Правила цитування та посилання на використані джерела

Використання в роботі основних цитат, цифрових даних, схем, формул тощо, запозичених з літературних джерел, а також запозичення думок, висновків інших авторів, обов’язково повинне супроводжуватися посиланням на назву джерела.

Мета посилання:доповнити власні роздуми інформацією з інших наукових текстів; аргументувати або проілюструвати власну думку фактами з наукових праць інших авторів; підтвердити або спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених стосовно аналізованої проблеми.

Слова цитати наводяться в тій граматичній формі, в якій подані у літературному джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання.

Добре, аби цитування було повним, без перекручень і довільного скорочення авторського тексту. У разі ж необхідності пропуску певних слів, словосполучень цитати перед початком запису ставлять три крапки.

Дуже добре, аби цитати подавалися насамперед з першоджерел, а не з праць інших авторів. Коли першоджерело недоступне, можемо скористатися цитатою з іншого видання, однак при цьому обов'язково перед бібліографічним джерелом зазначимо: "цитується за".

Якщо ж при цитуванні були виділені деякі слова, в дужках подається спеціальне застереження, яке пояснює виділення. Частіше за все ставляться ініціали - ім'я та прізвище автора наукового тексту.

Наприклад: Пропонуючи посібник, автори вказують на прагненні "допомогти учням усвідомити, що мова -цеціліснасистема, історія якої пов'язана з історією народу, (виділення наше. - О.С.)".

Водночас стежмо за тим, щоб текст статті не ряснів суцільними цитатами і посиланнями, тоді складається враження відсутності авторського бачення проблеми. Головна мета цитат - розвиток власної думки шляхом їі порівняння з думкою інших авторів. Непряме цитування (виклад думок інших авторів своїми словами) подається без лапок і має бути гранично точним.

Наприклад: Обдарованість, за Г.Костюком та П. Білоусом, трактуємо як індивідуальну своєрідність особливої комбінації загальних і спеціальних здібностей людини, цілого комплексу психофізіологічних процесів і станів, що створюють сталий рівень реалізації можливостей, бажань, інтересів індивіда [39, с.79; 209, с.339-341].

Основні правила бібліографічного опису використаних джерел

Значні труднощі завжди викликає оформлення бібліографії. Це відомості про джерело чи його складову, наведену за певними правилами і достатні для ідентифікації документа. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державних стандартів: ГОСТ 7.1- 84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93

«Библиографическая запись. Сокращение слов на русском язьіке. Общие требования и правила».

Використані джерела розміщують у алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Посилання на наукову' літературу в тексті зазначаються за таким зразком [7,84 ], де 7 - номер джерела за списком літератури, 84 - сторінка. Посилання на декілька наукових видань одночасно подаються за таким зразком: [3, 156; 8, 22; 10, 17 ].

До бібліографічного опису вносять закони України, Укази Президента України, постанови виконавчих і розпорядчих органів, статті, монографії, матеріали Інтернет сайтів тощо.

Елементи бібліографічного опису мають таку послідовність:

-Прізвище і ініціали автора.

-Заголовок - назва твору.

-Видання - відомості про відмінності даного твору від інших видань того ж твору.

-Вихідні дані - місце видання, найменування видавництва і рік видання.

-Кількісна характеристика даних - фактична кількість сторінок.

Крім того, бібліографічний опис містить умовні знаки. Розглянемо їх на прикладі літературного джерела:

Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, чпена-кореспондента АПН України Н.Й.Волошиної. - К: Ленвіт, 2002.-344с.

• Заголовок опису - Наукові основи методики літератури.

•/ Відомості про авторство: автори, укладачі, редактори - За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н.Й.Волошиної

• .-Місце видання •.- К. Назва місця видання книги наводиться у називному відмінку. Для назв міст Києва, Москви вживаються скорочення К.,М.

• Видавництво (для книги) -. Ленвіт

• Рік видання (книга) 2002 Рік видання записується без слова "рік".

•. Кількість сторінок - 343 с.

Дві скісні риски // використовуються в описі документів (збірника, журналу, газети), де вміщена стаття, наприклад:

Цільова комплексна програма "Вчитель" ‘ // Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1997. - №24. - К.: Педагогічна преса. - С. 11-25.

Оформляючи літературне джерело, подане в журналі, наприклад, Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень //Мовознавство. - 2001. - №5. - С. 48-63., варто звернути увагу на такі умовні позначки:

. - Рік видання. - 2001

. - Номер. - №5

При описуванні книги, яка має більше трьох авторів, робиться позначка "та ін.”: Дмитренко М., Іваннікова Я, ЛозкоП, Музиченко Я. та ін. Українські символи. - К.: Редакц. часопису "Народознавство". - 1994,- 140 с.

Якщо на титульному листку відсутнє прізвище автора, то запис даних здійснюється, починаючи з назви, після чого вказують прізвище редактора та його ініціали:

Етнопсихологія: навчально-методичний посібник /за ред. Л.Е. Орбан, В.Д. Хруща. - Івано-Франківськ: Прикарп. ун-твт ім. В. Стефаника, 1994 - 83 с.

У бібліографії кожний опис має свій порядковий номер і починається з нового рядка.

До списку включаються лише ті праці та джерела, які згадувалися або використовувалися в роботі. Оформляючи бібліографічний опис джерел, дотримуймося положень державного стандарту.

Приклади аналітичного бібліографічного опису:

Монографії	Савенкова Л.О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об'єкт психолого-педагогічного управління: Монографія. - К.: КНЕ 2005. -212 с. Струганець Л. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX столітгя. Тернопіль: Астон, 2002. - 352 с.
Навчальні посібники	Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Словенко Є. Наукове дослідження: організація, методологічно-інформаційне забезпечення: Навчальний посібник -К.:Лібра, 2004. -344 с. Герасіна Л.М. Вища школа: реформування у демократичному суспільстві: Навчальний посібник - Харків: Акта, 1998.-276С.
Підручники	Педагогічна майстерність: Підручник АЗязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін. / За ред. І.А. Зязюна. - К.: Вища шк., 1997. - 349 с.
Статті зі збірників	Тодорова Н.Ю. Мультимедійні засоби навчання: зміна традиційної навчальної парадигми / Вісник Східно-укр.держ.ун-ту. - Луганськ, 2000,-№ 4.-С.291-295.

Статті з періодичних видань	Маликов А.З., Поеомаренко Л.А. Оптимизация цифровой сети интегрального обслуживания с конечним числом пользоватепей и блокировки // Автоматика и телемеханика. -1992. - №6. - С. 34-38. Мацько Л.І.Українська мова і формування національної свідомості //Педагогіка і психологія,-1996.-№1.-С.67-70.
Тези доповідей	Пономаренко Л.А., Жучкова И.В. Оптимальное назначение приоритетов при организации доступа в локальних вьічислительньїх сетях АСУТП // Трудьі Междунар. конф. «Локальньїе вьічислительньїе сети» (ЛОКСЕТЬ 88). - Том 1. -Рига: ИЗВТ АН Латвии. - 1988. - С. 149-153.
Дисертації	Короткова Р.І. Формування у студентів педвузу техніки мовлення як компонента професійної майстерності: Дис. ...канд. пед. наук. - К, 1998. -206 с. Петров П.П. Активність молодих зірок сонячної маси: Дис. ... доктора фіз.-мат. наук. - К., 2005. -276 с.
Державні стандарти	ДСТУ 008-95 Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. -К.: Держстандарт України, 1995. -37с.
Словники	Библиотечное дело: Терминол. словарь / Сост. ИМ.Суслова, Л.Н. Уланова. - 2-е изд. - М.: Книга, 1986,- 224 с.
Навчальні програми	Новий словник української мови: У 3-х т. - 2-е вид. / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко- К: Вид-во "АКОНІТ", 2003. - Т.З: II -Я. - 862 с.
	Історія української журналістики XIX - початку XX ст.: Навч. програма / Упоряд. Н.М. Сидоренко. -К., 2001.-28 с.