3. Правові підстави, способи змін державних територій.

Сучасне міжнародне право проголошує принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності, що, у свою чергу, забороняють насильницьку зміну державної території. Територія держави недоторканна і не може бути об'єктом військової окупації або інших примусових дій. Не визнаються ніякі територіальні придбання чи інші вигоди, отримані в результаті застосування сили чи погрози силою.

Територія держави може змінюватися, внаслідок: поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав; національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення; обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території); застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР); цесії — укладення відповідного договору стосовно території.

У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.

Правомірними способами територіальних змін є:

1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.

2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.

3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішення

обов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).

Неправомірними способами територіальних змін визначають:

дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;

анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.

4. Правові режими міжнародних рік, каналів, проток.

Міжнародні ріки в міжнародному праві - це ріки, що протікають по територіях чи розділяють територію двох або більше держав і використовуються для різних потреб за згодою між цими державами. їх поділяють на такі види: багатонаціональні, міжнародні, прикордонні.

Багатонаціональними прийнято вважати ріки, що не мають безпосереднього з'єднання з морем, несудноплавні або судноплавні лише для каботажного плавання між пунктами прибережних держав, і в їх використанні заінтересовані виключно прибережні держави.

Каботаж - це судноплавство поблизу берегів, уздовж узбережжя (між протоками однієї держави); флот прибережного плавання.

Міжнародними називаються ріки, що мають судноплавне з'єднання з морем. Через географічні особливості їх використовують для міжнародного судноплавства як прибережні, так і інші держави відповідно до встановленого міжнародно-правового режиму. Хоча міжнародні ріки або їхні частини входять до складу території відповідної держави і знаходяться під її суверенітетом, їх правовий режим регулюється як національним законодавством, так і міжнародними договорами прибережних держав.

До прикордонних належать ріки, що є природним кордоном між двома або кількома державами.

Угодами встановлена свобода судноплавства міжнародними ріками іноземних невоєнних суден будь-яких держав. Іноземні судна зобов'язані дотримуватись встановлених прибережними державами і міжнародними угодами правил плавання. Плавання міжнародними ріками іноземних військових кораблів неприбережних держав у більшості випадків заборонено.

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплавстві, створенні єдиної системи морських шляхів. Це природний морський прохід, що з'єднує райони одного моря або моря й океани між собою.

Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила такі види проток, які використовуються для міжнародного судноплавства:

- протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, де будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку;

- протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, у яких застосовується право мирного проходу для транзиту і заходу в територіальні і внутрішні води;

—протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у яких також застосовується право мирного проходу;

- протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).

Держави, що межують з міжнародною протокою, вправі в рамках, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний прохід суден і літальних апаратів через протоку.

Міжнародні канали - це штучні спорудження, які з'єднують моря й океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського судноплавства і використовуються всіма державами відповідно до міжнародного права і національних законодавств.

Принципами правового режиму міжнародних каналів визначають: повагу суверенних прав власника каналу і невтручання в його внутрішні справи; свободу судноплавства каналом для суден усіх держав без якої б не було дискримінації; обов'язку користувачів дотримувати норм міжнародного права і національного законодавства держави-власника каналу.

Режим судноплавства більшістю каналами характеризується тим, що канали в мирний час відкриті для всіх невоєнних суден і військових кораблів усіх держав; адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і приналежність судна; установлюються правила походження каналу. У більшості каналів обмежується проходження суден визначених розмірів і тоннажу, передбачена сплата зборів.