Теорія про причини злочинності
Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень.
Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин.
Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам.
До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом.
Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні.
Повною причиною вважалася сукупність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумовленому зв’язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазначалося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до злочинності поза сферою соціальної психології.
Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспільного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відповідають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій критиці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями «причина» і «мова», оскільки умова підноситься до рангу причини («повної»)[8, с207].
Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України .Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності.
Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення яких може призвести до помилкових висновків:
- причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер;
- оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;
- розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу злочинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат — злочин.
Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства.
Економічні причини і умови.
Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.
Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних реформ, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.
Причини і умови кримінальної агресій
Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.
Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; відсутність ефективної ранньої профілактики.
Причини і умови кримінальної необережності.
Причини: психологія легковажного ставлення до дотримання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале задоволення власних інтересів. Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.
Правові причини і умови.
Причини: психологія правового нігілізму, правової легковажності та правового безкультур’я.
Умови: недосконалість законодавства; прорахунки правозастосовчої практики; неефективність правового виховання; неефективність громадської профілактики; неефективність ранньої профілактики на стадії правопорушень [8,с.253-254].
А. Зелінський основною причиною злочинності визнає суб’єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур’я, шкідливі звички, конформізм.
Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим зауважимо, що на стан психічного і соматичного здоров’я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров’ї населення України (біологічне спадкування) [8].
Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб’єктивні та об'єктивні. Суб’єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними моральними та психологічними явищами і особистісними властивостями, що й причини злочинності. Таким чином, суб’єктивні причини злочинності об’єктивуються не тільки у злочинності, айв умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцтво і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втрата освітою авторитету; корупція державних службовців і правоохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілітаризація населення за рахунок поширення незаконного зберігання зброї, що надходить з інших держав через «прозорі кордони», та ін.
Об’єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпосередньо не залежать від свідомості й волі населення, а успадковані з минулої доби, підтримують стан напруження в суспільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, екологічні проблеми та інші об’єктивно зумовлені труднощі переходу до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демографічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншого — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні перевантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню людини. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різкого розшарування суспільства на багатих та бідних.
Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об’єктивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб’єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об’єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його думку, пояснити причини і умови злочинності, а також її динаміку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі існування. Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детермінації злочинності мають як прихильників, так і супротивників. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи України при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму [8,9].
Задача
Визначте індекс злочинності в Україні на 100 тис. населення
1995 р. (кількість злочинів – 642 тис., чисельність населення – 49,5 млн осіб),
2001 р. (кількість злочинів – 504 тис., чисельність населення – 48,3 млн осіб),
2011 р. (кількість злочинів – 515,8 тис., чисельність населення – 46 млн. осіб).
Відповідь
Висновок
Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.
Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.
Аналізуючи зміст документів (законів, указів, постанов, програм, рішень), можна дійти до висновку, що в Україні на сьогодні створена належна правова та організаційна основа державного впливу на організовану злочинність. Крім того, в юридичній літературі кримінологічного напряму пропонується ціла низка заходів репресивного характеру, спрямованих на посилення боротьби з цим небезпечним соціальним явищем.
Завдяки прийняття комплексу заходів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю, ми зможемо краще налагодити контроль за ситуацією, ефективніше випереджати найбільш небезпечні для суспільства і його громадян негативні прояви, істотно звузити сферу кримінальної активності організованих груп, об’єднань та угруповань, більш надійно забезпечити реальний захист прав і законних інтересів держави, її громадян, населення в цілому.
Боротьба з організованою злочинністю має бути адекватною її діяльності і має декілька напрямків.
По-перше – це удосконалення законодавчої бази.
По-друге – теоретична розробка форм і методів роботи відповідних правоохоронних підрозділів.
По-третє – спеціальна підготовка працівників (співробітників), що ведуть боротьбу з організованою злочинністю.
По-четверте – вдосконалення роботи контролюючих органів держави за процесом фінансової діяльності як фізичних, так і юридичних осіб, в тому числі:
а) декларування доходів при внесенні значного паю членами кооперативів, підприємницьких структур;
б) перевірка законності порушення процедури банкрутства;
в) обов’язкове декларування майна державними службовцями (відповідних рангів);
г) систематична (планова і позапланова) перевірка фінансової діяльності суб’єктів усіх форм власності (реальні прибутки і відрахування обов’язкових платежів).
По-п’яте – розробка на державному рівні програми боротьби з організованою злочинністю, яка б передбачала створення спільних робочих груп МВС і Міністерства економіки, постійних комітетів Верховної Ради, фахівців банківської сфери і податкових органів.
Для впровадження, прийняття відповідних законів необхідно вивчити практику боротьби з організованою злочинністю, пізнання кримінологічних коренів у самому явищі, його адекватне відображення в законі.
Література
1.Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. № 3342-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
2. Кримінальний кодекс України (Із змінами і доповненнями станом на 01.07.2011р.),- Х.: Одиссей, 2011.-248с.
3. Постанова Пленуму Верховного суду України № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.2005 р.
4. Кримінологія. Особлива частина : навчально-методичний посібник / Дрьомін В.М., Орловська Н.А., Мандриченко Ж.В. та ін. / відп. ред. Дрьомін В.М. – О.: Фенікс, 2009. – 78 с.
5. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман; За ред. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 1999.
6. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій: У 2 кн. Особлива частина / Ю.В. Александров, А.П. Гаврилишин, О.М., Джужа та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000.
7. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 16 листопада 1995р.
8. Зелінський А.Ф. Кримінальна психологія. – К., 1999. – С. .200 – 203.; Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
9. Зелинский А. Ф. Криминология: Учебное пособие. – Х.: Рубикон, 2000. – 240 с.