4. Типова організаційна структура ринково орієнтованого видавництва

Структура будь-якого видавництва чи видавничого під­розділу залежить від цілого ряду чинників — програмних цілей, обсягу діяльності, ринкової кон'юнктури. Але най­перше — від типу, до якого видавництво відноситься.

Віднайшовши у поданій вище типологічній характерис­тиці "мірки" для себе, які можуть "накладатися" на заявлені в Статуті програмні положення, і з'ясувавши головні кри­терії й параметри розробленої власної програми, видавець на початку діяльності стоїть перед проблемою формування найоптимальнішої структури свого видавництва.

На сьогодні це доволі непросто, адже в ринкових умо­вах обов'язкової, кимось затвердженої згори, форми такої структури фактично не існує. Однак вона існувала в ко­лишні радянські часи. Нею користуються й досі, щоправда у зміненому варіанті, окремі видавництва передусім дер­жавної форми власності.

Варто зазначити, що в умовах недавнього диктату прав­лячої комуністичної партії, яка розглядала видавничу справу як важливу ділянку ідеологічної роботи, положення щодо структури видавництв, перелік обов'язкових структурних підрозділів та їх штатних одиниць затверджувалися від­повідним центральним відомством і були обов'язковими для виконання на місцях. Без дозволу "згори" не можна було ні скоротити якусь ланку чи посаду, ні додати нову, навіть якби в тому була нагальна виробнича потреба. Біль­ше того, організаційна структура затверджувалася окремо: для центральних і республіканських видавництв з обсягом продукції від однієї до трьох тисяч обліково-видавничих аркушів, (інша — від трьох до шести, понад шість тисяч аркушів); для крайових і обласних видавництв; для ви­давництв вищих навчальних закладів. І все це — в межах знову ж таки затвердженої у центрі структури для кожного видавництва.

Доцільно навести традиційну (радянську) структуру середнього видавництва, аби зорієнтуватися в її "плюсах" і "мінусах" та творчо застосувати до сьогоднішніх реалій (див. схему 1).

З наведеної схеми видно, що на чолі такої організацій­ної структури стоїть директор, у безпосередньому підпо­рядкуванні якого перебувають два заступники — головний редактор та заступник із виробництва. Головний редактор, якому за штатним розкладом належить мати свого заступ­ника, відповідає за організацію редакційно-видавничого процесу, безпосередньо керує тематичними редакціями, відділом підготовки видавничих оригіналів, бібліотекою. Заступнику директора підпорядковані виробничий, адміні­стративний відділи, відділи реклами, продажу, експедиція. При директорові існують два громадські органи — редак­ційна та художня ради, рішення яких є обов'язковими для виконання як у редакційному, так і у виробничо-технічному блоках видавництва.

Коментуючи цю схему, варто відразу зазначити, що вона переобтяжена цілим рядом підрозділів, діяльність яких нереально прилаштувати до ринкових умов. Йдеться передусім про загальний, плановий, коректорський відділи, друкарське бюро, бібліотеку, архів, експедицію. Рудиментом минулого й непотрібним контрольним органом бачать­ся сьогодні редакційна і художня ради при директорові. Затвердженими згори "лімітами по праці та асигнувань на утримання апарату управління" передбачалося немало штатних одиниць (усіляких завідувачів, їхніх заступників) з контрольними, керівними функціями, які до процесу тво­рення видавничого продукту мали опосередковане відношення. Натомість бракувало цілих ланок з маркетинговими і менеджерськими функціональними обов'язками.

Для порівняння з традиційною (радянською) структу­рою варто навести два варіанти класичної структури ви­давництв західноєвропейського та американського типів.

Варіант перший (схема 2). Власником видавництва є одна особа, як правило, фахівець у цій галузі, що поєднує в собі функції керівника чотирьох головних напрямів ді­яльності: видавничої програми, виробництва, маркетингу, фінансового. У структурі видавництва — чотири заступники керівника/які й очолюють ці головні напрями.

Ця структура принципово відрізняється від структури видавництва радянського зразка.

Схематично окреслені тут не назви обов'язкових і ста­тичних відділів чи підрозділів, а функції, які мають свою специфіку і які варто виокремлювати як окремі частини цільного редакційно-видавничого процесу. Що ж до назв структурних підрозділів, то вони можуть бути різними — відділ, редакція, група, сектор.

Тут в основу покладено діяльність груп працівників, які працюють автономно на основі менеджменту. Очолюють такі групи найняті керівники, спеціалісти-професіонали. Для здійснення тих чи інших функцій вони підбирають виконавців.

Особливістю цієї структури є те, що кількість штатних одиниць не є чітко визначеною. Певна категорія фахівців, задіяних у видавничому процесі того чи іншого підрозділу, працює за трудовими угодами. Зручність такої форми спів­робітництва в тому, що видавець не прив'язаний до певних норм, наявних можливостей штатних працівників, оскільки в трудових угодах з "позаштатниками" за взаємною домов­леністю обумовлюються терміни виконання робіт та суми оплати праці. Це вигідно й тоді, коли одночасно готуються до друку кілька оригінал-макетів, і тоді, коли у редакційно-видавничому процесі з об'єктивних і суб'єктивних причин з'являється певна пауза.

Варіант другий (схема 3). Видавництво засноване двома (як правило) чи кількома (рідше) особами як това­риство з обмеженою відповідальністю.

Ця структура зорієнтована на практику діяльності су­часних видавництв американського типу. Провадження усіх справ тут також здійснюється за принципом менеджменту. Два із засновників здебільшого й виконують чітко окрес­лені самостійні функції: керівника програми (у радянській структурі — головного редактора) та комерційного дирек­тора (у радянській структурі — заступника директора).

У цьому випадку діяльність редакційно-видавничих і виробничо-комерційних підрозділів розділена: кожен підрозділ має конкретного організатора й керівника. Особ­ливістю цієї структури є те, що вона передбачає спільне розв'язання важливих питань усім колективом. І не лише при прийнятті важливих виробничих рішень, а й при роз­поділі прибутків. Тут не є такою цілковитою залежність колективу від керівника приватного видавництва чи його представника, що найперше властиво для життєдіяльності структури, зображеної схемою 2.

Елементи двох останніх видавничих структур, відпра­цьовані в умовах західного книжкового ринку, впевнено й цілеспрямовано проникають останнім часом на український ґрунт. Таким чином, все більше маємо справу із змішаними формами видавничих структур.

Розглянемо одну з них — на прикладі Видавничого дому "Самміт-Книга" (схема 4).

Структурний тип побудови цього видавничо-книго­торговельного підприємства максимально наближений до західної моделі, в якій домінують методи менеджменту, за допомогою яких керівники підрозділів забезпечують ско­ординовану діяльність у видавництві та єдність інтересів усього колективу. Ці принципи передбачають: прийняття

колективних рішень, участь керівників підрозділів у роботі Ради директорів, розмежування відповідальності між від­ділами та всередині їх.

Так званий ланковий або дивізійний принцип форму­вання структурних підрозділів ефективно діє у видавниц­твах універсального характеру, які стабільно випускають значний обсяг видань.

Прискіпливо аналізуючи ту чи іншу видавничу струк­туру, початкуючому видавцеві слід пам'ятати, що це — лише схеми, які можуть зорієнтувати, скільки підрозді­лів і які створювати в своєму видавництві, які ділянки відмежовувати, а які — поєднувати, який обсяг творчих і виробничих функцій виконуватиметься штатними пра­цівниками, а який — на договірних началах. Ці ж схеми дають можливість запозичувати ті чи інші форми, а то й комбінувати їх.

Висновки щодо оптимальної структури сучасного ви­давництва можуть бути такими:

1. У ринкових умовах, коли конкуренція серед видав­ців дедалі загострюватиметься, свою дієздатність і резуль­тативність можуть довести лише гнучкі, невеликі, здатні до видозмін, пристосування й наступальності, видавничі системи, очолювані професіоналами.

2. Структура й підпорядкованість підрозділів видавни­цтва залежить передусім від його типологічних ознак, змісту розробленої програми, складності обраних для видання текстів, визначених способів промоції книжкової продукції, професіоналізму кожного члена колективу.

3. Незалежно від кількості працюючих і наявності конкретних підрозділів, у видавництві мають бути фахів­ці таких спеціальностей: редактор, коректор, спеціаліст із комп'ютерних технологій (з поєднанням функцій вер­стальника і технічного редактора), художник-дизайнер, спеціаліст із маркетингу, спеціаліст із фінансів та еконо­міки, фахівець із поліграфічного виробництва.

4. У невеликих за обсягом діяльності видавництвах важливо, аби штатні працівники могли поєднувати кілька функцій, які є наближеними до сфери їхньої професійної діяльності. В цілому ряді видавництв, де на високому тех­нологічному рівні забезпечено підготовку оригінал-макетів (зокрема комп'ютерні програми успішно відпрацьовують перевірку правопису й граматики, здебільшого української і російської мов), немає в штатному розписі посади корек­тора. Однак у такому разі саме висококласний видавничий редактор покликаний оволодіти нюансами коректорського ремесла. Спеціаліст із комп'ютерних технологій мусить оволодіти в такому видавництві і функціями технічного редактора та верстальника.

Ідеальний варіант успішної діяльності в сучасних умо­вах створеної видавцем-початківцем видавничої структури є безперечно таким, коли колектив підібрано з професіо­налів і однодумців.

Структура видавництва

Основні фахівці видавництва

Як вітчизняний, так і світовий досвід видавничої справи свідчить про те, що є визначений мінімально необхідний круг фахівців, без яких не можна обійтися при підготовці видань. Крім редактора до їх числа входять фахівці з таких напрямів, як маркетинг, ресурси (є на увазі забезпечення виробництва папером і матеріалами), поліграфія, художнє оздоблення видань, технічне редагування.

Редактор. Традиційне призначення редактора - редагування тексту. Редактор - провідний фахівець у видавництві і від його роботи багато в чому залежить якість книг, що випускаються видавництвом. Проте характер роботи і сам статус редактора за останні роки істотно змінилися. На зміну редакторові-коректору тексту прийшов редактор-організатор видання. Крім рішення чисто редакторських завдань, пов'язаних з роботою над авторським текстом, редактор значною мірою визначає напрямок видавництва, ініціює створення нових книг з тематики видавництва, працює з автором, починаючи з ідеї книги, займається разом з іншими фахівцями питаннями її майбутньої реалізації, до певної міри відповідає за фінансовий успіх конкретного видавничого проекту.

Фахівець з маркетингу. З деяких пір ця фігура у видавництві стала співставна з редактором, а деколи її значення оцінюється і вище.

Фахівець з ресурсів. Одна з особливостей справи книговидавця - поєднання інтелектуального процесу з матеріальним виробництвом. Мало створити книгу в тому або іншому вигляді (оригінал-макет, фотоформи, готові друкарські форми), необхідно виготовити її тираж засобами поліграфії, а для цього необхідне відповідне матеріальне забезпечення, а значить і відповідні фахівці.

Фахівець з виробництва. Це працівник, який здійснює зв'язок видавництва з друкарнями, до обов'язків якого входять забезпечення необхідного рівня видавницько-поліграфічного оформлення книг, контроль якості поліграфічних робіт, відповідності поліграфічного виконання договору між видавництвом і друкарнею і умовам специфікації на художнє і технічне оздоблення по кожному виданню. Він же відстежує терміни виконання замовлення, розраховує потребу в папері і палітурних матеріалах, контролює витрачання їх поліграфічним підприємством. Він повинен не тільки добре знати технологію поліграфічного виробництва, але і володіти техніко-економічними знаннями в області видавничої справи і поліграфії.

Художник (дизайнер) книги. Займається художнім оздобленням і художнім редагуванням видань, його головне завдання - створити художній образ книги, перетворити авторський оригінал на видавницький.

Художник (дизайнер) книги, природно, повинен мати спеціальну, художню освіту і добре знати технологію поліграфічного виробництва книги.

Технічний редактор. Розробляє технічне оформлення кожного видання, готує його до поліграфічного виконання шляхом розмітки кожного його елементу, контролює виконання друкарнею всіх художньо-оформлювальних вказівок видавництва, всіх технічних правил набору і верстки.

Технічний редактор указує в ході розмітки оригіналу гарнітуру, зображення і кегль шрифтів, прийоми набору і верстки, проводить розрахунок таблиць і висновків, визначає розміри ілюстрацій на смузі і способи їх відтворення, переглядає і візує готові до здачі в друкарню оригінали ілюстрацій, титульних листів, обкладинок, форзаців і інших елементів книги.

Крім того, технічний редактор відстежує дотримання нормативних вимог до набірного оформлення.

Зрозуміло, що далеко не у всіх видавництвах всі ці фахівці є штатними співробітниками.

Обслуговуючі служби

Разом з тими фахівцями, про яких ми вже говорили, роботу видавництва забезпечують багато інших співробітників, без яких видавництво не могло б здійснювати свою діяльність.

Перш за все, ми маємо на увазі такі служби, як бухгалтерія, економічне і юридичне забезпечення.

Бухгалтерія (або бухгалтер в невеликому видавництві) і економічна служба є достатньо традиційними структурними підрозділами у видавництві, ведуть облік грошових коштів і матеріальних цінностей, розрахунки за договорами з авторами, рецензентами, художниками, що співробітничають з видавництвом та організаціями, а також із співробітниками видавництва, відстежують рух видавничих портфелів, собівартість видавничої продукції, процеси ціноутворення і т.д.

До недавнього часу юридичні служби (або юрисконсульт) були лише в крупних видавництвах і вирішували вони часто лише технічні питання, пов'язані з договірними зобов'язаннями видавництва. Сьогодні ситуація істотним чином змінилася. Зв'язано це із збільшеними юридичними вимогами до забезпечення видавничої діяльності. Перш за все, звичайно, в частині авторського права. Безліч нових проблем з'явилася у видавців і у сфері орендних, податкових, фінансових відносин. Ретельнішого юридичного підходу вимагають взаємозв'язки з партнерами по видавничому бізнесу. Звідси необхідність наявності в структурі видавництва юридичної служби.

Крім бухгалтерії і юридичної служби у видавництвах, залежно від необхідності, створюються і інші обслуговуючі підрозділи, такі, як самостійний відділ реклами, господарський відділ, служба безпеці або охорона, інформаційний відділ, технічні служби, обслуговуючі комп'ютерну техніку і т.д.

Організаційна структура видавництва не стабільна, вона міняється залежно від конкретної ситуації в самому видавництві і на книжковому ринку.