2. Класифікація джерел земельного права.

1) За своєю сутністю:

• ті, що є волевиявленням держави та органів влади

• ті, які є волевиявленням територіальних громад та інших суб’єктів місцевого самоврядування.

2) За змістом, тобто юридичною силою:

• конституційні

• законодавчі

• підзаконні

• локальні.

3) За територією їх дії:

• загальнодержавні (КУ, ЗУ, укази ПУ тощо)

• локальні (акти місцевих органів державної влади, акти Автономної Республіки Крим, акти суб’єктів місцевого самоврядування та ін.).

4) За часом дії:

• більшість таких джерел приймається на невизначений термін дії, тобто має постійно діючий характер

• чинні

• нечинні.

5) За національною належністю:

• національні

• міжнародні.

6) Залежно від питомої ваги земельно-правових приписів:

• спеціалізовані (нормативно-правові акти, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо суспільних земельних відносин)

• нормативно-правові акти, основне призначення яких полягає у регламентації інших суспільних відносин: екологічних, містобудівних, адміністративних та ін.

3. Конституційні засади земельного права.

Конституція України є основоположним законом України, який міс-тить у собі правові норми, що лежать в основі земель ного права і земель-ного законодавства. Положення Конституції України визначають права, свободи та обов'язки людини і гро мадянина, що повною мірою поширю-ються і на селян як основ них землекористувачів.

Норми Конституції України можна умовно поділити на дві великі групи:

• перша – безпосередньо присвячена земельним відноси нам;

• друга – опосередковано бере участь у регулюванні земель них відносин.

До першої групи відносяться: ст.13 - про землю та інші природні ресурси; ст.14 - про право власності на землю; ст.16 - право кожного на сприятливе навколишнє середовище (дов кілля); про обов'язки кожного зберігати природу, бережливо відноситись до її багатств.

В ст. 13 Конституції проголошено, що «земля, її надра, атмосферне повітря водні та інші природні ресурси, які знахо дяться в межах території України, природні ресурси її конти нентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Ук раїнського народу права власника здійснюють орга-ни держав ної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визна-чених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовува тися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціаль ну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом».

У ст. 14 Основного Закону зазначається, що земля є основ ним наці-ональним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право влас ності на землю гарантується. Це право набувається і реалізуєть ся громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми влас ності: держав-на, комунальна і приватна. На підставі цієї право вої норми власність на землю в Україні також має ті самі фор ми: державну, комунальну і приват-ну. Кожен громадянин для задоволення своїх потреб може користуватися землями права державної, комунальної і приватної власності відповідно до чинного законодавства. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на земельну ділянку. Примусове відчуження землі права приватної власності може бути засто соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попе реднього і повного відшкодування її вартості. Конфіскація землі може бути застосована виключно за рішенням суду у випадку і порядку, встановлених законом.

Безпосереднє відношення до всіх форм організації сільсько-господарських підприємств та використання ними землі має ст. 42 Кон-ституції України, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян Украї-ни займатися підприємницькою діяльністю. Це право громадянина тісно пов'язане з реалізацією ст.36 Консти туції України і утворенням цілої системи сільськогосподарсь ких підприємств на базі використання зе-мель права державної, комунальної і приватної власності.

Другу групу норм Конституції України складають більш віддалені від земельних відносин, але не менш важливі для них приписи Основного Закону: про людину, її права і свободи (ст.ст. 21-42); про демократичний, правовий і соціальний ха рактер держави Україна (ст.ст. 2-7); про гарантії державного захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 8); про обо-в'язки кожного сплачувати податки (ст. 67).