Теоретичні відомості з розділу «Сонячна система. Малі тіла Сонячної системи: астероїди, комети, метеорити».

У Сонячній системі, окрім 8 великих планет, є ще так звані малі тіла. Це малі планети або астероїди, комети, метеоритні тіла або метеороїди і міжпланетний пил. У наш час доводиться говорити і про космічне сміття – сукупність штучних об’єктів та їхніх фрагментів у космосі, які не функціонують, але здатні пошкодити або навіть зруйнувати штучний супутник чи міжпланетну станцію.

Астероїди.

«Природа не терпить пустоти» – цей вислів в усі часи сприймався як істина, яка не потребує доказів. Середня відстань між орбітами планет рівна:

орб. Меркурія орб. Венери орб. Землі орб. Марса орб. Юпітера.

Досить великий розрив між орбітами Марса і Юпітера є дуже помітним.

Ще з часів Кеплера вчені шукали закономірності у планетних відстанях. І лише у 1766 році мало відомий професор фізики Іоганн Тиціус (1729-1796 рр.) вивів, що відносні відстані планет від Сонця можна визначити за формулою:

, де - числа, що набуває значення: і так далі, в порядку розміщення планет.

Справжні відстані між планетами і Сонцем майже точно співпадають з тими, що отримуються за формулою Тиціуса-Боде. А це в свою чергу дає підстави думати, що між орбітами Марса і Юпітера дійсно повинна існувати невідома планета.

Для її пошуку у 1796 році була створена група із 24 астрономів, яка отримала жартівливу назву «загін небесної міліції». Але відкриття цього тіла цілком випадково зробив італійський астроном Джузеппе Піацці (1746-1826 рр.). У ніч на 1 січня 1801 року він побачив слабку зірку, яка наступного вечора трохи перемістилася. Піацці запропонував назвати нову планету Церерою (на честь давньоримської богині землеробства і плодючості).

Результатом уважних спостережень за Церерою стало відкриття наступних малих планет – Паллади (1802 р.), Юнони (1804 р.) і Вести (1807 р.).

Усі малі планети у телескопи середніх розмірів здаються точками, що світяться, тобто схожі на слабкі зорі. Тому їх ще називають астероїдами, що означає «зіркоподібні». Цю назву запропонував Уільям Гершель.

Виявилось, що перший відкритий астероїд є і найбільшим за розмірами – діаметр Церери дорівнює 960 км.

А Веста єдина з усіх малих планет, яку в період зближення із Землею можна побачити неозброєним оком, як слабку зірку.

На 2003 рік було відкрито більше 40 000 астероїдів, і найменші з них мають діаметр всього кілька десятків метрів. Сумарна маса всіх астероїдів не перевищує 0, 1 маси Місяця.

З 1992 року розпочалось відкриття нових об’єктів – астероїдів з поясу Койпера або планетоїдів ( «планетоподібних» ). Включаючи Плутон, пояс Койпера починається за орбітою Нептуна і тягнеться, як гадають, на відстань до 150 а.о. на початок 2000 року було відомо близько 120 планетоїдів з розмірами до 400 км. Найбільший серед них, відкритий 1996 року, має розмір близько 800 км. За попередніми оцінками, окрім великих планетоїдів, у поясі Койпера повинно знаходитися біля 200 млн. невеликих тіл розмірами 5-10 км і менше. На відміну від малих планет із поясу астероїдів (які є твердими кам’янистими тілами), ці тіла в основному складаються з льоду.