Конфуцій

1. „Вчитись і не розмірковувати - даремно втрачати час, міркувати й не вчитись – згубно”. – Як це розуміти?

2. „Коли бачиш мудру людину, подумай про те, щоб уподібнитись їй”. – Що дає перебування поруч із мудрими?

3. „З тими, хто вище посередності, можна говорити про високе; з тими, хто нижче посередності, не можна говорити про високе”. – Що означає „посередність” і чому з нею не можна говорити про високе?

4. „Того, хто не прагне до досягнення знання, не потрібно направляти на правильний шлях”. – Які причини Ви можете назвати?

5. „Можна позбавити влади командувача військом, але не можна примусити простолюдинів змінити свої наміри.” - Чому? Які причини консерватизму простолюдинів?

6. „Людей, які розуміють мораль, мало”. – Чому це так?

7. „Шляхетна людина має вимоги до себе, низька людина має вимоги до людей”. – Прокоментуйте і знайдіть причини такої різниці.

8. „У справі виховання не можна робити різниці між людьми” – Чому?

9. „Люди з різними принципами не можуть знайти спільної мови”. – Яка причина цього?

10. „Лише найрозумніші й найдурніші не можуть змінитись”. – Як це зрозуміти?

11. „Ті, хто володіє вродженими знаннями, стоять вище за всіх. За ними йдуть ті, хто здобуває знання завдяки вченню. Далі йдуть ті, хто починає вчитись, зустрівшись з труднощами. Ті ж, хто, зустрівшись із труднощами, не вчаться, стоять найнижче”. – Що таке „вроджене” знання? Що знає така людина?

ВІДПОВІДІ

1. Навчання розширює простір міркування. Але без міркування воно не розвиває здібності до нього: людина має знання як продукт пам’яті, а не як здобуток власного мислення.

2. Бачення перспективи власного пізнавального розвитку і стану, перспективи і масштаб самовдосконалення, духовного самонародження.

3. „Посередність” – стан свідомості, властивий людині, не здатної до абстрагуючого рівня мислення. Адже „високе” – це те, що осягається пізнанням, аналітико-синтетичним мисленням, а не чуттєвим сприйняттям і впізнаванням відомих йому образів. Посередність складно підняти до високого, піднесеного: вона постійно закликає мудрих „опуститись на землю”, а не піднятись самій до небес.

4. Знання потрібні для того, щоб „направляти на правильний шлях”. Якщо в індивіда немає саме такого розуміння сутності знань, він не зуміє використати їх собі на користь. Знання – це і є правила поведінки, правильний шлях, визначений дао, Небом. Спрямування на правильний шлях без прагнення до знання його правил дискредитує їх, не формує повагу до них.

5. Наміри простолюдина вроджені йому його тілесною природою. Примусити їх змінити зовнішнім чином неможливо: він має примусити себе самого до пізнавальних намірів у собі самому. Причин відсутності таких намірів багато. Серед них: а) пізнавальний шлях розвитку людини не є для переважної більшості життєво необхідним і обов’язковим; б) він багато в чому шкідливий для здоров’я; в)потребує цілеспрямованих вольових зусиль, між тим як цім є категорією розумно-пізнавального, а не стихійно емпіричного способу життя.

6. Мораль вимагає самозаборони природних егоцентричних намірів, що звичайній людині не властиво. Вона, як правило, не дозріває до дорослості розуму, сутність якого соціоцентрична. Звідси місія досконаломудрих: знати людей і прикладом моральної доскональності виправляти їх вдачу.

7. Вимоги до себе означають, що людина стала на шлях розумно-пізнавальної життєдіяльності, неможливої без самокритичного ставлення до отриманих результатів. Отже, тільки пізнання формує вимогливість до себе. Стихійно-вегетативний спосіб життя як суто зовнішньо-споживацький, не потребує такої риси характеру. Тому низька людина відноситься до інших людей, особливо ж мудрих, правителів споживацьки - постійно від них чогось і щось вимагає.

8. Всі люди готові до виховання, тобто до розкриття в них так званих родових потенцій. Актуалізуючи їх, потрібно докладати максимум зусиль і методик для їх прояву. Звичайно, починати слід із раннього дитячого віку. Якщо він упущений, тоді люди поділяються на досконаломудрих, шляхетних і на простих, звичайних, не розвинених до рівня перших.

9. Принципи – це першооснови, першоначала. Якщо вони різні, різними є також висновки з них. Ось чому філософія займається пошуками самоочевидних аксіоматичних начал, без яких між людьми розбрат і ненависть, а з якими – дружба і любов.

10. І ті, й інші народжені з одних, хоча й різних поміж собою, першооснов, першоначал.

11. Вроджене знання те, яке дане від народження всьому сущому, включаючи й саму людину. Це – родове начало, яке слід знати як дао, як єдине, з якого все існуюче суще виходить у вигляді видового. Хто знає це, не витрачає часу на доведення аксіоми, тому стоїть найвище.

ФАЛЕС

1. „Вода – єдине начало всього сущого”. – Як це можна розуміти?

2. Єдине начало це те:

   • з чого все суще складається;

   • з чого як першого воно народжується;

   • в чому як в останньому воно гине; (Аристотель)

   • сутність чого зберігається, а стани змінюються.

Яким (-и) одним словом можна назвати єдине начало?

Закон Розум Вічність Незмінне Абсолют

3. Душа – вічне рухоме начало, саморух. – Як розуміти, що „камінь має душу”?

4. „Розум – божество світобудови”, її душа. – Прокоментуйте.

5. „Пізнай самого себе”. – Як це можливо? Що це дає? Що пізнає людина?

ВІДПОВІДІ

1. Із води появилась земля: все суще живиться вологою.

2. Єдине – це закон як світовий розум (логос).

3. Рух душі – дихання. Кожен предмет випромінює від себе свою форму, колір, запах тощо. Отже, душа відділяється від тіла, має буття не лише в ньому, але й поза ним. Інакше всі предмети не могли б заявити про своє буття.

4. Розум, або душа, це немовби простір всього буття, всього сущого; це ефір як всюдисуща енергія буття. Тому він (вона) всюдисущий (-а) як загальносвітовий закон, як Логос.

5. Потрібно аналізувати власні думки, адже всі вони виникають від взаємодії з природним довкіллям і суспільним соціальним середовищем. Отже, самопізнання водночас є світопізнанням. Пізнає людина, таким чином, закони світобуття в їх відношенні до себе. Звичайно, не всі вони об’єктивно істинні, але всі про людиномірність буття – чуттєво-дотичну або ж умоглядну.