3Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї

На рубежі VIII-VII ст. до н. є. на північних берегах Чорного та Азовського морів виникли античні (стародавні) грецькі міста-держави (поліси). «Велику грецьку колонізацію» зумовила ціла низка причин. Узагальнюючи доробок науковців, український історик О. Бойко виділяє такі теорії грецького переселення:

• демографічна (у І тис. до н. є. територія Греції була перенаселеною, і тому частина греків змушена була мігрувати);

• аграрна (у Греції не залишилося вільних земель, тому частина населення вирушила на пошуки нових територій);

• сировинна (розвиток виробництва, ремесел і торгівлі підштовхував греків до пошуку нових джерел сировини, передусім металів);

• військова (постійні криваві та спустошливі війни, які вела Греція, змушували місцеве населення шукати безпечніші місця);

• соціально-політична (внутрішня боротьба між різними верствами грецького суспільства примушувала іммігрувати тих, хто зазнав поразки);

• етнічна (поліетнічний склад грецьких міст спричинював між різними громадами конфлікти, які підштовхували до переселення).

Серед грецьких міст-держав найвідоміші: Ольвія (нині с. Парутіне в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія (Крим), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Танаїс (гирло Дону) та ін.

Античне місто складалося з двох частин: безпосередньо з укріпленого поліса та хліборобських селищ. Кожне місто мало могутні мури, власне військо, охорону, карбувало монету, видавало закони. Мешканці міст обробляли поля, розводили виноградники, були ремісниками, вели жваву торгівлю із сусідами та Грецією.

Скіфи, які жили поруч з містами, привозили до грецьких полісів зерно, худобу, рабів, а купували вироби ремісників, вино, тканини. Грецькі поліси славилися різноманітними ремеслами: обробкою металів, виготовленням ювелірних прикрас та кераміки, ткацтвом і шкіряним виробництвом. Міста-держави швидко збагачувалися.

Демократичний устрій грецьких міст-держав

На початку свого існування грецькі міста були рабовласницькими республіками. Право брати участь в управлінні містом мали лише вільні громадяни-чоловіки з 25 років. Жінки, іноземці, раби були позбавлені виборчих прав. Уся законодавча влада в містах зосереджувалася в руках народних зборів, до яких мав право ввійти будь-який громадянин міста; виконавча — у руках ради міста, яка обиралася на однорічний термін.

Коло питань, які розв'язували народні збори:

· укладання миру чи оголошення війни;

· взаємовідносини із сусідами;

· грошовий обіг та сплата мита;

· надання статусу «громадянина міста» іноземцям;

· нагородження громадян за особливі заслуги.

Рада міста (сенат) виконувала такі функції:

· подання питань для розгляду народними зборами;

· контроль за діяльністю виконавчих органів;

· розгляд кандидатур претендентів на державні посади.

До ради міста входили суд присяжних та базилевс — головний жрець міста. Виконавчу владу здійснювали різноманітні колегії, найвпливовішою з яких була колегія архонтів (їй підпорядковувалися всі інші колегії).

Спочатку чужинці не могли отримати громадянства, але постійні війни змусили думати про союзників. Одними з них були скіфи.

Довідка.

Пантикапей — античне місто, засноване в першій половині VI ст. до н. є. на західному березі Керченської протоки переселенцями з Мілета, Теоса та інших міст Стародавньої Греції. У місті процвітали торгівля, ремесла. 107 р. до н. є. тут спалахнуло повстання скіфів на чолі із Савмаком. У IV ст. н. є. Пантикапей зруйнували гуни.

Ольвія— античне місто-держава Північного Причорномор'я. Заснували в VI ст. до н. є. греки з Мілета на березі Бузького лиману. За формою політичного устрою Ольвія була рабовласницькою республікою. Основні заняття населення — ремесла, сільське господарство, рибальство, торгівля. Припинила своє існування в IV ст. н. є.

Херсонес — давнє місто в Криму. Заснований у 422—421 pp. до н. є. переселенцями з Гераклеї Понтійської. Наприкінці IV ст. ввійшов до складу Візантії. У V—XI ст. Херсонес був найбільшим містом регіону. Перестав існувати в XV ст.

Суспільне життя античних міст-держав

Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури.

Освіта. Мешканці античних міст-держав приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику (красномовство). Велике значення мала фізична підготовка: біг, боротьба, стрільба з лука. Для цього будувалися спеціальні спортивні споруди — гімназії. Розвивалися такі науки, як історія та філософія.

Античне суспільство поєднувало навчання з патріотичним вихованням молодих громадян. Археологи знайшли кам'яну плиту, на якій викарбовано клятву юнаків міста-держави Херсонесу: «Присягаюся думати про порятунок та свободу держави й громадян. Не зраджувати їх і нікому не віддавати. Не буду руйнувати демократичного ладу й повідомлю про всіх змовників. Нікому не буду видавати державних таємниць.

Не буду приймати дарів і не даватиму їх зі шкодою для держави й громадян. Хліб, який зберу, буду продавати тільки в Херсонесі».

Медицина. З дуже давніх часів мешканці античних міст зналися на медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін.). В Ольвії навіть існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові... є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби».

Культура та релігія. У житті античного міста значну роль відігравав театр. Театральні вистави відбувалися в Ольвії, Пантикапеї.

У причорноморських містах ширилися релігійні культи. Покровителем колоністів уважався Аполлон (бог світла, охоронець отар, покровитель мистецтва, поезії та музики). Покровителями Херсонеса були Артеміда (богиня полювання, захисниця матерів) та Діоніс (покровитель виноградарства). В Ольвії та Тірі існував культ Афродіти (богині кохання, моря та неба).

У давніх державах Криму високо шанували міфологічних героїв — Ахілла й Геракла. Учені вважають, що наприкінці III ст. н. е. в Боспорському царстві з'являються перші ознаки християнства, а в IV ст. н. є. вже існувала християнська громада.

Занепад античних міст-держав у Північному Причорномор'ї, на думку істориків, був пов'язаний із загальною кризою рабовласницького суспільства, вторгненням у Південно-Східну Європу готських племен з Балтії (III ст. н. є.) та гунів з Центральної Азії (IV ст. н. е.).

4У IV—VII ст. територію Середнього Подніпров'я займає союз давньослов'янських племен, відомий під назвою антів, а пізніше русів або росів. Назва "Русь" пізніше поширилася на все східнослов'янське населення. Вважається, що слов'янські племена сформувалися із різних етнічних і расових спільнот, які жили у давні часи на широких просторах Східної та Центральної Європи. Вперше слов'яни згадуються у писемних джерелах І—II ст. н. е. — у творах римських авторів Таціта, Плінія, Птолемея, які називали їх венедами.

У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються феодальні відносини, виникають племінні союзи (полян, сіверян, білих хорватів, дулібів, тиверців тощо), а згодом — ранньофеодальні державні об'єднання-князівства. УIX от. Київське і Новгородське князівства об'єднуються в одну державу — Київську Русь, яка стала однією 8 наймогутніших у середньовічній Європі.

З утворенням Київської Русі тісно пов'язане питання про походження етноніма "Русь". Дискусія істориків про те, хто були руси і де слід локалізувати, зумовлена характером джерел. Були спроби пояснити назву "Русь" як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів. Є цікаве припущення російського вченого О. Трубачова, який стверджує, що можна пов'язувати етнонім "Русь" із дуже давніми індоарійськими племенами Причорномор'я, і зближує його з давньоіндійським словом "ruksa" — "світлий". Набувають популярності спроби довести синхронність виникнення назв "Русь" і "Україна" й обґрунтувати прямий зв'язок між ними. Найчіткіше, на думку дослідника Г. Півторака, робить це відома письменниця і вчена Раїса Іванченко у статті "Якщо в нас відібрати історію...", яка стверджує, що в VI—IX ст. на Середній Наддніпрянщині по правих потоках Дніпра жило східнослов'янське плем'я росів (русів, русичів, русинів), яке входило до антського союзу племен і стало "центром" давньоруської народності. Ті роси згодом створили велику державу — Київську Русь. Оскільки етимологія іранського етноніма "анти" розшифровується як "пограничні жителі", населення українного прикордоння, України, можна вважати, що роси якраз і були першими українцями.