцять, пестливий, зап’ястний, хворостняк, шістсот, буквалістський.

2. Спрощення не відбувається:

а) у словах іншомовного походження: агент – агентство, студент – студентський, гігант – гігантський, курсант – курсантський, парламент – парламентський, баласт – баластний, контраст – контрастно, компост – компостна, форпост – форпостний;

б) у групах приголосних:

стц: невістка – невістці, невістчин

стч: артистка – артистці

хустка – у хустці